Як живуть вінницькі майданівці, які були під прицілом?

Пройшов рік. Напередодні річниці подій на Майдані, RIA відшукала революціонерів, яких били беркутівці і в яких стріляли снайпери. Ми запитали у них - чи можливий новий Майдан? Чи вийшли б вони знову на головну площу країни? Та чи не шкодують затрачених зусиль і здоров’я?

Їх били, калічили, ламали руки і стріляли по них зі снайперських гвинтівок. Вони не відступали, коли їх гнав “Беркут”, не тікали з Майдану, коли розстрілювали їх побратимів зі снайперських гвинтівок. Вони - революціонери з Вінницької області.

Чиновника виправить тільки могила

Поранений на Майдані майстер спорту міжнародного класу вінницький марафонець Микола Рудик дотепер не виходить з лікарень. 21 лютого снайпер вистрелив йому в голову. Куля у міліметрах застрягла від мозкових клітин. Крім того, травмувала око. Чоловік тривалий час лікувався у Польщі. Переніс декілька операцій. Тепер під наглядом лікарів у Києві і Вінниці. Недавно його знову оперували у Київському центрі мікрохірургії ока. Поїздка до Києва вразила деякими неприємними речами.

- З’ясувалося, що тепер я, військовий пенсіонер, уже не маю права безкоштовно їздити у метро, - розповідає пан Микола. – Іногороднім пенсіонерам заборонили  безкоштовно користуватися «підземкою». Залишили це право тільки київським пенсіонерам. Як колишній спортсмен, з великою повагою ставлюся до боксера Віталія Кличка. Бо політик і господарник він, на мою думку, не дуже ефективний. Хочу запитати його, а що, Київ столиця тільки для киян? Я десять років проживав у Києві. Тепер пан Кличко поділив пенсіонерів на столичних й іногородніх. Думаю, що фінансово він небагато виграв, а ось іміджевих втрат зазнав значно більших.

У Києві в лікарні нашого земляка провідав його давній знайомий з Німеччини. Познайомилися давно, під час одного з виступів Рудика-марафонця у Німеччині. Нині чоловік займається організацією і проведенням спортивних заходів.

- Мій німецький друг каже до мене: “Миколо, ми готові вам допомагати у всьому, але мене вражає те, що я бачу у Києві. Якщо пройтися Хрещатиком, чи заглянути в будь-який ресторан або у нічний клуб, то не повіриш, що у вас війна. У вас повсюдно народ бенкетує, п’є, гуляє, їздить на дуже дорогих автомобілях”, - переказує слова свого друга пан Рудик. –  Коли іноземець на таке дивиться, він мимоволі задає собі питання: хто кому має допомагати?

За словами пораненого майданівця, німець говорить істинну правду. На жаль, це справді так.

- Одні віддають і готові поділитися останнім, що мають, а інші продовжують розкошувати, жити у своє задоволення, чужа біда їх не хвилює, - говорить Микола Рудик. – Кожному з нас тільки Всевишній суддя, що ще можна сказати.

Попри всі негаразди, позитивних емоцій пораненому найбільше додає його донечка-красуня, 8-класниця Вікторія. Нинішнього літа Вікторія два місяці провела у Канаді. До міста Ванкувер її запросили представники української діаспори.

Микола Рудик розповів, що не шкодує хвилин, які він провів на Майдані.

- Не шкодую ні хвилини, що був на Майдані і зазнав травми, - каже Микола Рудик. – Бо знаю, за що постраждав. За таких дітей, як моя Вікторія. За незалежність рідної держави.  Колись мого діда репресували в Архангельську область. Там і обірвалося його життя. Там дід знайшов вічний спочинок. Діда вивезли із сім’єю. У моєї мами на чужині народилися двоє дітей. Вони тоді боролися за Україну, а мені тепер випала така само місія. Дуже символічно, що це сталося у ювілейну дату – 200-річчя нашого Великого Тараса. Україна все одно переможе. Я вірю в це.

Постраждалий майданівець, відомий спортсмен Микола Рудик потребує встановлення групи інвалідності.

