13 серп. 2019 16:24
273
У Вінниці здійснила дитячу мрію, змінила імідж, життя та знайшла кохання
Кілька місяців тому Лідія Лосева була просто багатодітна мати у декреті. Сьогодні керує сотнею бійців вінницького спецпідрозділу «Гепард антикримінал». 37-річна Лідія переселенка з Криму. У Вінниці здійснила дитячу мрію. Знайшла своє кохання та вкотре стала мамою.
«Народилася і виросла я в Євпаторії. Коли у 2014 році почалась анексія Криму, зрозуміла, там мене нічого не тримає. Бачила своє майбутнє тільки з Україною. В Росії його не бачила. Тоді я була брюнетка. Працювала керівником відділу з продажу мережі інтернет-магазинів. Ще до анексії одну з філій відкривала у Вінниці. Була вражена добротою місцевих людей. Коли обирала місто, де буду жити далі, зупинилась саме на ньому. А потім, як у казці. Здійснилася моя мрія стати військовим, або поліцейським. По сусідству жив мій майбутній керівник «Гепарду». А згодом і чоловік», - пригадує Лідія.
Каже, У Вінниці вона, тоді мати двох дітей, ризикнула розпочала життя з «чистого аркушу».
«Якби мені сказали у 2014 році, що я буду саме тою, якою є, я б не повірила. Раніше була така собі принцеса. Та коли вирішила піти на службу, геть все змінилося. Тепер я дипломований тіло-охоронник та охоронець. Навчалась на рівні з чоловіками. Не було такого, що дівчина може 10 віджатися, а хлопці 20-ть. Мала бути з ними на рівні. Адже так хотіла працювати у цій системі, йти вверх кар’єрними сходинками. Себе не жаліла. Доводила, що дівчата нічим не гірші. І зрештою, повагу до себе заслужила. Бо бути жінкою у цій справі дуже важко. Чоловіки нас не сприймають серйозно», - посміхається.
До кабінету, де записуємо інтерв’ю, заходить 18-річна підлегла Аліна Кодак.
«Ти сьогодні з Бодею маєш зробити домашнє завдання. І приготуєш ті смачні макарони з сиром», - звертається до неї Лідія.
Виявляється, це її старша дочка. Від початку літа вона також у «Гепарді».
«З мамою працювати прекрасно! Але не тому, що вона моя мама. На роботі, вона відноситься до мене, як до підлеглої. Немає поблажок. Напевно, навіть більш сувора. Чому пішла з нею працювати? Напевно, коли побачила маму, зрозуміла, що мені також подобається форма. Також подобається захищати людей та правопорядок. Фізичну підготовку маю - з дитинства ходила на вільну боротьбу, на бокс», - каже дівчина.
Ліда ж зауважує, це перша робота Аліни. І від початку служби донька кардинально змінилась.
«Аби працювати, Аліна відмовилася їхати відпочивати на море. Раніше такого б не було. У неї тепер зовсім інші погляди на життя. Я тепер розумію, що вона почала дорослішати. Вона розуміє, що таке заробляти гроші, що таке відповідальність. Адже стоїть на дуже відповідальних об’єктах», - пояснює мати.
Двоє менших синів незабаром також зможуть поповнити штат «Гепарду». 14-річний Микола займається кікбоксингом, у нього 19-ть перших місць зі змагань. 9-річний Богдан рік тому почав займатися дзюдо. А от трирічна Иоланта, найменша донька, яка народилася вже у Вінниці, поки на секції не ходить. Та Лідія зауважує, має сильний характер.
Мамою на роботі Ліду називає 18-річна Вероніка Туник. Півроку тому вона також пішла працювати до її спецпідрозділу.
«Вона строга, але справедлива. Багато чого навчила», - каже Вероніка.
Василь, чоловік Лідії, керівне місце якого зайняла, часто приходить до офісу. Коли треба, тренує працівників. От сьогодні вкотре збирали та розбирали пістолет.
«Коли ми з Лідою познайомилися, у нас спочатку були ділові відносини. Звернув увагу, що вона відповідальна, вона трудоголік, який має робити все ідеально. Потім почали зустрічатися та одружилися. Коли народилася донечка, і жінка пішла у декрет, звісно, без неї було важко. І от вона знову на роботі. Вона досвідчений працівник, знає всі тонкощі. Підібрала собі колектив. А от дома намагаємося про роботу не думати. Ми все чітко розділили. Але в усьому один одному допомагаємо», - посміхається Василь.
Свого чоловіка Лідія Називає і дома і на роботі Василем Івановичем.
«По російські одружитися, значить вийти заміж. Тобто, стояти за мужем. У нашому випадку, так воно і є. Мій чоловік – це сильне плече. За ним не страшно. Крім того, що я його люблю, я його дуже поважаю», - цілує Василя.
При тому, що у вінницької жінки-охоронця все у житті склалося, залишилося місце для мрій. Одна з найголовніших - аби Крим знову став українським. У Євпаторії залишилися її близькі. І Лідії важко усвідомлювати, що живуть вони тепер у різних державах, за кордонами.