Газета «Місто»: Новорічні пригоди однієї з найдосвідченіших Снігуроньок Вінниці

Як воно: бути у ролі Снігуроньки, чому нею ніколи не зможе стати людина-меланхолік і що потрібно, аби публіка повірила у диво. Про це розповіла "Місту" Таїсія Славінська - актриса, режисер Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М.Садовського. У творчому доробку заслуженої артистки України ще й 30 років досвіду перевтілення у найочікуванішу героїню новорічних свят - Снігуроньку.

- Пам'ятаєте свій перший досвід у ролі Снігуроньки?

- Мені було 19 років, я тільки прийшла в театр. Під час новорічних святкувань запропонували бути Снігуркою, розважати дитячу і дорослу публіку. Перші кроки, звісно, були несміливими. Тоді в усьому покладалася на досвідченого Дідуся Мороза - Володимира Тимошенка, який зараз заслужений артист України. Вчилася спілкуватися з публікою, проводити конкурси. У нас було багато казок. Пам'ятаю, як провели 40 новорічних ранків!

- З ким легше бути Снігуркою - з дітьми чи дорослими?

- Найвдячніша публіка - діти, які щиро вірять у диво і казку. Але й дорослі бувають не гірші за них: люблять пострибати, повеселитися, пожартувати. Все залежить від стану душі. Для дорослих готуються вже, звісно, інші конкурси, з гумором. Взагалі орієнтуюся на публіку, і якщо вона йде на контакт, усе - чудово. Один з улюблених усіма конкурсів - скоромовки. На зразок "Їду я по вибоїнах..." - не кожен зможе повторити, особливо після надцятої чарки. Тоді від сміху лежить весь зал.

Доросла публіка більш складна. Часом легше замість одного вечора відпрацювати десять ранків. По-різному буває, ніколи не знаєш, що тебе чекає, якою буде енергетика у залі. Багато залежить від того, як люди налаштовані, як уміють розважатися. Адже є народ, який просто сидить і все, мовляв: "Ану, давай, розважай мене! Не вірю". На щастя, не всі такі, більшість все одно налаштована на свято, чекає на диво. Але якщо люди самі собі його не бажають, то ми з Дідусем Морозом нічим не допоможемо...

Найкомфортніше усім, коли на корпоративі одна організація, всі один одного знають, не соромляться сторонніх. Приємно, коли дорослі веселяться і пустують, наче малі діти. Але із дітьми складніше у фізичному плані: ти ані на хвилину не спочинеш, вони весь час біля тебе. За годину встигають побувати у тебе і на голові, і на спині, будь-що хочуть Діда Мороза і Снігуроньку за одяг посмикати. Кожен хоче потанцювати, погратися, пострибати. У Дідуся тим часом вуса відклеюються, чоло заливає потом від костюму. Зате такі моменти приємні по-своєму.

- Не секрет, що свята - гарна можливість для актора трохи підзаробити...

- Так, адже додаткові гроші при наших зарплатах не завадять. Тому усі й намагаються набрати якнайбільше корпоративів. Навіть анекдот є про те, як провінційному актору пропонують знятися у фільмі знаменитого режисера. Але він відмовляється тому, що зйомки припадають на період з 15 грудня по 15 січня - час ялинок! А тому артиста у цей період варто не чіпати. Свого часу ми з різними програмами поїздили по Україні, де тільки не бували. Робота є робота. Багато років працювали, але врешті стали дуже стомлюватися. Давалася взнаки велика зайнятість у театрі.

Упевнена, у кожного настає час, коли хочеться трохи пригальмувати ритм. Бо перестає приносити задоволення, розумієш, що хочеш займатися більш серйозними речами: робити спектаклі, фільми знімати... Суть у віці. У молоді більше азарту, завзяття. Крім того, якщо Дідусь Мороз - без віку, то у Снігуроньки якраз усе навпаки. Останній час на святі просто говорила, що я - Зима: прийшла із снігом і метелицею. Усьому - свій час. І з цим треба вміти легко прощатися. Зараз у нас на корпоративах інші ролі.

- Чи не хотілося самим відпочити, спокійно відзначити свято?

- Про це навіть і не думалося. Можливо, це я така. Бо отримую від роботи задоволення, і коли вітаю інших, сама маю гарний настрій. А вже вдома, звісно, скидаєш костюм і святкуєш. Як усі, зазираєш під ялинку.

- З Новорічних ранків які моменти особливо згадуються?

- Найбільш чуттєві ранки - у дитячих будинках. Ці діти зовсім по-іншому реагують на все, що відбувається, аніж ті, що живуть у сім'ях. У них особливі очі... Там я намагалася думати про інше, бо дуже боляче. А вони ж такі питання задають, що не знаєш, як відповісти! "Може, ти побачиш мою маму...", "А де вона?", "Чи скоро буде?" Ти просто ковтаєш сльози.

- А як зустрічають Діда Мороза і Снігуроньку у квартирах?

- Дуже маленькі діти боялися, коли бачили щось велике і незрозуміле, засніжене і з бородою. Хоча розуміли, що це Дідусь Мороз. Старші - чекали з нетерпінням подарунків, костюмчики одягали, готували пісні-віршики. Не обходилося й без курйозів. Знайомі розповідали, що якось під час привітання до Діда Мороза підійшов маленький хлопчик, гарно вдягнений, причесаний, з метеликом. І спитав: "Ти - Дідусь Мороз?" "Так!" - відповів той. "Ну то хрін тобі в ніс!", - розвернувся й пішов. Дідусь навіть не знав, як правильно на це відреагувати. І таке буває.

- Які плани маєте на наступний рік?

- Нарешті завершити роботу над фільмом. Зараз знімаємо "Лісову пісню" і сподіваємося, що вона вийде не гірша за нашу виставу.

- Що б порадили нинішнім потенційним Снігуркам?

- З меланхоліка Снігуроньки не буде. В ідеалі ця роль для холерика, жінки з характером. Головне - бути самодостатньою, запальною, адже публіка таки вірить у казку. Якщо традиційно ми сприймаємо Снігуроньку як ніжне, томно пропливаюче створіння, то на вечорах так не пройде. Коли казкові герої не заведуться - не заведеться й публіка. Треба віддавати багато енергії, вміти заряджати гарним настроєм. Кожен має відчувати, що Снігуронька прийшла конкретно до нього. Тоді свято вийде на славу. Костюми для сучасних Снігурок - більш вишукані, ніж були колись. В ідеалі то був костюм, пошитий з плюшевої тканини, обшитий опушкою, дощиком. Зараз можливості інші. Та, як кажуть, лише зустрічають по одягу... Головне - те, що у тебе всередині, у твоїй душі. Усі ми у будь-якому віці чекаємо подарунків під ялинку. І не важливо, яка дрібничка це буде, головне - не забути дарувати увагу і тепло своїм рідним і близьким. Новий рік і Різдво - чудові свята. Я усіх вітаю, і бажаю, щоб мрії збувалися. Міцного здоров'я усім!

Ірина Купецька, газета «Місто»

Публиковать |