Суспільство

«Алея життя»: у Вінниці люди з трансплантованими органами висадили яблуні біля лікарні. Фото

21 вересня 2020, 14:59

21 вересня на території Вінницької міської лікарні №1 відбулася акція «Алея життя». Люди, які пережили трансплантацію органів, на знак вдячності до своїх донорів висадили яблуні. Це вже друга подібна акція у Вінниці. Минулоріч п’ятеро вінничан та мешканців області висадили саджанці, і дерева прижилися. Цьогоріч на території лікарні з’явилися ще сім молодих дерев.

Як зазначили організатори минулоріч, яблуні обрали тому, що це дерево є символом життя та оновлення. До речі, тоді Вінниця стала вже п’ятим містом, де створили «Алею життя».

«В мене була хвороба з дитинства. Після 20-ти років вона дала ускладнення мені, і нирки ставали все менше й менше, і з часом вони просто відмовили. Мене перевели на діаліз. Це важкий період для будь-якої людини. Тому що людина має бути готова до цього морально. На жаль, чомусь лікарі нам не казали, що можна зробити родинну трансплантацію. Ми про це дізналися, коли я вже була на діалізі, взагалі від простих людей. Тоді ми зібрали свої речі та поїхали до Києва. І звернулися там до лікарів з питанням, чи таке можливо і як така процедура відбувається.

В мене мама донор. Ми підготувались, приїхали, зробили обстеження, мама як донор мені підійшла. Потім ми підготувалися фінансово, тому що в Україні це недешево коштує. Кажуть, медицина безкоштовна, але мало хто бачить, де вона дійсно безкоштовна.

На операцію пішли як власні кошти, так і допомога від людей. Тобто, ми в моєму місті викладали баночки з моєю передісторією, з моєю фотографією, і люди потрохи допомагали. Збирали ми не декілька місяців, і навіть не пів року. Це було десь рік, і навіть більше.

Трансплантацію мені зробили в Києві, в інституті Шалімова. Після операції було трошки ускладнення. Тому мене на декілька днів довше потримали в лікарні, аніж решту. Надалі були складнощі, тому що ми приймаємо імуносупресивні препарати. Організм довго звикає, і це дуже важко. І кожен організм веде себе абсолютно по-різному.

Мені, наприклад, дуже важко було їздити до Києва їхати 5 годин. Перший період мені необхідно було їздити раз на місяць. І було важко, я була в корсеті, тільки після трансплантації, а дороги – самі знаєте, які.

Якщо зараз почали трошки робити, то тоді доріг ще не було. Це була дуже велика проблема.

Зараз піднімається питання, що, можливо, планується у Вінниці робитись або центр, або щось подібне. Це настільки багатьом людям полегшить процес лікування. Навіть після операції обстежитись їздити – дуже важко.

В моєму місті видають медикаменти. Бувають в період Нового року місяць-два «перебоїв», бо тривають тендери. Звичайно, складнощі з цим також є. Бо кожен рік перед Новим роком кажуть: «Все, ми не видаємо». Стається страшний стрес. Адже ліки коштують не 100, не 200 гривень, вони – дороговартісні. І де їх потім просто шукати, наприклад, інваліду І-ої групи з пенсією в 2 тисячі. Коли тільки на ліки йде 5 і більше тисяч на місяць.

Після операції минуло три роки. Перший рік було дуже важко, бо імунітет пригнічується, постійно є якісь хвороби. Взагалі ті, що протягом 30-ти років я і не знала, що такі є. На другому році в мене було відторгнення. Я звернулась в ту ж клініку, в інститут Шалімова, пролежала там півтора місяці. Мені прокапали ліки, нирка не відторглась, почала надалі працювати. Вже майже півтора року з того моменту минуло, і зараз я вже почуваюся добре. Є, звісно, нюанси, як, наприклад, сильна задишка. Тому піднятись на третій поверх – це вже для мене важко.

Цей захід дуже важливий, мені приємно, що я бачу стільки людей. Тому що нам потрібно об’єднуватись. Одну людину, коли потрібна допомога, не почують. Коли нас буде багато, нас почують, і я на це дуже сподіваюсь. Приємно, що ми збираємося, хоча б раз на рік. Приємно, що збираються люди не тільки з Вінниці, але й з області. Такі акції є, я знаю, не тільки у Вінницькій області», – розповідає Олена Шимборецька, молода жінка родом з Ладижина, яка також приїхала на акцію до Вінниці.

