Персоналії

Газета «33-й канал»: Інтерв’ю засновника аптечної мережі «Конекс» Олександра Мудрого

22 квітня 2011, 08:17

Аптеки «Конекс» з’явились у Вінниці в 1995-му. Їх заснував молодий науковець, кандидат технічних наук Олександр Миколайович Мудрий. У різні роки він та Олександр Домбровський очолювали 7-тисячну комсомольську організацію Вінницького політеху.

Напевне, тому людський поговір тісно пов’язав ці два прізвища. Мовляв, Домбровський, будучи міським головою, а потім головою ОДА, допоміг Мудрому зробити «Конекс» і кар’єру в «Конексі».

— Це неправда! — знизує плечима Олександр Мудрий. — Вже не вперше я чую щось подібне і спокійно до цього ставлюсь. Як міг Домбровський допомогти моїй кар’єрі у «Конексі», коли я сам створив «Конекс» з чистого аркуша, з абсолютного нуля?

— А хто є засновником великої мережі аптек «Конекс» у Вінниці та Хмельницькому?

— Засновником і власником була, є і залишається одна людина — це я. Ні в Домбровського, ні в його родичів, ні в людей з його оточення немає жодної акції «Конексу».

— Ви корінний вінничанин?

— Ні. Я приїхав у Вінницю у 1968 році, коли батька перевели сюди служити. Батько — військовий льотчик, фронтовик, бойовий офіцер, захисник Ленінграда. Я ним дуже пишаюсь. Тато помер і похований у Вінниці. Мама — вчителька, зараз їй 85 років. Я закінчив школу №15, потім з червоним дипломом - Вінницький політехнічний інститут, отримав спеціальність інженера-системотехніка.

З дружиною Ларисою разом вчились в політехнічному інстутуті, але одружились вже після його закінчення. Виховали двох доньок. Менша, Олена, зараз вчиться на першому курсі медуніверситету, отже, дисципліну «фармакологія» вивчає професійно. А старша, Ірина, отримала юридичну освіту, нині працює адвокатом.

Дружина Лариса Мудра не бере участі в моєму бізнесі. Вона займається тим, що їй подобається і що вона сама вміє добре робити. Тримає кафе і кондитерський цех. Недавно наша сім’я переїхала у приватний будинок у приміському селі, звідки щодня їздимо на роботу і навчання. А дворічна онучка Дашенька активно досліджує всі цікаві куточки в новій оселі і з задоволенням гуляє на свіжому повітрі...

— Як же ви, технар, стали фармацевтом?

— Я не фармацевт, я бізнесмен, менеджер, але в моїй команді працюють високопрофесійні провізори, фармацевти. Життя сформувало мене — спочатку батьки, потім школа, політехнічний інститут, армія, аспірантура... Щоліта, сім років підряд — чотири в інституті і три в аспірантурі — я їздив із студентськими загонами на будівництво, був керівником. Доводилось все організовувати, вирішувати масу проблем. Уявіть, у Калмикії спека +420С в тіні, води нема, вітер-афганець піднімає піщані бурі... А ми працюємо. Я їздив із будзагонами тому, що все свідоме життя сам заробляв собі гроші, у батьків «не жебрав» ніколи. Навіть своє весілля зробив на власні кошти.

Мені пощастило, коли після армії потрапив на кафедру АСУ до Івана Васильовича Кузьміна, людини, достойної великої шани і поваги. Це були роки небаченого злету Вінницького політеху, коли він став інститутом першої категорії з найкращою динамікою розвитку в СРСР! Який масштаб! Крила виростали у нас, ми працювали над науковою тематикою, пов’язаною з Центром управління космічними польотами!

У 1987-му я захистив кандидатську дисертацію. Викладав на кафедрі. А потім з’явились кооперативи, і ми з друзями організували гарантійне обслуговування телевізорів «Електрон», уклали договір з концерном у Львові. Заклали першу «бомбу» під державну монополію!

— Ви ремонтували телевізори?

— Я набирав майстрів, орендував приміщення, оформляв документи. Без машини, без копійки в кишені бігав, домовлявся. Тільки голова і ноги — у 1989-му більше нічого в мене не було! А потім з колегами почали «асучувати» організації. Це ми так жартували! АСУ - автоматизована система управління. Ставили комп’ютери, писали програми, вчили персонал. Все в комплексі!

— І тут почалась перебудова...

