Зберіг життя побратимів та до останнього стримував наступ окупантів: Історія вінницького командира Романа Балаби

Вінничанин, і назавжди герой України Роман Балаба встиг пережити радість та горе, побачити, що таке справжня дружба, патріотизм та любов. Вже як дев’ять місяців рідні оплакують мужнього захисника та командира відділення розвідників 95-ї бригади і хочуть зберегти пам'ять про нього. Одна з вулиць у Вінниці тепер носить ім’я Романа Балаби. Ціною власного життя 29-річний військовий врятував своїх підлеглих, зупинив наступ ворога. Деталі про життя десантника розповіла Вінниця.info мама полеглого вінничанина Марія Балаба.

Дитинство та перші зародки до військової справи

Роман Балаба свої перші кроки зробив в 11 місяців. Був активною дитиною.

«Коли він був маленьким любив малювати танки. Проявляв цікавість до військової справи. Роман навчався в 33-й школі.Не був відмінником, але й не пас задніх. Вчився добре. По натурі був спокійний. Гуманітарні науки йому давались легше. З 10-го класу поступив в училище на автомеханіка. Йому там дуже подобалось. Батько навчив його як паяти, розбирати розетку. А в 14 років – я стала вдовою, а в Рома втратив чоловічу опору. Його батько помер від важкої недуги», - розповідає пані Марія.

Роман полюбляв з друзями грати у футбол. Був активним вболівальником вінницької «Ниви» І вже з юності мріяв стати військовим.

«Коли Роман вчився в школі, ганяв з хлопцями, впав, вдарився і отримав струс мозку. Це записали у медичну картку. Син хвилювався, аби цей запис не зашкодив, коли настане час йти в армію. Якось попросив у лікаря медичну картку, вирвав з неї листок з тим записом, щоб, бува, через це не заборонили служити в армії. І після того зізнався мені», - каже мама захисника.

Поставив за ціль потрапити у десантні війська

Роман був високим на зріст – метр дев’яносто. Спортивний. Постійно бігав кроси по 10 кілометрів, займався зі штангою. Казав, солдат повинен бути фізично сильним, інакше який він тоді захисник.

«Син в 19 років пішов в армію, відслужив строкову службу і дуже хотів потрапити в 95-ту бригаду. Казав мені: «мамо, я був би найщасливішим на світі, якби мене взяли на службу у десантну 95-ту. Спершу він не підходив по нормативам, тому пішов в штаб Повітряних сил. А потім в 2014 році почалось АТО. Він був на Сході в 2016, в 2017 та в 2018 роках. Вперто йшов до своєї цілі, щоб бути в 95-й бригаді.

Часто тримав все в собі. Не хотів, щоб я хвилювалась. В нього завжди все було добре. І коли по новинах ми побачили, що в лютому просувається дуже велика колона російських БТРів і танків, я телефоную, кажу: «Рома, буде війна». Він мене заспокоював і казав: «Ні, все буде добре!» Я кажу: «Їх же так багато суне до нас». А він відповів: «Чим їх більше - тим ми сильніші». Ці слова я ніколи не забуду», - ділиться спогадами пані Марія.

«Відходьте хлопці – я прикрию!»

Рідні востаннє бачили Романа у вересні 2021 року. Він зібрав наплічник і поїхав виконувати свій військовий обов’язок.

«У вересні 2021 року Рома приїхав додому і почав пакувати речі. В дорожню сумку я зашила оберіг-молитву. Перехрестилася, про себе промовила, молитву сподівалась, що вона оберігатиме сина. Він двічі був з нею в АТО. Вже під час повномасштабного вторгнення Роман був на Сході країни. Він був дійсно відданий своїй присязі. Його побратими розповідали, були такі ситуації, що там хлопці казали: «Ні ми туди не підемо, там русні багато». А Рома казав: «Я беру хлопців і ми підемо. Він завжди виконував усі накази. Також побратими пригадують, що якось він натер ноги і ледь ходив. Хлопці кажуть, потрібно в шпиталь. Він відмовився, мовляв, є ті кому це потрібніше», - пригадує мами захисника.

У Романа був позивний Рамзес - ім’я великого фараона в древньому Єгипті. Роман служив командиром відділення розвідувальної роти. Був відповідальним і хоробрим. Про це свідчать грамоти, подяки, серед яких є подяка Глави держави. Загинув військовий 14 квітня в селі Довгеньке Ізюмського району.

«Того дня Роман із підлеглими вийшли в розвідку. Окупантів було значно більше. Наші розвідники корегували вогонь і передавали інформацію про наступ ворога. Роман, як командир відділення сказав хлопцям відходити. Його побратими відійшли, а він тримав оборону до останнього. І цим самим не дав окупантам просунутись далі. Він був поранений. Побратими взяли підмогу і повернулися, щоб врятувати свого командира. Однак, Роман отримав поранення несумісні з життям», - крізь сльози болю говорить Марія.

Романові Балабі назавжди 29 років. Комбриг 95-ї бригади просив мера міста Вінниця Сергія Моргунова назвати вулицю в честь вінницького героя і також надати дозвіл на встановлення меморіальних дошок.

«Нам одним за весь час повномасштабного вторгнення Росії надали дозвіл на встановлення пам’ятних дошок, на ліцеї №33, а також на фасаді житлового будинку, де мешкав мій брат. Одна з вулиць у Вінниці також названа в честь Романа. На зупинках громадського транспорту –також є його фото. Роман нагороджений посмертно орденом Богдана Хмельницького, але ми цей орден ще не отримали. Ми хочемо зберегти пам'ять про Романа, щоб люди знали, що завдяки таким хоробрим захисникам і патріотам, як мій брат, ми маємо спокій та мирне небо над головою», - додає сестра героя Віта Балаба.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info