«В минулому році я стояла тут ще хворою людиною – гострий лейкоз. І сподівалася на те, що за рік я приїду сюди здоровою. І я авансом посадила яблуньку, вона прижилася. І я дуже щаслива. Вже минуло 8 місяців після трансплантації кісткового мозку, яка відбулася в Туреччині. Це було надзвичайно складно – в далечині від батьків, від сім’ї. І дуже хотілося б, щоб таке можна було зробити у нас в Україні. Щоб ми не їздили за кордон. Дуже дякую всім за підтримку, яка була в минулому році.

Хочу побажати, щоб кожний, хто це побачить з екранів телевізорів. Хто хворий, хто сумнівається, розумів: трансплантація – це ризик, але це шанс на життя. І життя того варте, щоб боротися», – каже Людмила – ще одна пацієнтка, яка пережила трансплантацію і тепер одужала від важкої хвороби.

«Сам я не міг віддати нирку, бо в мене цукровий діабет. Нирку віддала мама. Було дуже багато сумнівів, бо ще діти. Окрім Сонечки, ще троє дітей в сім’ї. Якби в Україні було більш масштабне донорство, це було б значно краще.

Є, звичайно, проблеми. Періодично їздимо в Київ, здаємо аналізи. Вже минуло два роки. Перший рік тяжкий – через пів року після пересадки було сім госпіталізацій. З них – три в області. Дитина перестала їсти та ходити, треба було її носити на руках. Зараз вже все чудово. Сонечка ходить у садочок, грається з дітьми і взагалі – дуже активна дитина», – розповів батько п’ятирічної Соні.


«Я це пацієнтка, я дружина пацієнта. Рік тому ми за цією акцією спостерігали через Facebook, тому що ми з чоловіком були у Мінську і очікували на трансплантацію. На щастя, трансплантація відбулася, і вже рік мій чоловік живе з пересадженою у Мінську печінкою. Зараз ми намагаємося підтримувати таких пацієнтів. Особливо тих, які на початку такого шляху. Тому що коли людині оголошують подібний діагноз, для родини і для самої родини – це шок. Особливо, коли думаєш про те, що в Україні система трансплантації не достатньо налагоджена, і ми лише спинаємося на ноги у цьому питанні. Хотілося б, щоб для цих пацієнтів і пацієнток – їх поки що не так багато, але їхня кількість однозначно збільшуватиметься – Україна забезпечила післяопераційний супровід. Щоб були належні умови для здачі аналізу, щоб було достатнє забезпечення імуносупресією – спеціальними ліками, які дозволяють цим пацієнтам жити. Щоб в Україні вистачало фахових спеціалістів», – сказала організатор цьогорічної «Алеї життя» Тетяна Довгань.


«Дійсно, трансплантологія – дуже важливий напрямок у сфері охорони здоров’я. Оскільки це не тільки дозволяє врятувати життя. Це також значно покращує рівень життя людей, які потребують того чи іншого органу, що або внаслідок хвороби, або від вродженої схильності перестає виконувати свої функції. І тому в нас має бути культура донорства. В нас на законодавчому рівні має бути врегульовано питання трансплантації. Українці повинні мати свій банк органів, повинні отримати цю допомогу в Україні, а не чекати черги закордоном.

Сподіваємося, що це питання буде врегульоване. До речі, Вінниця долучилася до пілотного проекту, і фахівці обласної лікарні вже проходять тренінги і готуються взяти активну участь в реалізації програм трансплантології. Наші лікарні працюють над тим, щоб на законодавчому рівні виважено та чітко, з дотриманням всіх законів та вимог, почали відбір органів. Але це лише початок. Ми всі разом маємо рятувати один одного», – зазначив директор департаменту охорони здоров’я Вінницької міськради Олександр Шиш, який відвідав акцію «Алея життя» у Вінниці.

Наостанок на висаджені молоді дерева учасники акції пов’язали зелені стрічки – міжнародний символ підтримки донорства органів і тканин. Вперше таку стрічку, як символ подяки донорам та їхнім сім’ям, а також як нагадування про тих, хто помер, не дочекавшись операції, використали в США в 1990-х роках. І до 2000-х цей символізм охопив увесь світ. Зелений колір, на думку організаторів акції, символізує надію для тих, хто чекає другого шансу на життя завдяки трансплантації.

Як зазначають організатори акції, у Вінницькій області станом на 2020 рік зареєстровано 62 громадяни різного віку, які пережили трансплантації. Минулоріч їх було 57.

Нагадаємо, наприкінці минулого року вінницькому рятувальнику Сергію Довганю здійснили трансплантацію печінки у Мінську.

Наприкінці липня цього року стало відомо, що у Вінниці зможуть проводити операції з трансплантації органів. Обласна лікарня імені Пирогова увійшла до переліку медзакладів, де можна буде здійснювати такі операції.

Більше фото - у слайдері

Вінниця.info

Теги: Алея життя трансплантація дерева донорство 
Матеріали по темі