7 чудес Вінниччини. Буша - місце сили і кам’яних легенд. Фото

Вінниччина має давню історію і чудову природу. На берегах Бугу зароджувалися древні поселення, виростали замки і оборонні споруди. На жаль, далеко не всі пам'ятки краю достатньо відомі в країні та світі. Тому у 2007 році в області було проведено спеціальний конкурс, під час якого визначено «Сім чудес Вінниччини».

Вiнниця.info розповість про легендарні шедеври перлини Поділля, - створені природою і людьми. Обов’язково завітайте туди під час відпустки.

Державний історико-культурний заповідник «Буша»

Ямпільський район

Якби каміння могло говорити, воно б розказало багато цікавого про Бушу. Того, чого більш ні від кого не почути. Каміння бачило історію і знає древні таємниці. Дохристиянський скельний храм; цінні археологічні знахідки часів III тис. до н. е.; парк скульптур; давня фортеця, що обороняла Бушу від ворожих нападів; три цікавих музеї; та інші природні та архітектурні пам’ятки. З 2000 року «Бушею» став називатися історико-культурний заповідник.

Колись ця перлина Вінниччини була одним з найбільших міст всього Поділля. А на початку нової ери тут було поселення під назвою Антаварія (назва якого походить від «анти — праслов’яни»). Радянські часи перетворили Бушу на село. Буша з кожним року все більше приваблює любителів зеленого туризму.

Найвідомішою пам’яткою Буші є залишки висіченого в скелі храму з унікальним художнім рельєфом. Відкрита пам’ятка в 1824 р. місцевим шляхтичем Ромуальдом Остоя-Овсяним, про що свідчить напис на самому рельєфі. Дослідження храму розпочав у 1883 р. професор В. Антонович. Саме з цього часу скельна знахідка стає відомою широкому колу науковців.

Рельєф зображує людину навколішки перед безлистим деревом, на одній з гілок якого сидить півень. За постаттю людини, на підвищенні, стоїть величний олень. У верхній частині рельєфу, майже посередині, вирізьблено прямокутну рамку з ледь помітними тепер залишками напису в чотири рядки, що, певно, пояснювали сюжет зображення.

На протилежній вертикальній поверхні скелі вибита ще у давнину ніша, яка використовувалась, ймовірно, для язичницьких приношень — туди могли ставити їжу та питво у посуді.

Понад століття точиться між дослідниками дискусія щодо часу виникнення рельєфу, змісту композиції, мистецьких традицій, що вплинули на його формування. Проте одне можна стверджувати беззаперечно: це мистецький твір, пов’язаний з традицією слов’янського народного різьблення.

Замок з 6 вежами

У другій половині ХVІ ст. у Буші посередині мису, утвореного річками Мурафою і Бушанкою, почалося будівництво замку. Інженер Гійом де Боплан згодом стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, і у кожній був свій пороховий льох. З’єднувались башти між собою підземними переходами. Над Мурафою замок здіймався, як орлине гніздо, на 30 м. До нашого часу від укріплень залишилися двоярусна кам’яна вежа, завершена шатром, і підвал. Замкова брама була у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам тогочасної військової науки й були добре прилаштовані до вогнепального бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам’янця. На початку XVII ст. Буша отримала статус міста. У 1629 р. тут зареєстровано понад 2 000 мешканців, це був досить великий населений пункт брацлавського Подністров’я.

18–20 листопада 1654 р. під містечко підійшли війська С. Потоцького і С.Чарнецького та взяли замок в облогу. Польським жовнірам вдалося винищити більшість нечисленної козацької залоги. Однак, коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Мар’яна підпалила пороховий льох, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало нападників. Ці події відображені у повісті українського письменника М. Старицького «Оборона Буші». У ті трагічні дні місто перестало існувати, його відродження затягнулось на ціле століття, а бушанський замок вже ніколи не відбудовувався.

Водоспади з каменю

Буша славна також пам’яткою природи «Гайдамацький яр» загальною площею 96 га. Місцина розташована в долині річки Бушанки, на межі Чернівецького та Ямпільського районів. Колись тут був великий ліс з красенями-дубами. Дерева, що залишилися з тих часів, мають власні імена (Дідусь, Громовик) і взяті під охорону держави. Сучасну назву пам’ятка отримала на зламі ХVІІІ ст. завдяки подіям, які ввійшли в історію України як Коліївщина.

Гайдамацький яр — унікальний геологічний ландшафт: в цьому місці річка розрізала товщі вапняків, сланців та пісковиків різних епох на глибину 120 м. Вивітрене каміння має оригінальні і виразні форми колон, стовпів, чудернацьких тварин і міфічних образів, що нагадують водоспади з каменю.

Раніше ми розповідали про маленьке містечко Шаргород, яке поєднало культури католиків, православних і юдеїв.

А також унікальне Немирівське городище (Скіфські вали), розташоване на лівому березі Південного Бугу.

Вiнниця.info, за матеріалами Вінницького краєзнавчого музею