— О, це все одно, що перелетіти на іншу планету! Доводилось на ходу перенавчатись. У Радянському Союзі юридичні знання були непотрібні, батьки-командири вирішували, куди нас вести, ми йшли і сильно не задумувались. А тут виявилось, що все залежить тільки від твоїх власних рішень! Добре, що при написанні кандидатської я штудіював книги Леонтьєва, Аганбегяна з ринкової економіки. Так що фундамент у мене був, тільки інтелектуальний, а не матеріальний.

— А як же він став матеріальним?

— Це було непросто. Я брав кредити у банках і, головне, повертав їх вчасно і з процентами. Якийсь період займався дорогами, асфальтобетонною технікою. Все йшло поетапно, по сходинках. Адже «швидкі» гроші з’являються тоді, коли їх крадуть у людей або в держави. Цей шлях не для мене! Мені з дитинства батьки вкладали в голову, що за все доведеться відповідати. Говорили — перед тим, як щось зробити, зваж, що люди про тебе скажуть, і, ще страшніше, що вони про тебе подумають? Так що «Не укради!» у мене міцно в голові засіло.

— Ви людина релігійна?

— Так, в душі. Це у мене на генетичному рівні. І з материнської, і з батьківської лінії мої діди-прадіди були священнослужителями.

Шалені були часи у 90-ті! Гроші взагалі перестали існувати, всюди бартер панував. Ми робили дорогу, отримували за це зерно і думали, як перетворити його на бензин-солярку. Неймовірні складались комбінації! І можна було «на раз» без нічого залишитись, бо в цьому хаосі шахраї почувались, як риба у воді. Обіцяли одне, а робили зовсім інше! У всіх соціальних революціях завжди спливає г... на поверхню.

— А як з’явилась ідея з аптеками?

— На той час приватний аптечний бізнес тільки розпочинався, друзі з Києва мені підказали. 16 років тому я зробив так звану диверсифікацію бізнесу, відкрив першу аптеку «Конекс» — як новий напрямок діяльності.

— Вінничани зауважують, що фірмі «Конекс» дістались кращі, козирні місця в центрі міста, на Соборній, на Вишеньці, Замості та ін. Хтось допомагав вам їх здобути?

— Ні. Я витратив вісім років, щоб отримати дозвіл на будівництво на місці аварійного будинку поблизу зупинки Театральної. Забудова — вдумайтесь! – 19-го століття, з тріщинами 8 см у стінах. З цих руїн починався мій аптечний бізнес. Звертався до мерів Вінниці — Дворкіса, Ваховського, Домбровського. Пояснював, що наші аптеки принесуть користь і державі, і всім вінничанам. Всі керівники з розумінням поставились до моєї пропозиції, але питання вирішилось тільки при головуванні Домбровського. Зараз мережа аптек «Конекс» працює не тільки на вулицях міста, але й у вінницьких лікарнях.

Мені скоро 55, і кожний новий крок у розвитку бізнесу — це шматок мого життя! Можу порахувати, куди і скільки часу я витратив. Зараз у нас 500 співробітників, свої склади, свій транспорт, оптова і роздрібна торгівля. «Відбрунькувалась» від «Конексу» унікальна нова агрофірма з вирощування лікарських рослин за органічними технологіями. Ми робимо лікарські чаї марки «Фітосвіт», і єдині в Україні отримаємо в цьому році сертифікат «Органіка».

— Олександре, як ви ставитесь до розповсюдженої думки про те, що аптеки не продають здоров’я, а роблять гроші? Зокрема, пенсіонер Володимир Іванович Очеретнюк в редакції нашої газети сказав, що ті люди, які сьогодні «тримають» фармацевтичний бізнес, просто злочинці, адже вони безпідставно підвищують ціни на ліки...

— Це міф. Ті, хто так говорить, не розуміють, під яким пильним ціновим контролем з боку держави ми знаходимось. Нам конкретно вказують, скільки процентів ми можемо націнювати. І якщо, не дай Боже, націнимо на один процент більше — з нас утримують астрономічні штрафи! Коли була горезвісна пандемія грипу у 2009-му, ми взагалі продавали ліки дешевше, ніж мали право продавати.

Великі накрутки можуть бути тільки на контрафактних медикаментах, виготовлених з порушенням технології, на так званому «лівому товарі». Але в «Конексі» такого не може бути ніколи – це наше кредо! Ми працюємо тільки з перевіреними постачальниками. Крім того, своїх провізорів ми навчаємо, перевіряємо їхню роботу. Вони ні в якому разі не замінять лікарів, але завжди можуть дати грамотну пораду хворому. Працюємо системно — підбираємо кадри, вчимо їх і постійно контролюємо.

Спілкувалась Ірина ЗОНОВА, «33-й канал»

Матеріали по темі