Як Свитко Вінницьку облраду помножив на «нуль»

 26 лютого 2014 року у Вінницькій обласній раді відбувся очікуваний «переворот». Колишній «регіонал» Сергій Татусяк без жодного опору пішов у відставку, а на його місце було обрано голову обласного Народного Руху України, члена фракції «Батьківщина» та активіста Майдану Сергія Свитка. Здавалося, знаменна подія, проте, сказати однозначно, що Майдан переміг у Вінницькій обласній раді – складно.

Фракції «Батьківщини» та «Совісті України», до складу якої увійшли представники «Фронту Змін» та «Єдності» більшості у середовищі депутатського корпусу не мали, а тому вимушені були рахуватися із наявністю значної кількості екс-регіоналів та позафракційних.

Спочатку перелякані «колишні» були готові голосувати за будь-які ініціативи нової влади, навіть, незважаючи на те, що її представники були у меншості. Проте незабаром почався негласний саботаж, який з середини літа доріс до повноцінного бунту.

15 липня сесію Вінницької обласної ради було зірвано у зв’язку із тим, що значна частина депутатів відмовилися реєструватися. Формальним приводом для цього стало те, що Свитко відмовився включати в порядок денний питання про скорочення посади свого заступника – пенсіонерки Наталії Солейко, яка, до речі, теж представляє «Батьківщину». Фактично – дезорганізація роботи обласної ради стала наслідком особистої поведінки та позиції її голови – Сергія Свитка.

Корені проблеми, як завжди, можна відшукати у політичній біографії чинного голови обласної ради. З кінця 1980-х він брав участь у роботі Народного Руху України, але, на відміну від багатьох своїх однопартійців, подальшої політичної кар’єри не зробив, залишившись з Рухом після його занепаду. З одного боку це характеризує вірність Свитка своїй партії. З іншого – красномовно свідчить про невміння ані домовлятися, ані прогресувати. Вінницька обласна організація Народного Руху України уже наприкінці 1990-х деградувала до декількох десятків осіб, які збиралися у якості «клубу за інтересами» в напівзруйнованому будинку по вул. Пушкіна у Вінниці.

Коли міська влада спробувала вижити звідти «рухівців», які роками не сплачували орендну плату та за комунальні послуги, ті пригрозили себе спалити, і чиновники махнули на них рукою.

Особисто Свитко, як і його шеф Тарасюк, обирався за списками БЮТу та «Батьківщини», але вагомої ролі в політичному житті області не грав, періодично встрягаючи в судові справи з чиновниками, яких він звинувачував у корупції. Суди Свитко програвав.

Проте метаморфоза з перетворення лідера жменьки маргіналів у керівника обласної ради зіграла злий жарт з цією людиною.

Свитко несвідомо став наслідувати тим, проти кого намагався боротися багато років. Він категорично виступив проти скорочення видатків на апарат обласної ради та скорочення його штатів. Він не знайшов в собі сили очистити цей апарат від колишніх функціонерів Партії регіонів. Він покірно погодився із тим, що на місце його прес-секретаря було призначено «свободівця» Володимира Барцьося, відомого своїми ксенофобськими висловлюваннями, який негайно почав користуватися медійними можливостями обласної ради у власних інтересах.

Свитко, сам не розуміючи всієї недолугості власної поведінки, почав з’являтися на публічних заходах в оточенні колишніх лідерів Партії регіонів на Вінниччині, зокрема, – Сергія Татусяка.

Справами області головний «рухівець» не надто переймався, зумівши провести за весь час з лютого місяця аж 4 сесії обласної ради та повністю проігнорувавши кампанії збору коштів та допомоги для вояків АТО, поранених та біженців. Уже звиклий до поразок Свитко перетворив всю Вінницьку обласну раду у таке ж недієздатне «ніщо».

Єдиним заходом, який у рамках великої програми революційних перетворень, все ж було реалізовано, стала кампанія «люстрації» головних лікарів області. Краще би Свитко її не розпочинав.

«Люстрація» звелася до того, що Свитко одноосібно (порушуючи при цьому законодавство) звільнив головних лікарів медичних закладів області, а потім, почав їх перепризначати, попередньо влаштувавши їм своєрідний іспит за участю декількох десятків запрошених активістів.

«Іспит» цей мало того, що виглядав як анекдот, та ще й чимало засмутив фахівців з багаторічним досвідом, яким довелося відповідати на запитання людей з вулиці, як слід організовувати роботу. Почалися суди, які Свитко, безумовно, почав програвати, оскільки жодною законністю у процесі «люстрації» не пахло. Місцеві ЗМІ рясніли неприємними для Свитка коментарями.

Відчувши, що голова обласної ради не здатний контролювати не те, що ситуацію в області, а й власне оточення, депутати потрохи почали висувати претензії. У відповідь Свитко почав стару пісню про «зраду» і про те, що хороший в сесійній залі він один.

За усім цим прихованим протистоянням якось непомітно наблизився майже неминучий виборчий період.

І тому можна впевнено спрогнозувати – на власній посаді С.М. Свитко досиджує останні дні. Адже будь-яке число помножене на нуль, дає нуль.

Незалежний журналіст Антон Булгаков, для ВИННИЦА.info