Вінничани жорстко розкритикували фільм «Майдан»

 Городяни не досиджують до кінця документальної стрічки Сергія Лозниці і дивуються, як цей фільм керівництво країни дозволило показувати у Каннах, адже він є «невдалою фразою, вирваною із контексту» і викликає викривлене сприйняття зимових подій в Україні. Деякі глядачі навіть закидають, що фільм знято на замовлення Росії.

Кадри із фільму «Майдан»

Фільм «Майдан» у Вінницю приїхав через тиждень після всеукраїнської прем’єри на Одеському міжнародному кінофестивалі. До цього документальну стрічку про революцію гідності у травні з неабияким успіхом вітали на 67-му фестивалі у Каннах. Режисер Сергій Лозниця у всіх інтерв’ю хвалився, що у рейтингу критиків з-поміж 148 картин його «Майдан» зайняв друге місце.

Але у рідній Україні прем’єра принесла режисеру свої неочікувані сюрпризи. Замість захвату в Одесі його зустрічала напівпорожня зала: обурені побаченим глядачі без роздумів покидали кінопоказ, а ті, що залишились, доймали 49-річного автора, чому у жодному кадрі він не показав нападу «Беркуту».

«Вінниця.info» вирішила дізнатися, які почуття фільм викликав у вінничан. І, на жаль, зі всіх опитаних жоден не залишився задоволений переглянутим.

- Ну, дуже вже все затягнуто, - першою поділилася враженнями касир кінотеатру «Родина». - 15 хвилин показано, як мастять хліб. Навіщо стільки часу на це відводити?! На Майдані було стільки подій, невже не можна якось динамічніше їх представити?!

Починається показ. Через 30 хвилин залу покидає перша пара глядачів. Через 15 хвилин - ціла компанія.

- Краще піти подихати свіжим повітрям, ніж це дивитися, - пояснює Ірина Кравченко. - Я стільки читала про цей фільм: Канни, відоме ім’я режисера, вражені іноземці, а побачила - якийсь пшик. Дуже розчарована! Майдан усім нам досі болить, а режисер показує його, як якийсь осінній арт-фестиваль, де люди собі веселяться, їдять на халяву, гріються біля кострів, читають вірші зі сцени і всюди фотографуються. І слова немає про те, що все це люди роблять, ризикуючи втратити роботу, попасти під роздачу тітушок і, вийшовши за периметр Майдану, бути заарештованими, як злісні учасники масових безладів… Режисерові - ганьба!

До кінця фільму у Вінниці досиджує половина тих, хто прийшли на показ. Жоден не аплодує, як заведено на сеансах вдалих стрічок. Зате розчарування - на язиці кожного опитаного.

- Цей фільм не можна назвати брехливим, але стовідсотково - це просто фраза, вирвана із контексту. Фільм жодним чином я би не вважав документальним. Бо він дуже однобокий. Показує лише побут і результат протистоянь - поховання. Все, що було між цим - незрозуміло куди ділось, - дивується Валерій Завальнюк. - Своїми неточностями фільм вводить в оману вже з перших кадрів, де говориться, що «Янукович не підписав угоду з ЄС і наступного дня вийшло 10 тисяч людей». Вибачте, але між цими фактами режисер десь «загубив» жорстоке побиття беззбройних студентів. Питання ЄС для багатьох було другорядним, а от кривавий розгін студентів став головним поштовхом до об’єднання народу проти влади у всіх областях. Потім були чисельні викрадення і катування майданівців, покалічені долі, сотні ув’язнених, спалені машини… З екрану Лозниця про це і не мовить. Показує самі пісеньки і спокій. А потім говорить: «Майдан влада не чула, от він і почав діяти рішучіше». І вже у кадрі летять коктейлі Молотова. І знову ж - не показано жодних злочинних дій з боку «Беркуту». А після палаючого Києва вже ховають «Небесну сотню» - от тобі і вся картина… Як на мене, народний кліп на «Воины света» гурту «Ляпіс Трубецькой» набагато краще відтворює Майдан ніж це кіно, в якому крім гарного піару більше нічого немає.

- А чого варті англійські титри внизу?! - підхоплює Олег Заозерний. - Українці, що по фільму, лише гімн здатні співати, кричать «Беркуту»: «Dirty cops»! ..

