День волонтера у Вінниці: нагороди і спогади про нічні дзвінки з передової. Фоторепортаж

5 грудня Міжнародний День волонтера. У Вінниці в обласній філармонії нагородили найкращих волонтерів Вінниці та області. Їм вручили грамоти, подяки та відзнаки Президента України, Верховної ради, міськради та облради. 

Журналіст Вінниця.info поспілкувався з вінницькими волонтерами. У всіх них свої сім’ї, свої історії, але мрія одна– щоб був мир в Україні.

Координатор «Вінницької кулінарної сотні» і волонтер Тетяна Власюк вчора приїхала з зони АТО. Вінничанка працює «айтішником» понад 15 років. З початку бойових дій на сході почала активно готувати сухі борщі для бійців АТО, та більшу половину заробітної плати витрачати на речі захисникам. На свята вона замовляє в рідних подарунки, які вона може повезти на схід і презентувати їх військовим. З 2015 року дівчина майже щомісяця їздить з групою волонтерів на схід.

«Волонтер в Україні це унікальне явище. Ми не можемо їх порівнювати з волонтерами у всьому світі. Тому що з інших країн волонтери допомагають діткам, хворим, немічним. А українські - здебільшого військові волонтери, бо в країні війна. В жодній країні світу волонтери не шукають мішки для двохсотих, не шукають труни серед ночі і вони не сповіщають матерям про загибель їх дітей…це правда. 

Мені б хотілося щоб в цей день згадали волонтерів, які не дожили до цього дня, які полягли. Через велику кількість поранених, загинувших підопічних, серце не витримує у всіх, а особливо в дівчат. Це дуже велика напруга. Волонтери все переносять через себе і дуже багато з нас просто не переживають цього, вони починають важко хворіти, або є випадки коли люди просто не прокидаються.

Я всіх закликаю згадати, шо у нас є дівчата військові. Будучи на передовій чи дома, вони дівчата, їм теж хочеться відчувати себе дівчинкою. Я закликаю усіх на свято Миколая окрім подарунка дружині купити щось гарне для військових дівчат, це можуть бути шампуні, гелі, креми, якість набори. Зробіть їм приємно. Цей подарунок можна передати нашими волонтерами. Насправді на сході багато дівчат.

Мені пощастило, що мене підтримує моя родина, батьки тільки хвилюються коли я їду на фронт. Чоловік намагається з розумінням віднестися, до того, що вночі дзвонять військові і кажуть, наприклад, нам потрібна терміново бензопилка чи ще щось.

Хочу побажати усім колегам волонтерам терпіння, розуміння того, що волонтерство це безкоштовна праця, вона не за грамоти, не за подяки чи нагороди. Вона за посмішку вашого військового. Коли приїжджаєте, обіймаєте їх, чуєте в слухавку фразу «Мала, всі живі». От тільки заради цього варто бути волонтером в нашій країні», - каже Тетяна.

Світлану Бевз, та її собаку Баді знають всі на сході. Зараз вона з чоловіком Сергієм та чотирилапим улюбленцем возять бійцям та дітям в Донецьку та Луганську область необхідну допомогу. У 2014 році мужня вінничанка з чоловіком служила в батальйоні «Айдар», вона була командиром зенітного розрахунку. Пішла добровольцем. Стала волонтером у 2015 році одразу після демобілізації. Зараз у Вінниці Світлана працює викладачем в технічному університеті.

«Коли я повернулася з фронту, вже після демобілізації, я зрозуміла, що просто так жити спокійно у мирному житті не зможу, тому що багато моїх побратимів лишилися там, на лінії вогню. Вони підписали контракт до закінчення АТО.

Прийшовши додому, я приступила до своєї мирної професії. Я викладач за фахом, викладаю у Вінницькому національному технічному університеті на кафедрі електричних станцій і систем. Доцент кафедри і заступник директора інституту.

В нашому інституті ми організували волонтерський центр. І студенти і викладачі долучаються до цього руху. В нас їдальня, ще з 2014 року і зараз працює, як невеличкий завод по виробництву борщів у вакуумних пакетах. На фронт ми їх постачали тонами. Печемо пиріжки, робимо вареники. Також у нас на кафедрі робимо буржуйки, до цього процесу долучаються і викладачі і студенти.

А ми, волонтери, веземо на фронт це все у гарячі "точки". Зараз настало похолодання і хлопці звертаються до нас з проханням привезти термо білизну, теплий одяг, для бліндажів плівку, мішки. Висока потреба залишається у військовому спорядженні. Це тепловізори, прилади нічного бачення, біноклі, приціли.… Ми зазвичай проїжджаємося по всій лінії фронту і заїжджаємо в дитячі будинки, школи-інтернати, де нас чекають. Їздимо з нашим найменшим волонтером, теж учасником бойових дій Баді. Це німецька вівчарка, наша собака «Айдара». На схід їжджу приблизно раз у місяць, нажаль, у має у нас свого буса і доводиться окремо кожного разу домовлятися з водіями.

Мене надзвичайно підтримує моя сім’я. Я їм за це дуже вдячна. Мій чоловік теж учасник бойових дій і зараз волонтер. Ми з ним разом пішли на схід у 2014 році і щаслива, що тоді мені випала честь захищати Україну в добровольчому батальйоні «Айдар».

Війна не закінчилася і хлопці потребують підтримки», - каже волонтер.

Андрій Гишпаль захищав Луганський, Донецький аеропорт, після того як демобілізувався, активно зайнявся волонтерством. Він не рахує кількість поїздок на схід. Вдома з кожної небезпечної поїдки його чекає дружина та дві донечки.

«Волонтери це люди душі і люди совісті. Вони зробили дуже багато для країни. Коли я служив, вибачте, був у залізній касці, а зараз є і безпілотники, хороші приціли, зброя. Це все волонтери.

Я служив у 2014 році, демобілізувався у 2015 році. Коли підлікувався, почав працювати волонтером. Я намагаюся їздити раз в місяць чи раз в два місяці. Ми добре грузимо машину і їдемо. Мене підтримує моя дружина Таня та двоє донечок.

Будемо їхати на схід перед новим роком. Хлопці просять рукавиці, шапки, дуже просять тепле гумове взуття», - каже Андрій.

Вінниця.info, фото - Світлана Радостєва.