Як вінницькі гвардійці на пекельних блокпостах під «Градами» за Щастя стоять

 Як рідні, друзі та колеги із усієї Вінниччини збирали на війну 504 нацгвардійців на полігоні в Тютьках знає вся область, бо там у спецбатальйоні частини 3008 прості хлопці — наші сусіди та однокласники. Це ми всі возили їм одяг, каски бронежилети. Тепер за їхні життя у вогняному пеклі під Бахмутікою, Смілим, Хорошим, Щастям та Попасною молиться рідна Вінниця, малі села та великі міста, вся Україна! Бо саме наші вінничани-гвардійці опинились у ці дні в найгарячіших точках "перемир‘я", під "градами", "мінами" та ультиматумами сепаратистів... І, навіть, ці хвилини їхні мобільні відключені, бо йде бій! Тому правдиву, а не офіційну інформацію про долю 500 солдатів-вінничан та їхніх командирів ми збирали як могли — з скупих СМСок, нічних дзвінків, одкровень їхніх матерів, дружин і дивом вцілілих в окопах наших хлопців репортерів телеканалу "1+1"...

Спершу вінницький спецбатальйон втратив 7-го жовтня свого мінометника — Віктора Бухова-Кулібабу, якого друзі по службі не змогли врятувати після серйозного поранення осколками міни. Вітю, що жив у Вінниці по вулиці Стахурського, поховали 10-го числа в рідних Сутисках. Це була перша і на жаль, не остання смерть...

Бо вже 13-го ввечері бойовики оточили стратегічний 32-й блок-пост між Смілим та Хорошим (40 км на північний-захід від Луганська) і ввечері висунули нашим хлопцям ультиматум - здатись чи бути атакованими... Наші, що служать тут із вже обстріляними міліціонерами, послали їх до біса! І тоді почалась справжня м’ясорубка — їх крили "градами", мінометами, а так звані донські козаки підігнали 20 танків та почали гатити прямою наводкою по бліндажах вінничан.

- У нас лише автомати і гранатомети 89-го року випуску, які стріляють один із трьох. Так чим ми можемо їм відповідати? - розповіли телефоном хлопці із 32-го. - Так, 14-го до нас послали підкріплення — три "борти", але вони потрапили в засідку і їх із "зеленки" розстріляли впритул... Броня горіла до ранку - конвой розбили за 3 кілометри від Смілого. Звідти живими вийшли лише четверо — один із відірваною рукою, якого винесли на плечах троє поранених побратимів. На місці — в "залізяках" залишились від 7 до 12 пацанів — наших вінничан та з механізованої 24-ї бригади. До них ми не дістались, бо весь час ця дорога прострілюється... Тому хто там в цьому пеклі вижив, кого взяли у полон, а хто згорів на місці ми досі не знаємо. Говорять про 6 вбитих і 7 зниклих без вісті... Із 35 чоловік до розблокування цілими були шестеро... Чотири доби не було води — Бог помилував і пішов дощ. Не було харчів — терпіли, мочили сухарі, грілись як могли, відстрілювались. Нам забороняли дзвонити додому, жалітись, панікувати. Казали лише одне — тримайтесь! Але були вже такі хвилини, що ми хотіли викликати вогонь на себе... Але преса і родичі підняли “кіпіш” - прийшла допомога, пробились десантники, розбили пару танків сепарів, привезли патрони і харчі. Жити можна... Тримаємось, бо без нас перекриють цю дорогу і оточать Щастя. Тому вважайте, що ми воюємо за Щастя всієї України!

Паралельно із цим під удар потрапив 29-й блок-пост із нашими вінничанами... Загалом наші земляки, яких "розбавили" із обстріляними спецназівцями та міліціонерами, нині контролюють чотири блок-пости на Луганщині по лінії передової біля Бахмутки - 29, 30, 31 і 32-й... Всіх їх призвали до Нацгвардії цього літа, провели з ними півтора місячні курси підготовки на полігоні в Тютьках і відправили в бій у сектор “А”...

Такими ми запам’ятали наших хлопців на полігоні в Тютьках у серпні цього року, коли їм видавали зброю

- У нас буцімто все є — теплі речі, легка зброя, харчі..., - сказали на камеру 1+1 вінничани із 29-го блок-посту. - Але бракує бетонних блоків, нормального зв’язку, танків, БТРів та важких мінометів... В суботу по нас стріляли із 8-ї ранку до 5-ї ночі без перекурів... Коли в них, б...дь, вже закінчаться міни. Бо ця війна схожа на "пряталки" по норах і окопах... Засвистіло — ми під землю! Відчуваєш себе як миша в банці, яку можуть щохвилини прихлопнути. А цих із ОБСЄ ми були готові самі "порішити", бо як тільки вони на посту все тихо і мирно — поїхали і вже за 15 хвилин нас криють залізом із всіх стволів. Таке враження, що вони наводять цей вогонь на нас.

- А як ви реагуєте на заяви із телевізора, що тут все добре, все під контролем і не сійте паніку?

