Інтерв'ю

Грачов повернувся у Вінницю: Всі фільми про Сталінград - це квіточки!

22 травня 2015, 17:28

 Жива легенда війни на Сході, військовий лікар Андрій Грачов, що зібрав 700 тисяч переглядів на YouTube своїм зверненням до президента, всім смертям на зло повернувся додому... Свої перші емоції від рідного мирного міста, про 6 місяців у Пісках, солдатські смерті та врятовані життя Андрій розповів на лавочці Артинова в самому серці Вінниці.

 - Як добрався додому? Летів на крилах кохання?

 - Їхали круто — нас четверо було в купе провідника, бо з квитками повний капут... Але ж самі розумієте як вже не терпілось дістатись до рідного дому!

- Ти все таки куриш? Може будеш кидати “на гражданці”? Ти ж спортсмен, тобі кімоно сам Порошенко дарував...

 - Поки що палю... Але буду кидати, бо ця дурна звичка вчепилась до мене там на фронті. Тут ще палю по інерції — запах війни!

 - Як тобі ходиться по мирних вулицях Вінниці після тієї “м’ясорубки” в Пісках, Тоненькому, Опитному на окраїні донецького аеропорту?

 - Ти знаєш, я реально дуже радий що у Вінниці та більшості міст України все добре... Але коли згадуєш тих хлопців, завдяки яким тут гуляють діти, по кафе п’ють пиво, цілуються на лавочках та живуть звичним життям, розумієш справжню ціну миру. Ця ціна — їхні життя, рани та каліцтва!

- Як діти зустріли тата-фронтовика?

- Я не можу це описати словами... Донька плакала, син як міг стримував сльози — це нормально! Ми ж не бачились всі ці місяці! Говорили тільки по телефону... Адже за останні 9 місяців я був вдома два коротеньких рази. А ще дружина одразу заставила мене кропити жуків-колорадів, щоб не відвикав!

- Питання №1 - коли закінчиться війна?

-  Відповім коротко — війна ще буде... Мала чи велика не знаю! Скоріш за все, стрілянина і щоденні смерті мінус 2, мінус 3, мінус 6 життів буде тягнутись ще довго. Знаєш, там на Донбасі вже сформувався такий собі “Сектор Газа-2”, в якому панує “бєзпредєл”! Такий “бєзпредєл”, що наші 90-ті бандитські просто відпочивають... І все це через людей, що боялись до Майдану і бояться тепер там вийти сказати “Ні, ми так жити не хочемо!” Тепер вони сидять на руїнах своїх будинків, по підвалах, стали біженцями чи заручниками цих ДНР...

- Владі ця війна вигідна? Чому не дають команду “Фас!”?

 - Вона вигідна тим, хто на ній наживається, а не вмирає на полі бою... Я не можу когось судити на всі 100%, але дуже легко списувати на війну всі свої промахи, відсутність позитиву в країні, нормальних цін, реформ, грошей в кишенях людей. Дуже легко під війну позичати шалені гроші в Європі та Америці, аби потім перекласти їх собі в кишені.

 Скажу суто свою думку — ця війна могла закінчитись давно, ще восени і зараз вона може закінчитись... І справа не в Росії, справа у наших командирах нагорі. Команди ж “Фас!” досі не має? Чому? Це всі хлопці з передової питають... І Росію вже більше ніхто там не боїться, бо кацапи з тієї сторони фронту бояться за себе більше ніж ми в рази. Бо ми тут на своїй землі воюємо і не за гроші, бо 2-3 тисяч зарплати для нашого солдата-офіцера самі розумієте що за сума... А кацапів привозять в Донбас на місяць-два, він має контракт на круглу суму і видивляється в календарику коли він із баблом поїде назад гасити свої кредити. Тим більше, що страх та інстинкт самозбереження для них ніхто не відміняв, навіть Путін. І те, що вони пришли «в гості» до українців з автоматами вбивати на чужій землі вони чудово розуміють... Їх вже навіть місцеві посилають куди треба, але так одиночними матюками. А ще українці справді б’ються у кожному бою! Це точно! І Україна та армія там на передовій більше схожі на коньяк - чим старше, тим краще ми б’ємось і тим дорожче це обходиться ворогу! Водночас, зрозуміло навіть не стратегу — Широкіно і Волноваха потрібні росіянам, щоб взяти Маріуполь у кільце. Так само вони будуть віджимати нас від Пісків та аеропорту, щоб він міг приймати літаки і щоб звідти можна було гатити артустановками на 50 км вперед.

