На Вінниччині війна об’єднала покоління – два Терени, дві долі і одна Україна

 Хмільничанин Терен Бевз принципово не ходить на парад 9 Травня та болісно переживає війну на Сході України з Росією… Ветеранові Великої Вітчизняної - 89, і у його країні нині знову війна… Може, не така масштабна, але так ж страшна і жорстока, як і та, в боях котрої він, 17–річний юнак, захищав свою рідну землю.

Сьогодні він прадідусь. Малесенького внука теж назвали Тереном. Отака вона доля - два Терени, два покоління, дві війни…

– Коли я пішов на фронт, нам видали одяг, комплект теплої білизни та два комплекти портянок, — пригадує Терен Михайлович. — Наступного дня я виміняв нову спідню білизну на шматок хліба, тому що був дуже голодний, але тим хлібом так і не наївся. Під час бойових дій не завжди щастило поїсти, інколи привозили страви, приготовані на польовій кухні, а інколи й так перебивались… Увесь день відстрілювалися, а вночі брали на плечі зброю, і, поки темно, перетягували все на іншу позицію. Це могло бути і 5, і 20, і 30 кілометрів, вранці ж воювали знову.

Під час війни тоді ще молодому бійцеві довелось пройти надскладний тест на виживання. Страшні картини лютої війни, досі у нього перед очима.

– Це була весна 1945-го, перед наступом невелику групу наших солдатів відправили у розвідку, — розповідає ветеран. – На річці тоді лише зійшла крига, ми перейшли її у брід, і командир відправив одного з бійців наперед, у розвідку. Через кілька годин він не повернувся, потім командир відправив другого бійця, згодом третього, і вони також не повернулись. Ми ж, сидячи майже по пояс у крижаній воді, під крутим берегом річки, не знали, що робити, але чули німецьку мову і розуміли, що фашистів багато, якщо вийдемо з води, нас усіх розстріляють. Тож довелось сидіти у річці більше доби, а потім вже з підмогою почали наступ. Там ми і побачили востаннє своїх товаришів, які не повернулись з розвідки, – їх скручені, напівобгорілі тіла лежали на полі. Коли ми дійшли до Берліна, у мене був шок. Німці були одягнені, взуті, в них були меблі в домівках, при будинках погреби, там зберігались закрутки... А в нас в селах тоді каторжно працювали, ходили голодні та напівголі… Я думав, що ніколи не наїмся хліба, про інше вже і не згадую.

Велику Перемогу він зустрів у Мюнхені старшим сержантом. За бойові заслуги отримав нагороди: орден «Слави» ІІІ ступеня та медаль «За відвагу».

Після війни Терен Михайлович пов’язав свою трудову діяльність із хлібом, якого йому так хотілось, коли точилися бої. 40 років він працював на хлібозаводах і пекарнях у районі був один з найкращих технологів і керівників.

І хоч війну пройшов героїчно, країну захищав як патріот, святкові заходи на День Перемоги Терен Бевз не відвідує вже багато років.

– Коли востаннє я був на параді, там було багато людей в орденах, молодших за мене на 3, 5 і більше років. Вони вдавали із себе героїв і на трибуні урочисто розповідали про свої подвиги... Не розумію, як вони можуть так робити, — обурюється ветеран. — Зі справжніх ветеранів тоді було не більше шести чоловік. Минуло багато часу, не знаю чи живі вони досі…

Пережиті події війни йому важко згадувати без сліз, а ще один тягар на серці – нинішні події на Сході, що припали на долю нових поколінь. Його онуків та правнуків… І хоч він впевнений, що Україна переможе й у цій війні, все ж закликає – не воювати, а вирішувати усі проблеми мирним шляхом.

ВИННИЦА.info за матеріалами Юлії Шандри