Суспільство

Ірина Домбровська: "Я чекаю, коли Софійка і Настуня вимовлять слово "бабуся"

7 жовтня 2010, 09:44

Вісім років їй, Ірині Василівні Домбровській, довелося бути першою леді міста, а потім і всієї області. “Пощастило!”, - кидали малознайомі, і тільки близькі розуміли, як це непросто... Про щастя і відповідальність, про свята і будні, про стосунки батьків і дітей ми розмовляємо з Іриною Домбровською.

- Ірино Василівно, бути дружиною мера, дружиною губернатора чого в цьому більше плюсів, або мінусів?

- Однозначно не можна відповісти. Знаєте, великий плюс, що у мене такий чоловік, ким би він не був мером, губернатором, не залежно від його посади та статків. Коли ми познайомилися, ми були звичайними студентами із звичайних родин, але це не заважало нам бути щасливими. І набагато складніше було, коли чоловік обіймав такі високі посади: бачила його ранком і пізно ввечері, а відпустки були надзвичайно короткими... Олександр Георгійович завжди говорив, що заборгуваув родині за ці вісім років... Тепер, правда, ми набагато більше часу проводимо разом. Але, на мій погляд, роботи в чоловіка стало не набагато менше і нині.

Він завжди серед людей: ділові зустрічі, наукові конференції, міжнародні форуми... Приємно, що він ділиться зі мною планами, розповідає про нові проекти. А ще, знаєте, що гріє душу? Я ще раз переконалася, що Олександр Георгійович вміє розбиратися в людях і вміє дружити.

Кажуть, що, коли людина йде з високої посади, то в неї меншає друзів. Так от, у нас друзів не поменшало. Можливо, тому, що це справжні друзі, для яких відсутність чи наявність владного крісла не має ніякого сенсу та значення.

 

- Та й родина Ваша збільшилася...

- Значно! (сміється Авт.) Торік у березні у сина Андрія та його дружини Лєночки народилася Софійка, а через три дні у доньки Тетяни та її чоловіка Артема Настуня. Ми з Сашею за один тиждень двічі стали бабусею та дідусем.

- Ірино Василівно, Ви тепер напевно знаєте ту різницю у відчуттях, коли народжуються діти і коли народжуються онуки.

- Це справді так. Недаремно кажуть, що онуків сприймають не так, як дітей. Почуття стають більш яскравими і одночасно ніжнішими…

З віком відповідальніше підходиш до появи дитини. Навіть у думках намагаєшся застерегти від якихось неприємностей, відвернути негативні моменти, вберегти…

Молоді часто сприймають дитинку як іграшку, улюблену ляльку… З віком розумієш, що у світ прийшла людина, просто маленька і до пори безпомічна… Онуки наразі це найголовніше, це найвища точка і хвилювань, і найприємніших емоцій. Вдома тепер розмови тільки про наших маленьких дівчаток.

 

Діти часто гостюють у нас, то ми справжні бабуся і дідусь. Коли онуки тільки народилися, Олександр Георгійович мені сказав:” Ну не обов”язково дівчатка будуть називати тебе “бабусею”, можна і на ім”я...” А я йому: “Тільки“ “бабусею”, це ж так приємно.” Я мрію, коли почую це слово від Софійки та Настуні.

- Я чула, як чоловік називає Вас “юною бабусею”. Він не кривить душею, Ви справді дуже молодо виглядаєте. Є якісь особливі секрети?

- Нічого надзвичайного не роблю. Напевно знаю: жінці треба більше рухатися, більше думати про хороше, любити родину і, взагалі, людей.

 

- У Вас свій стиль одягу. Речі такі ексклюзивні, мабуть, не в Україні купуєте?

- (Сміється Авт.) Більшість одягу я сама й моделюю, потім пояснюю кравчині що до чого. Моя мами шила, це, напевно, в мене від неї. Одяг може бути модним і гарним, але не обов”язково дорогим. А от взуття я дуже уважно вибираю, воно має бути якісним. Туфлі на високих підборах це моя слабкість... Але тепер для мене найбільше задоволення не для себе одяг купувати, а для Софійки та Настуні - для нашої малечі.

 

- Ірино Василівно, Ви виглядаєте щасливою жінкою, бо Ви такою є. У чому ж Ваш рецепт сімейного щастя?

- Уміння двох людей любити, розуміти і бути чуйними. Все життя я любила, створювала затишок, займалася господарськими питаннями, ну, як жінка, нагодувати, вдягнути... І завжди відчувала поруч мудрість, порядність свого чоловіка, його відповідальне ставлення до людей і до справи. Коли в родині все це присутнє то там і щастя.

Мимоволі подумалося: Ірина Домбровська, відповідаючи на будь-яке питання, говорить більше не про себе, а про своїх рідних. Значить, і думає так. Чи не в цьому секрет її щастя?

 

Ірина СЕМЕНОВА, персональний сайт Олександра Домбровського

Фото: ВИННИЦА.info и персональний сайт Олександра Домбровського

Матеріали по темі