 - Коли було дуже страшно... Коли ти розумів, що ось вже зараз кінець? В аеропорту?

- Та ну... Останній раз, коли нас могли вбити — це було 1-го травня! Я був, міг друг Зіка і водій... Страшно стало вже потім, за день-два коли ситуація вже відпустила мізки. І ти розумієш, що мав не вийти з того бою...

 Коли вже все ти на війні не розумієш, бо є друзі поряд, є патрони, є ворог, що стріляє як німий... Є нерви, ситуація на грані пожежі в голові — все це психологія бою, паніки, стресу і якщо ти панікуєш то дуже ризикуєш бути вбитим. Бо через певний час на війні ти вже підсвідомо відчуваєш, що міна впаде поруч чи зовсім далеко... І коли летить в тебе маєш миттю відскочити, сховатись в нору, за стіну, за броню... Якщо панікуєш, шукає за звичкою автомат, ще вибираєшся із спальника, а треба вже тікати — тебе уб’ють! Це точно... Але ж це людський фактор, і це страх, і коли авто зламалось, коли треба давити на газ, а воно не їде і тебе розстрілюють як мішень на рятівне рішення є долі секунди і вони важать ціле життя! Я бачив, як солдати зупинялись від страху, як підкошувались ноги, руки не слухались і їх вбивали зовсім поруч... Але це війна, з цим нічого не можна зробити... А за аеропорт лише скажу, що там залишилась одна злітна полоса, яку не змогли підірвати навіть 25-ма тонами вибухівки — зробили її до Євро-2012 на славу!

- Тоді в чому сенс війни? Твоєї війни... Одні кажуть, я не піду воювати за Порошенка... Інші — нах... пішов той Донбас, щоб ми за нього вмирали!

- Сенс? Насправді його не має у війні... Бо віддавати Донбас не можна було! А тепер і забрати його ми не зможемо? Чому? Бо там за передком давно, вже рік інше життя. Яке воно насправді мені важко сказати, бо я воюю з цієї сторони, за “уропів”. Але у нас там було лише одне сєпар-тв і сєпар-радіо — всі ці підарські канали, що таку пропаганду серед місцевих розвели... Там українського окрім паспортів та грошей вже нічого не залишилось. Так, там є ще нормальні люди, українців. Але вони не можуть виїхати, не можуть втекти, вони в заручниках деенерів. І це такий важкий діагноз, що не вилікуєш за місяць-два! Це надовго! Перемогти все це можна лише успішною Україною, коли тут буде круто, сито, багато... А вони в своїй резервації будуть голодні, холодні, автономні та кинуті всіма тет-а-тет із своїми проблемами. Тільки так... Нас вже розділяє прірва в головах, а ще треба паркан високий і мінне поле. Інакше зараз з ними “ніззя”!

- На війні справді заробляються класні бабки? Україна дійсно годує сєпарів, а Москаль відловлює бариг?

 Це ганьба, але це правда... Бо поряд ми з ними воюємо, а десь по сусідству через блок-пост до сєпарів їде фура із харчами чи бухлом з України. Такса такого пропуску через лінію зіткнення всім відома — 100 тисяч гривень за 20-тонну вантажівку чи 4000 в доларах! Ось така фігня малята...

- За що тебе вивели із передової?

- Згідно наказу МО всі офіцери-медики мають працювати майже на передку, але не під кулями, в шпиталях за 20-40 км від передка. В принципі це правильно і реформа військової медицини із цього стартувала... Але як завжди у нас все робиться через жопу — медики є, а шпиталів ще немає! Нас вивели із передка, а в частині ми не треба... Тому взяв довідку про поранення, посвідчення учасника АТО і приїхав додому лікуватись та на реабілітацію, бо стерео у вухах і зоркості в очах після війни чогось стало менше! Жити буду, кажуть все відновиться, підлікуюсь і повернусь! Час лікує?

- Ти не жалкуєш, що так круто звернувся до президента через Інтернет, набрав 700 тисяч переглядів та викликав на себе цілу серію перевірок, звинувачень, критики...