- Мені кажуть ті, хто займається оформленням, визначайтеся, за яким профілем захворюваності будемо встановлювати групу, - каже пан Микола. – У вас є травма голови і травма ока. То як будемо оформляти? Слухаю їх і думаю: ніколи чиновник не зрозуміє простої людини. Замість того, щоб дати пораду, не кажу про співчуття, щось підказати, чиновники знову демонструють зверхність. Навіть перед такими, як я, майданівцями. Можна уявити, як вони спілкуються, наприклад, з сільською бабусею…

Дід Микола з «оселедцем» на голові

Найстаріший революціонер Майдану, 72-річний Микола Пасічник з Ладижина став відомим на всю країну після його арешту «беркутівцями».  Тоді його показали по багатьох каналах телебачення.  У день Соборності України, 22 січня, дід приїхав у столицю. Каже, кожного року на це свято приходить на Софіївську площу. Цього разу мав намір взяти участь у святковій ході. Час її проведення перенесли з 11-ї на 16-у годину. Пан Микола пішов на Майдан. Там спілкувався з людьми. Раптом  почув оголошення по гучномовцю, що на Грушевського «Беркут» прорвав оборону мітингувальників і їм потрібна допомога. Добровольці поспішили  за вказаною адресою. Слідом за ними пішов наш земляк. Там йому і дісталося від «Беркута». Діда вдарили палицею по голові і непритомного затягли в «автозак».  Коли прийшов до тями, побачив, що поруч з ним козак Гаврилюк,  той само, якого на морозі роздягли «беркутівці» і збиткувалися над ним.

Пана Миколу тримали під вартою в Оболонському слідчому ізоляторі Києва. Його звинувачували  в тому, що нібито у сумці знайшли пляшки з «коктейлем»  Молотова. Насправді там був великий кусень сала. Дід привіз гостинець синові, який проживає у Києві. Пізніше віддав сало міліціонерам у СІЗО. Через деякий час тримання під вартою, коли здоров’я чоловіка погіршилося, майданівці добилися  заміни тримання під вартою на домашній арешт. А вже після перемоги Майдану нашого земляка виправдали у суді. Микола Пасічник тривалий час лікувався у Києві, дали про себе знати удари міліцейською палицею по голові. Дотепер ходить до лікарів. Уже в рідному Ладижині.

- Недавно лікувався  у Вінниці у госпіталі для інвалідів, - каже пан Микола. – Там гарні умови, гарне ставлення до пацієнтів. Трохи підлікувався. Але головні болі не стихають. Та й «стіклоріз» став проявлятися. Що це таке? Це я так склероз називаю. Відбив мені «беркутівець» пам'ять, щоб його руки не боліли. Однаково ні про що не шкодую. І щоб зараз знов стала потреба йти захищати правду, то навіть на милицях поповз би.

На запитання, чи не марно постраждав, дід Микола каже, що він стояв не за Порошенка, а за рідний народ, за його кращу долю.

- Президент думає, як за нього голосувало багато людей, то тепер він може забути про них, - каже співрозмовник. – Як посадили на трон, так і турнуть. Очевидно, він цього ще не усвідомив. Згадайте, що він зробив, щоб наших не оточили під Іловайськом? Всі тоді волали, що захисників міста беруть у кільце. А президент на це відповідав, що хтось панікує. Він слухав свого ставленика Гелетея. Так само було з оточенням 32 блокпоста. Казав, що це надходять повідомлення не від бійців, а десь з Донецька. Як потім жорстоко розстріляли наших молодих кращих синів під Іловайськом. І що Верховний Головнокомандувач, яким є наш гарант, хоча б пальцем кивнув на генералів, які так бездарно керували військами? Можливо, Порошенко вже забув про це. Але люди не забули. Все одно колись спитають за біль і сльози тих, кого він не хотів почути у ті трагічні дні. І за Майдан спитають. Рік минає, а нікого не вивели на чисту воду. А ви ж, пане Порошенко, ставали на коліна перед фотографіями  Небесної сотні. То чому ж нікого дотепер не покарано за смерті кращих синів України? Чому дали можливість втекти від правосуддя підозрюваному Садовнику? І за це теж ніхто не покараний. Поки в країні буде безкарність злочинів над людьми, доти не буде довіри ні президенту, ні владі.

Дід Микола дуже хотів би приїхати на річницю Майдану. Але каже, ціни кусаються. «Туди сто злиднів і назад сто злиднів - для мене це дорого».  Старому палець в рот не клади – он як образно назвав нашу гривню? Найбільше шкодує, що не ті роки, інакше зараз був би на передовій. На запитання, в який загін пішов би, відповідає, що найбільше довіряє «Правому сектору». З його бійцями готовий хоч на край світу.

