Олег Винник: Щастя в Україні є, але мюзикли будуть не скоро!

На вінницькому концерті зірка європейських мюзиклів цілував шанувальниць і співав посеред зали. А в ексклюзивному інтерв’ю «ВИННИЦА.info» розказав про свій автопарк і любов до сільської рибалки, вміння реставрувати антикваріатні меблі і знаходити спільну мову з дітьми, а також відмітив недоліки голлівудської постановки «Знедолених» і запевнив, що поки українці не готові до мюзиклів.

У Європі Олег Винник вже більше 15 років утримує звання зірки мюзиклів. Він грав у найкращих німецьких та швейцарських постановках, співав на закритих прийомах в українському посольстві в Німеччині та на званій вечері канцлера Ангели Меркель. Проте два роки тому все це покинув, аби повернутись в рідну Україну і розпочати свою сольну кар’єру. Батьківщина прийняла 40-річного співака далеко не з розпростертими обіймами. Тут він все починав з нуля, проте, зізнається, ні краплі не шкодує, адже та енергія, яку він отримує на своїх сольних концертах, дає стільки адреналіну і сили, про які інші можуть тільки мріяти.

- Я радію, що мої пісні однаково люблять і 80-річні бабусі, і 2-річні малюки. Сьогодні це головне моє щастя – стояти на сцені і насолоджуватися щасливими усмішками рідних українських глядачів, - зізнається Олег Винник.

Його вінницький концерт, що 20 листопада пройшов у Будинку офіцерів, зібрав аншлаг. Улюбленим хітам «Здравствуй, невеста», «О тебе», «Возьми меня в свой плен», «Мої батьки», «Вовчиця» і багатьом іншим вінничани підспівували хором. А коли співак вийшов у залу, аби приділити увагу кожному присутньому, емоції у всіх вже просто зашкалювали.

- Ви – найкращий виконавець! – зізнавалися вінничанки, даруючи улюбленому артистові прекрасні букети.

А у відповідь отримували не тільки бажане спілкування з кумиром, а й – поцілунок. Олег Винник своїх прихильниць настільки любить, що, зізнається, кожну готовий розцілувати.

Вінницький концерт фінішував хоровим виконанням «на біс» головного хіта Олега Винника – мегапозитивної пісні «Счастье», яка серед рингтонів для мобільних б’є рекорди по скачуванню. А сам співак окрім величезного заряду емоцій на згадку про Вінницю відвіз ще й ікону, яку йому на сцені презентувала шанувальниця.

Після концерту співак ще 40 хвилин роздавав автографи і фотографувався зі всіма бажаючими, а потім в інтерв’ю «ВИННИЦА.info» поділився головними новинами свого творчого й особистого життя.

- Для багатьох залишається загадкою, чому ви, будучи справжньою зіркою у Європі, все покинули і наважилися з нуля розпочати сольну кар’єру в Україні, звідки інші навпаки мріють виїхати.

- Я просто вже награвся в мюзикли. Підписавши річний контракт, ти щодня граєш на сцені, і навіть, якщо тобі пропонують мільйон за виступ, погодитися не можеш, бо прив’язаний контрактом. А у 2003 році так сталося, що я написав свою першу пісню «Аромат твоей мечты». Зараз розумію, що це просто доля. Для того, щоб зрозуміти любов до своєї країни й народу, мені потрібно було поїхати на довгих 15 років. Там я, хоч і співав німецькою, не просто не забув свою рідну мову, я навпаки - її вдосконалював. Зараз я щасливий, що маю можливість повертатися до свого народу зі своїми піснями.

- У Німеччині перший час ви працювали бейбі-сіттером…

- Так, у одній заможній родині я займався музичним вихованням дітей. Був їхнім домашнім вчителем музики. І це мені теж дуже подобалося. Я обожнюю дітей, легко знаходжу з ними спільну мову і навіть зараз, коли малі виходять на сцену з квітами, не можу втриматися, аби хоч кілька хвилин з ними не погомоніти.

- В Німеччині ви відчували себе своїм?

- Завжди! Я одразу влився в їхню струю. Ніколи не хотів, щоб мене зневажливо називали іноземцем, тому досконало вивчив мову. Та й через зовнішність і звучання прізвища багато газет писали, що я – норвежець. Що я - з України, всі запам’ятали після Помаранчевої революції. А взагалі-то я комфорт можу відчути скрізь. Проте старість однозначно хочу зустріти на батьківщині.

- По поверненню вам було важко «вписатися» в український шоу-бізнес?

