Бабине літо у Вінниці: пенсійний покер-клуб та пошиття 3-D масок на природі. Фоторепортаж

17 вересня у Вінниці денна температура сягала позначки + 28 градусів тепла. Таким лагідним видалась друга половина першого місяця осені. Комфортні погодні умови дозволяють більше часу проводити на свіжому повітрі. Особливо людям на пенсії. Вільного часу у них достатньо. І особливо символічним тоді звучить – бабине літо.

Вишенське озеро цього дня зібрало чимало людей. Біля вуличного спортивного майданчика з тренажерами кілька літніх жінок та чоловіків. Одночасно тренуються та загоряють.

За столом у затінку гучна компанія. Десяток пенсіонерів розклали покер. Керує ними 69-річний Олександр Олександрович Пустовіт. Він називає себе волонтером по покеру. Не одне десятиліття пропрацював гранувальником алмазів і діамантів. Пригадує, за місяць через його руки проходили по тисячі дорогоцінних каменів. Саме робота і познайомила чоловіка з покером. Адже по своєму фаху він побував у 30 країнах світу. А там у покер грали всі.

«Більярд і покер у радянські часи вважалися буржуазними видами. Тому у нас саме покер мало відомий для загалу. Я навчаю людей «Техаському покеру». Це така гра, де всі можуть виграти. Вона дуже демократична. І не все залежить від людини. Бо я сам майстер по шашках. І я знаю, що от у цій грі присутній трішки егоїзм. Якщо він майстер, то все! Другий після бога. А тут, у покері, не все залежить від тебе. Це називається удача. От цей «Техаський покер», у нього грає весь світ. Здається, що він дуже простий. По дві карти, але, складність в простоті. І всі чекають, що саме сьогодні буде його удача. Ми на гроші не ставимо. Так, для інтересу по копійці, по десять. На ті, що вже вийшли з обігу. Аби була якась відповідальність. Щоб щось виграти. Азарт був!», - посміхається Олександр Олександрович.

Нині він керує п’ять постійних груп до 12 осіб.

«Записується багато, але ми не можемо всіх взяти. За останній час нарахували понад 80-т охочий. А приймати можу лише 25-ть. Решта поки в черзі. Бо на всіх не вистачить приміщення, як похолодає», - продовжує Олександр Олександрович.

Навпроти нього сидить 69-річна Людмила Семенова. В покер грає кілька років. Професіоналом себе ще не називає, але…

«У будь-якому разі, я і не «риба». Як у програмістів новачок -«чайник». Так у нас - «риба». Як підказує наш «гуру» покеру, я сильний любитель. Для чого мені ця гра? З ним ми тікаємо від хвороби Альцгеймера. У нас постійно залучені розумові процеси. І той самий адреналін. «Техаський покер» - це дуже неочікувана гра. Тут може несподівано виграти новачок. А програти людина, яка грає давно. І цей азарт дуже захоплює. А я людина азартна. Раніше грала у гандбол, регбі, їздила на велосипедах. Тобто, займалась ігровими видами спорту. Саме тими, де командна гра. А так, проробила до пенсії інженером-механіком, викладала у політехнічному інституті», - розповідає жінка.

Пані Людмила грає і дома в режимі онлайн у змагальний спортивний покер.

«Я вчора грала у дві гри. В одній зайняла третє місце, в іншій перше. На гроші звісно не граю. Але, якщо буду готова, мене оцінить наш вчитель, то звісно спробую», - зауважує вона.

Душею цієї компанії можна назвати Миколу Сидорука, він до пенсії пропрацював на будівництві.

«Граю у покер, щоб дома не скучати. Бо ми до пенсії всі все вже зробили. А тепер треба відпочивати. Тут гарно. Озеро, дерева, хороша природа, набираємося гарної енергії. Правда, коронавірус, але ми всі в масочках. На справжні гроші ми не граємо. Бо можуть забрати всю пенсію. Хі-хі. Скажуть, програв, давай-но всю пенсію. Ти її ще не отримав, а скажуть, йди отримувати достроково. Це я жартую. Ми просто граємо на інтерес», - посміхається.

Сьогодні пощастило вперше 58-річній Нелі Іванчук. У покер вона грає кілька місяців.

«Якби ми були у школі, мій рівень гри у покер, навіть не перший клас, а підготовча група. Та я сьогодні виграла. А взагалі, у покер я пішла після поради психолога, що мені потрібно грати. Бо це зарядка для мислення. Я бухгалтер-економіст за спеціальністю. Але зараз, коли вийшла на пенсію, вирішила піти навчатися на психолога. А ще, косметолога. В покер прийшла, аби розв'язувати свої проблеми. Вийшло так, що ця гра познайомила мене з дуже тепер близькими людьми», - Іванчук поправляє на собі вишиту бісером захисну маску, зауважує, зробила її сама на гуртку по рукоділлю, який знаходиться за сусіднім столом.

Буквально у кількох метрах десяток жінок з голками та ножицями у руках розкроюють захисні маски. За матеріал – старі речі. Навчає їх майстриня Ніна Скворцова. Вона інструктор по трудовій адаптації Вінницького територіального центру.

«У нас досить різнопланові заняття. Ляльки-мотанки, прикраси, на свята декори тематичні. Зараз актуально пошиття масок, адже коронавірус, ми їх і шиємо. Вже проходили більш спрощений варіант. І найскладніші. Шили маски 3-D. Це така маска, зі спеціальним на ніс куточком, аби окуляри не запотівали. А сьогодні майстер-клас по масках, які можна зробити буквально за три хвилини. Просто вирізати з трикотажного полотна. Підуть футболки старі, піжами... Беремо і вирізаємо. Можна від руки, можна по викройці. Це найпростіший і бюджетний варіант. Але кожен з варіантів можна зробити витвором мистецтва, який підкреслить вашу індивідуальність. Вишивай на ній бісером метелика. Або… прикріпи квіточку, грибочок, мак. На зиму можна зв’язати й вишити сніжинку чи янгола», - перераховує майстриня.

Учениці Скворцової кажуть, що пошиття захисних масок зі старих речей, не просто цікава справа.

«Дуже вигідно, що ці маски можуть бути багаторазовими. Зняла, випрала, пропрасувала, і одягаєш знову. А від цього чиста природа. Виготовляючи такі маски, ми бережемо екологію. А не викидаєш у смітник по десять одноразових з аптеки», - пояснює Ніна Слободянюк.

Учасники цих двох гуртків ходять у територіальний центр соціального обслуговування міста Вінниці. Там для літніх людей ще є близько 15 гуртків. Поки карантин і гарна погода, своїх підшефних запрошують збиратися на свіжому повітрі із засобами захисту від короновірусної інфекції.

Вiнниця.info