Бійцю з Вінниччини, який втратив ногу під Попасною, японці розробили унікальний протез

Заново ходити вчиться 19-річний Олександр Гудзь з Вінниччини. Три місяці тому в бою під Попасною гранатометник 11 батальйону «Київська Русь» втратив ліву ногу, яку йому пошматували уламками снаряду. Харківські медики тричі намагалися приживити кінцівку, але її довелося ампутувати. Молодий хлопець спочатку зневірився. Та коли дізнався, що стане першим власником єдиного на сьогодні в Україні протезу, вухам своїм не повірив.

«Протез унікальний тим, що не просто механічний, він ще поєднаний з мікропроцесором на гібридному колінному суглобі. Той, запрограмований спеціально під Олександра. В залежності від ходьби сам встановлює, з якою швидкістю рухатися, та більше - визначає ширину кроку», - пояснює головний інженер Вінницького казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства Наталя Ватуля.

Тепер хлопець не лише зможе ходити, а навіть бігати і сідати.

«Звикаю до протеза вже третій день. Вчуся ходити. От сьогодні вперше спробував по сходинкам пересуватися. Відчуття дуже незвичні. Бо після ампутації, це перший протез, який у мене. Але мені зручно», - розповідає Олександр під час тренування.

Інноваційний високотехнологічний протез вінничанину встановили за державний кошт. Розробили його на протезно-ортопедичному підприємстві у Вінниці запрошені фахівці з Японії.

«Гібридне коліно прослужить довго. Лише мікропроцесор вузла розрахований на два роки. Його не потрібно підзаряджати. По досвіду наших пацієнтів, які використовують подібні протези 11 років, їх вистачає навіть на 8 і 9 років», - пояснює представник японської компанїї Nabtesco Акіо Саката.

Поки японці готували для українця механічну ногу, вінницькі фахівці протезно-ортопедичного підприємства виготовляли для бійця куксо-приймальну гільзу, яка здатна приєднатися до специфічного механічного протезу.

«Відповідно маючи вже куксо приймальну гільзу яка є основою протеза, протез комплектується. Наші фахівці три дні активно співпрацювали з японським колегами. Акіро розповів, як слід використовувати їх ноу-хау. Ми готові і далі співпрацювати з нашими закордонними партнерами», - зауважила головний інженер Вінницького казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства Наталя Ватуля.

Після триденного тренування Олександр вже готовий повертатися у село Зозів Липовецького району. Каже, робити в рідній домівці вистачає, бо він найстарший з п’ятьох дітей у родині.

«Нам дуже пощастило, що саме Саші зробили такий подарунок. І нам запропонували протез. Наша родина б не потягнула купувати гарний протез Саші, щоб він відчував себе повноцінним. Чому серед усіх бійців, які також потребують протезування обрали саме мого сина, я не знаю. Коли ми з Сашею приїхали з Харкова в Вінницю в госпіталь, дуже багато до нас приходили, підтримували. Були публікації в газетах, і нашу біду помітили волонтери та держава. Дуже всім вдячні! А взагалі, коли син втратив ногу, він мені перші два дні нічого не казав. А я відчувала, що щось сталося. А потім він мені дзвонить і каже, що отримав поранення. Що йому трішечки відрізали ногу», - пригадує мати Олександра Наталія Могилевич.

Презентація протезу співпала з ювілеєм Олександра. В наступний понеділок він святкує 20-річчя. Хлопець зауважує, головний подарунок вже отримав.

«Можу ходити. Тепер ще хочу навчитися танцювати», - посміхається боєць.

Вінниця.info