- Я не жалкував про це жодної миті! Так, до мене на передок приїздили круті погони, специ, посланці, радники міністра оборони... Лякали, що заберуть погони, премію. А я їм кажу — забирайте, я не за цим сюди приїхав. Але коли вони побачили як працює наш медпункт, як рятуємо хлопців із дівчатами, сіли, поговорили, почули вони і побачили як ми живемо на краю війни в підсумку погони не забрали, премію віддали, може ще й підвищать у званні? Але відкрию вам секрет — мене всі підтримували там за ці слова на 101%! Це реально! І командири, і перевіряючі... Вони всі зі мною фоткались на пам’ять як із героєм, а не лякали мене тюрягою! Знаю, що у своїх звітах-відписках вони писали — провели бесіду, Грачов розкаявся, визнав помилку... Але я ні в чому не розкаявся, я визнав, що казав правду! Знаю, що вона неприємна... Але без неї не можна. Так, з президентом я не зустрівся, на жаль... “Кугуару” досі не отримав — та й Бог з ним! Значить воно їм не треба...

 А тим хто писав різні “гадості” про мене, про агента ФСБ, про гру на руку Москві я скажу коротко — приїдьте до мене на передову, повоюємо разом півроку і тоді скажете мені, на що я маю право, а на що ні... А сидіти тут у Вінниці чи в Києві в теплих офісах та воювати за клавіатурою із Грачовим це круто! Воюйте далі, мені на вас чхати...

- Скажи чесно, як жінки виживають на війні в армії?

- Їм важко, набагато важче ніж нам... Психологічно важко, бо поряд одні мужики, красиві, молоді, класні... Сьогодні вони разом смажену картоплю їли, а завтра його привозять без голови, всього у крові та без шансів на життя... Як вони це переносять я не розумію. Бо до смерті хто б там що не говорив — звинути не можна! Я не зміг!

- Що тебе дійсно шокувало на війні?

- Всі фільми про Сталінград — це квіточки!

- Кіно?

- Ні, це квіточки... Бо були такі моменти, що кіно із дитинства про Сталінград здавались дитячим “лєпетом на лужайці...” Були моменти, коли ти відчуваєш — смерть йде поряд, може вона за тобою... Я не знаю, якими словами це можна передати чи кіном... Це не можна ніяк передати! Бо це першолюдський страх... Коли ти позбавляєшся думки, що маєш сьогодні померти — будеш жити! Як тільки починаєш боятись і думати “летить в мене, це кінець” - робиш помилки, панікуєш, потрапляєш в бойовий ступор і гинеш! Чи потрапляєш в полон... Я бачив це своїми очима... Таке забути не зможеш...

- “Білосніжку” від фірми ВІКМА ще можна врятувати?

- Так, двигун вже зробили в Дніпрі... Тепер його треба поставити на місце і завести. Ви б знали, скільки вона народу вивезла до життя! Арні в бойовому стані. Фіат із Вінниці класно працює, але тільки 5-та передача кудись поділась... А так всі наші коліщатка від волонтерів живі-працьовиті!

- Що далі? Війна чи мирне життя?

- Я не військовий, але вже вмію воювати... Я хочу перемоги, якій заважають окремі “камандіри” та “злодії”... Бо коли звучать дурні команди, коли хлопців ведуть “на убой”, в котел це страшно... Так само страшно, коли тобі привозять “гнилу” воду чи харчі, яких не хочуть їсти пси... А водночас тебе набирають волонтери, земляки чи зовсім не знайомі люди, пересилають гроші на допомогу, продукти, дитячі малюнки і може свої останні копійки в конверті на перемогу віддають... І ти сидиш після бою, обкурений, брудний, але живий і думаєш в такі хвилини — хто тебе сьогодні спас, хто врятував? Бог, твоя дитина в телефоні, волонтер з Вінниці чи абсолютно невідома жінка, що кинула тобі на карточку на бензин 200 гривень із мирної України. Повір, такі хвилини дорого коштують, їх треба пережити кожному мужику, щоб дійсно цінувати свою сім’ю, свою країну, друзів та землю так, як не вчать в жодній школі... Це для мене головний урок війни! Дякую, всім, хто нас підтримував і досі підтримує армію, добровольців, медиків! Дуже Дякую!

Записав Роман Ковальський

Теги: Схід Грачов 
Матеріали по темі