- Я не живу за законами шоу-бізнесу. Не розумію, навіщо інші колеги вигадують піар-приводи і весь час потопають у власних заздрощах і чорнусі. Все це мені чуже. Життя занадто коротке, щоб його витрачати на весь цей непотріб. Для мене на першому місці щирість, серце і любов. Тому я просто творю і у своїх піснях передаю те, що відчуваю. І дуже щасливий, що люди це так само відверто сприймають. Хоча, звісно, для мене весь цей шлях був дуже непростим. Аби пробитися у світові мюзикли, мені довелося три роки ретельно працювати над собою. Я був і залишаюся єдиним українцем, який цього досягнув. Там, у Європі, весь час потрібно було доводити, що ти можеш і достойний. Коли довів – дорога відкрита. А в Україні, навіть довівши свій професіоналізм, труднощі не зникають. Я - людина образлива, можу принципово вдарити кулаком по столі, але мені пощастило знайти в Україні чудову команду, з якою можна подолати будь-які негаразди.

- Нещодавно вам навіть довелося вирішувати справу з шахраями, які організовували фіктивні концерти.

- Так, в Інтернеті одні шахраї виставляли афіші на концерти у містах, де я й не планував бувати. Люди перераховували їм гроші на картки, а ті одразу ж зникали з мереж. На щастя, вирахувати цих нелюдів неважко, чим ми і займалися. Та, мабуть, з усіма артистами подібне траплялося. Така зворотна сторона нашої професії.

- Повертаючись до теми мюзиклів, розкажіть свої враження після перегляду кіномюзиклу «Знедолені» із голлівудськими зірками. Адже Жан Вальжан – найвідоміша ваша роль. Як, по-вашому, її втілив Хью Джекман?

- Вокально Хью Джекман для мене дуже специфічний, але це справа смаків. Що ж стосується акторського мистецтва, він - бомба і заслуговує справжньої поваги. Але мене розчарував Рассел Кроу у ролі інспектора Жавера. У «Гладіаторі» він був неперевершений, а тут - недотягнув. Я зіграв цю роль більше 50 разів, бачив мюзикл «Знедолені» у різноманітних постановках у Англії, Німеччині, Австрії й Швейцарії. Тому до кожного руху, подиху, ноти кожного виконавця я відношуся дуже відчутно й особисто. Та й взагалі мене вразити у плані мюзиклів дуже важко. Тому я трішечки розчарований загальною картинкою цього фільму. Та й не сподобалася мені задумка, що виконавці співали насухо, без ефекту. Сьогоднішній день настільки зпопсовився, все стало настільки механічно, що людське вухо вже звикло до стабільного красивого опрацьованого звуку й інша подача вже відволікає. Одним словом – недотягнули.

- А чому в Україні з мюзиклами не складається? Досі жодної достойної постановки немає.

- Щоби професійно поставити мюзикл і це була стабільно працююча машина, наприклад, в Німеччині у середньому витрачають від 9 до 11 мільйонів євро. Та й сам цей жанр за кордоном існує десятки років. Мюзикли там люблять і розуміють. А в українців – інша школа, інше сприйняття. Думаю, повинно пройти ще чимало років, аби в нас прижилися мюзикли. Хоча, зізнаюся, я мрію поставити власний і вже навіть є ідеї, про що він буде. Поки розповідати не буду, але точно знаю, що зроблю все, аби він був професійно зроблений. Адже у тій же Росії мюзикли ставлять, але дуже сумнівної якості. Я був на одному, де для Агати Крісті підібрали настільки незрозумілу музику, що коментувати далі просто не хочеться…

- Що, окрім сцени, робить вас щасливим?

- Моє давнє хобі - машини. Як жінка повинна бути царицею у житті, так і автомобіль я люблю виключно з товстим мотором. В Німеччині у мене дорогі машини – в основному BMW. Але через наші дороги і викрадення однієї моєї «бехи» у Києві у 2008 році, в Україні я тепер їжджу на інших авто – маю AMG Кубик на 550 кінських сил, який ідеально справляється з нашим бездоріжжям.

Також, коли маю час, із задоволенням їду на рибалку. При чому не люблю океанську чи морську, а – спокійну, на наших ставках і озерах. Не раз ловив і п’яти-, і семи-кілограмових коропів, але головне – спокій і відчуття, які отримуєш від самого процесу. Ще я обожнюю збирати гриби і готувати. Ніколи не був білоручкою. Колись мріяв меблі робити, а нещодавно в Берліні сам відреставрував антикваріатні меблі. До речі, дуже непогано вийшло.

- Свою пісню «Возьми меня в свой плен» з Павлом Соколовим ви презентували на національному відборі «Євробачення». На цей конкурс збираєтеся?

- Тоді ми були просто запрошеними гостями. А сам конкурс мене абсолютно не цікавить. Мені - 40 років і всього цього добра я вже чимало бачив. Мені це не потрібно. Головне для мене – працювати далі і бачити радість в очах глядачів на своїх концертах. Адже стільки щастя й любові, які я отримую на сцені, неможливо іще десь знайти.

- На особисте життя хоч час залишаєте?

- Звісно! Я – нормальний чоловік і без любові – нікуди. Але поки я не готовий розповідати про своє особисте життя більше. Прийде час і всі все дізнаються.

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info

Дякуємо за організацію інтерв’ю продюсерському центру «Союз» і команді Олега Винника.