- У нас теліка не має — лише телефони, які доводиться весь час вимикати, щоб не посадити батарейку... І коли нас набрав Лисенко із телевізора (речник РНБО) та сказав не кіпішуйте ми йому по-чоловічому відповіли — приїдь з теплого Києва в наші ями, посидь під "градами", потикай дулі у відповідь на танкові залпи, а тоді кіпішуй як зможеш... Він кинув трубку і більше не дзвонив. Дайте нам важку техніку, дайте з чого відповідати цим козакам і вони побіжать як таргани. Бо ми за свою землю воюємо, а вони за гроші та Путіна...Передаємо привіт всім рідним, нашій Вінниці, ми повернемось із перемогою!

З іншого телефону наш земляк після трьох днів мовчання повідомив, що частину вінницьких нацгвардійців вивели в буферну зону на перепочинок. Тому спершу він набрав маму і сказав "Не плач! Я живий!", а потім розповів журналістові таке:

- Тут справжня війна і серед наших кажуть, що перемир’я триватиме до 1-го листопада — кінця виборів, - зазначив боєць із Вінниці. - Бо сепаратисти порушують "тишу" щодня десятки разів. Ми відповідаємо як можемо, але це схоже на гру в кішки-мишки. Нас кусають — ми огризаємось, але втрачаємо людей, сили... Один із наших офіцерів потрапив до полону, нині він у Луганську, за нього просять 20 "штук" доларів викупу. Важкопоранених більше 30, вбитих мінімум шестеро, але там не всі вінничанин. Кажуть, що до виборів їх не вивезуть і не скажуть родичам — бо тоді у Вінниці треба оголошувати траур! Тому їхні прізвища замовчуються, мобільні збирають, не дають дзвонити додому... Все пояснюють заходами безпеки, але де тоді спеціальний шифрований зв‘язок? Чому між блок-постами лише візуальний контакт і рідкі дзвінки з мобіли? Ми ж не пацани із школи, якими можна командувати як стадом! Тут всі дорослі, багато хто із "вишкою", пройшли Майдани, успішні люди в мирному житті, які бачили і знають багато чого в житті. Тому війна-війною, але ми маємо залишатись людьми і говорити не одним матом чи “Давай-давай!”

Минулої неділі в районі Бахмутки бойовики навпроти нашого 32-го посту намагалися встановити свій блокпост. Командування сектору "А" повідомило, що намагалося домовитися з бойовиками в рамках перемир'я про безперешкодне транспортування продовольства і евакуацію поранених... Але перемовини не увінчалися успіхом, бо донських банди козаків діють як махновці, нікому не підкорюються і тому обстріли з їх боку продовжились.

- У неділю в тому районі бойовики влаштували засідку для наших колон з продовольством, водою. Вони навіть намагалися виставити свій блокпост, - повідомили в секторі "А".

Ввечері бойовики використовували проти сил АТО танк. В результаті було проведено зачистку району, а також знищений той блокпост терористів, який вони намагалися виставити". Після зачистки району вдалося забезпечити блокпости сил АТО продовольством і водою на тривалий час і евакуювати поранених. Водночас, кількість поранених та втрати під час боїв у секторі не наводять.

Але це вже не військова таємниця, що блок-пости із нашими нацгвадійцями — це ключ від міста Щастя, яке терористи та російські диверсанти планували оточити. Про реальну ситуацію та долю вінничан на цих 4-х постах біля Щастя розповів під короткої зупинки у Вінниці відомий волонтер і автогонщик Олексій Мочанов:

- Про ситуацію з 32 блок-посту. В мене у телефоні та на сторінці Фейсбуку вже зібрався комітет солдатських матерів із самими песимістичними сценаріями. Дуже хочу попросити: чи не наганяти сум, не впадайте в негатив, не втрачайте розум, - сказав Олексій, що віз через наше місто у Тернопіль каску та прострілений бронежилет мамі загиблого бійця із позивним "Грізлі". - Там, на 31-32 непросто, але не критично. Уже армійська допомогу підійшла, і наші водії волонтерської медслужби, Юрка Шаман і Коля Пума, підвезли перше необхідне і евакуюють поранених... Давайте разом все що треба для хлопців зберемо, доставимо, не кинемо їх. Не потрібно ажіотажу з істерикою, з дивана воно все виглядає трагічніше і похмуріше, ніж у житті.

Якби кожна мама, дружина, сестра, подруга поділилася своїми емоціями і почуттями в інтернеті з приводу своїх чоловіків в терміналах донецького аеропорту і хлопці це б прочитали - був ризик цим бійцям покінчили життя самогубством ...

Давайте всі візьмемо себе в руки і будемо тримати себе в цих руках, як в колючих рукавицях - всю війну. Так треба!

Бо у хлопців все під контролем, все буде добре, не малюйте кривавих картин і не нагнітайте атмосферу про "закинутих і забутих" бійців. Вони на війні, на найдальших і важкодоступних блок-постах. Прості українські герої. Хтось - в терміналі Донецького аеропорту, хтось у Дебальцеве та Вуглегірську, хтось у Щасті та Маріуполі, хтось у Луганську, хтось на Саур-Могилі чи під Іловайськом, хтось у секретах на пунктирі державного кордону ... Роботи “кіборгам” і “укропам” вистачає. На жаль. Тому не деморалізуйте їх, а просто підтримайте добрим словом і Вірою в Бога і в кожного з НИХ як в справжніх Воїнів Світла і Воїнів Добра!

Роман Ковальський, 33 канал