- Якщо моя крапля поповнила море Майдану, то я радий від того, -  каже Микола Пасічник. – Радію, що бачив багато молоді. Радітиму також з того, якщо моя історія трохи розбудить земляків у Ладижині і вони не на словах, а на ділі відстоюватимуть гідне життя у рідній державі.

У діда Миколи на голові «оселедець». Каже, таку зачіску  зробив давно, ще коли президентом став Янукович. Щоб показати йому, що в Україні  не перевелися козаки. Майдан, який скинув Януковича, підтвердив, що в народу справді  є ще козацький дух.

Минула влада була нахабна, нинішня - хитра

Два намети на Хрещатику мала під час подій на майдані Вінницька сотня. Сотник Артем Михайлов згадує, що через неї пройшло не менше 2,5 тисячі вінничан. Були дні, коли в наметі збиралося до 300 осіб.  Вінницька сотня брала участь у стримуванні «беркутівців» біля Маріїнського парку. Кажуть, відстояли чотири чи п’ять натисків. За їхніми словами, вогнепальної зброї не мали, тільки пневматичні гвинтівки. Саме біля Маріїнського парку один з наших земляків попався в руки «Беркуту». Його  жорстоко побили.

- Коли ми привезли його в лікарню, лікарі констатували перелом руки одразу у двох місцях, - розповідає Артем. – Здивувало не тільки це. У лікарні відмовилися оперувати. Змушені були шукати інший лікарняний заклад. На щастя, потерпілого вдалося відправити на лікування до Польщі. І там його врятували.

Вінничани брали участь у протистоянні із силовиками  біля  Будинку профспілок, виносили звідти тіла вбитих. Знали Максима Шимка. Хоча він був у козацькій сотні, але приходив інколи спілкуватися з метою координації дій із земляками.

Нині вінницька сотня збереглася як структурний підрозділ. За першим наказом хлопці готові знову стати у стрій. Щоправда, багато з них тепер перебувають в гарячих точках на Донбасі. Сотник їздить туди майже щотижня. Артем разом з вірним товаришем Русланом, з яким пройшли Майдан, створили громадську ініціативу Вінниччини «Разом!». Займаються збиранням і доставкою гуманітарної допомоги для бійців АТО.

- Ми вже здійснили 33 рейси у зону бойових дій, - каже пан Артем. – Раніше завантажували багатотонні вантажівки. Тепер збирати гуманітарку складніше. Їдемо двома бусами. Вантажі доставляємо у підрозділи, де служать вінничани. А вони є не тільки у батальйонах, що створювали в нашій області. Земляки воюють також в інших підрозділах.

У вихідні Артем знову відправляється в дорогу. Саме через це не зможе бути присутнім на Майдані, де зберуться люди з нагоди річниці Революції Гідності.

- Від декого можна почути, що Майдан не вартий тих жертв, бо, мовляв, поміняли одних олігархів на інших, тому фактично нічого не змінилося, - розповідає Артем. - Але ж люди вийшли на Майдан не для того, щоб змінити одних на інших. Ми боролися за те, щоб країна змінилася. Колишня влада була нахабна, а нинішня – хитра. Але люди вже ніколи більше не дозволять поводитися з ними так, як це робилося за часів Януковича. Тому я не виключаю можливості ще одного Майдану. Повірте, якщо так станеться, тоді вже не співатимуть пісеньки, щоб не замерзнути на морозі. Тоді чиновників просто вимітатимуть з кабінетів поганою мітлою. Поки що багато з тих, хто отримав посади, не розуміють, що прийшли до влади на крові людей. Вважають, що все буде, як і раніше. Не буде!

За словами співрозмовника, навіть ті з високопосадовців, які були на Майдані, не зробили все, що могли зробити.

- Якби нинішні владці  - Порошенко, Яценюк, Кличко, Ярема та інші у трагічні дні стали у перші ряди, не думаю, що по них би наважилися відкрити вогонь, - каже Артем. – Але не вони стояли на передовій. Там були молоді хлопці, відважні, відчайдушні. Це вони ціною власного життя зупинили «машину» Януковича. А на їхній крові до влади прийшли ті, кого я щойно згадував. І дотепер не покарали вбивць Небесної сотні. Як вони після цього можуть дивитися в очі батькам та рідним загиблих?

20 хвилин