- Я намагалася дивитися фільм, як людина, яка нічого не знає про Майдан. То мені режисер намалював таку картину: натовп зібрався, потусувався, на нього уваги не звернули - почав нападати на «Беркут», а в кінці вже ховав тих, що були у перших рядах. Була б я іноземка, подумала б: самі нарвалися, - говорить Вероніка Когуть. - Мені дуже шкода, що всі, хто не був на Майдані, через цей фільм отримають таке хибне уявлення… Мене ж, зізнаюся, під час перегляду не покидало відчуття, що режисер ніби знімав на замовлення Путіна. Бо таку ж однобоку картинку показували російські канали, тільки з жорсткішими коментарями. От і вся різниця…

Примітно, що ідею про «замовлення для Росії» у свої коментарях висловили кілька вінничан.

- Перед походом у кінотеатр я дивилася сюжет з прем’єри фільму в Одесі. Бачила, як на прес-конференції в режисера трусилися руки. Про себе скажу одне: під час перегляду в мене трусилося серце. Від спогадів про ті події, від жалю до загиблих і побитих, і від нерозуміння режисерської позиції. Як на мене, краще вже нічого не знімати, ніж робити це, аби як, - резюмує Ганна Кульчицька. - Після перегляду в мене одне запитання до Лозниці: для чого він знімав цей фільм? Щоб показати життя Майдану? Ні - бо це неповна картинка. Щоб показати якісь невідомі сторони? Теж, ні. Для чого тоді? Я не зрозуміла. ..

Режисер Сергій Лозниця

У своїх інтерв’ю на всі закиди режисер відповідає, що знімав фільм для себе, відтак - це не історичні хроніки, а бачення певних подій очима однієї людини. Називаючи Майдан «подією особливої історичної важливості», він говорить, що навмисне виділив одну лінію, аби створити цілісну картинку.

- Основною діючою силою революції був народ. І за ним я стежив. Для цього вибрав певну форму. Це епічне оповідання. Статична камера, довгі багатофігурні загальні плани, у яких існує величезна кількість різних дій, - зазначає у своєму інтерв’ю «Громадському телебаченню» Сергій Лозниця. - Мій фільм відрізняється від хронікального матеріалу тим, що пропонує роздуми автора і дає пропозицію глядачеві міркувати разом.

Зйомки свого «Майдану» режисер разом із трьома членами кіногрупи розпочав у середині грудня. Стрічку фільмували на напівпрофесійну камеру, а щоби уникнути докорів про недостовірність фактів, не використовували монтаж.

- У всіх моїх російських друзів і знайомих, що подивилися фільм, думка одностайна: «Дійсно - народ!» і «У нас такого ніколи не буде!». Їх замилування силою українців поєднується із впевненістю, що у їх похмурому, такому липкому, просторі таке навряд чи можливе, - додає Сергій Лозниця, який наголошує, що принципово не дає інтерв’ю російським ЗМІ, які називає «засобами масової дезінформації».

Скласти власне враження про фільм «Майдан» Сергія Лозниці вінничани мають нагоду до 1 серпня. Початок показу у кінотеатрі «Родина» о 20.00. Вартість квитка - 15 гривень.

Кадри із фільму «Майдан»

Для довідки

Сергій Лозниця — український режисер документальних та художніх фільмів.

Народився 5 вересня 1964 року в м. Барановичі Берестейської області в Білорусі.

Закінчив середню школу в Києві.

У 1981—1987 роках навчався у Київській Політехниці на факультеті систем управління з фаху «прикладна математика».

У 1987—1991 роках працював науковим співробітником в Інституті кібернетики АН УРСР та перекладачем з японської.

В 1991—1997 роках навчався у ВГІК на відділенні режисури ігрового кіно (майстерня Нани Джорджадзе), який закінчив з відзнакою.

У 2000 року працював на Санкт-Петербурзькій студії документальних фільмів.

З 2001 року Сергій Лозниця разом з родиною мешкає в Німеччині.

Окрім «Майдану», зняв три повнометражні та дев'ять короткометражних документальних фільмів, а також два повнометражні ігрові художні фільми - «Щастя моє» та «В тумані». Обидва змагалися в основному конкурсі на Каннському кінофестивалі.

У 2011 році ретроспектива робіт режисера була показана на Міжнародному кінофестивалі документальних стрічок у Салоніках, де Лозниця також провів майстер-клас для учасників та гостей фестивалю.

Валентина Кирильчук, ВИННИЦА.info