«Холодні» кольори, звуки потепління та українські першовідкривачі: про що вінницьким школярам розповів дослідник Антарктиди

23 грудня у Вінницькому обласному молодіжному центрі «Квадрат» відбулася зустріч учнів школи-ліцею №7 з дослідником станції «Академік Вернадський», директором Національного антарктичного наукового центру Євгеном Диким. Ця школа стала однією з трьох у місті переможниць всеукраїнського проекту «Запроси полярника до себе». Ця зустріч мала користь для обох сторін: полярник хотів популяризувати діяльність українських науковців в Антарктиді, діти – дізнатися відповіді на свої питання «з перших вуст».

Як розповіла вчителька географії 7-го ліцею Людмила Білан, рішення про участь у конкурсі «Запроси полярника до себе» ухвалили самі учні 6-І класу. Разом з батьками та класним керівником. Тобто, нею.

«Взагалі, інформацію про цей конкурс мені надали батьки. А ми вже цю ідею підхопили і почали її розвивати. Конкурс називався «Запроси полярника до себе». Потрібно було в будь-якій формі розкрити тему «Один день з життя в Антарктиді». В нас було кілька варіантів, але ми обрали наступний підхід: погляд на життя полярників з точки зору пінгвіна. Діти створювали малюнки, в яких показували, як вони це уявляють. А потім ми це намагалися озвучити. «Голосом та мовою пінгвіна». В результаті в нас вийшло відео», – розповідає жінка.

Підсумки конкурсу школа чекала з грудня минулого року. Людмила Степанівна каже – коли дізналися про перемогу, радість була неймовірна.

«В мене в класі 28 дітей, і кожна дитина підготувала малюнок чи навіть два. В нас було до 35 малюнків, які «лягли» в сюжет цілої розповіді. Дуже раді, що зустріч зрештою відбулася, хоча діти не всі змогли бути присутні. Бо за правилами сьогодення могло бути не більше 20 учнів. Дуже розраховую на те, що діти «загоряться» отриманою інформацією, бажанням щось пізнавати більше, а не лише брати інформацію з соцмереж», – каже вчителька географії та додає: ця перемога для школи дуже важлива.

«Розуміння, що твоя праця має позитивний результат, – це завжди приємно», – зазначає Людмила Білан.

Сам же гість, директор антарктичного наукового центру Євген Дикий, з приводу зустрічі жартує – прийшов, бо полярники не хочуть йти в Новий рік з боргами.

«Ми тут мали бути ще навесні, але, на превеликий жаль, коли це планувалося, запровадили найжорсткіші карантинні обмеження. Ми довго чекали, аби це зробити так, як було до карантину. Але зрозумівши, що так вдасться дуже не скоро, діти до того часу і випуститись зі школи встигнуть, знайшли такий компроміс, щоб до Нового року з дітками зустрітися. Хай формат неідеальний. Якби не коронавірус, не було б обмеження в 20 людей, діти могли б взяти з собою товаришів з інших класів, а не тільки ті, тих хто виграв. Але краще так, аніж ніяк», – каже чоловік.

Євген Дикий розповідає – подібний конкурс в Україні проводять вперше. Й ідея з’явилися в нього на тлі загальної незацікавленості українцями в наукових здобутках українських полярників.

«Коли я став директором у 2018-му році і трошки розібрався в документах, то помітив дещо, що мене здивувало. Сам я науковець, і добре знав, що таке станція «Вернадський» та як там працюють. Ставши ж директором, я з цікавістю з’ясував, що мільйони українців про це ні сном, ні духом не чули. Два десятиліття люди працюють на відстані 15 тисяч кілометрів від нашої країни, роблять цікаві для всього світу, а не лише для України, речі, а більшість наших земляків про це взагалі не знають. Ніби це не українська станція в Антарктиді, а Антарктида сама по собі. Тоді ми почали намагатися нашу справу популяризувати», – каже науковець.

З того часу в науковому центрі запровадили два шляхи популяризації своєї діяльності. В одній частині науковці пояснюють дорослим українцям, на які потреби йдуть їхні податки.

«Ми пояснюємо нашим платникам податків, заради чого вони взагалі утримують станцію в 15 тисячах кілометрів від дому», – каже директор центру.

Другий напрямок же напрямок діяльності – зі школярами. Науковці сподіваються зацікавити дітей своєю роботою та «підготувати собі зміну».

«Колись ми всі були в такому віці, як наша сьогоднішня аудиторія, але тоді романтика науки, романтика експедицій була більш розповсюдженою. Всі цим цікавилися, дивилися пізнавальні кінострічки. Кіно дивляться і зараз, але виключно телеканал «Discovery». І добре, якщо його дивляться. Але дітями може здаватися, що весь науковий процес – взагалі поза Україною. Що це якийсь інший світ, до якого ми не дотичні. Але ж, насправді, Україна є частиною глобального світу, і наші науковці працюють по всій планеті над питанням, які всієї планети стосуються. Якщо діти вчасно про це дізнаються, то це може вплинути на те, хто потім яку професію обере та хто куди піде вчитись», – розповідає Євген Дикий.

Чоловік додає: те, що сьогодні у Вінниці саме він – випадковість.

«Ми робили ставку на ті міста, де є хтось із полярників, хто працював на «Вернадському», щоб не возити людей, а саме місцевий полярник приходив до шкіл. Вийшло в нас трошки більше 30 шкіл-переможців. Це по 3 школи з 10 міст, до яких додалися ще школи на Донбасі, які теж виявили бажання долучитися. Кому-кому, а школам біля лінії фронту ми відмовити не могли», – каже науковець.

Спочатку на 23 грудня було заплановано зустрічі з учнями всіх трьох шкіл-переможців, серед яких: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – ліцей №7, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія №2, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – №27. Але згодом плани скорегувалися. Виною тому – карантинні обмеження.

«З третьою школою зустріч скасували. Для мене було сюрпризом, що в різних школах різний карантинний режим», – каже Євген Дикий.

В першу чергу науковець розповів школярам, якою є Антарктида, та показав дітям відеопрезентацію, зняту працівниками станції. Чоловік не намагався прикрашати реальність, а доволі детально розповів про специфічну красу місцевого ландшафту та особливості своєї роботи.

«Кожному щось своє найбільше запам’ятовувалось, але мене найбільше спочатку вразила кольорова палітра. Якщо ми роздивимося цю залу, то побачимо безліч «теплих» кольорів. А ви уявіть собі цілий світ, написаний без жодного «теплого» кольору. Всі варіанти від білого до синього, враховуючи блакитний та бірюзовий, – так виглядають сніг, крига, айсберги й океанська вода. І всі варіанти від сірого до темно-цегляного – там, де з-під криги все ж пробиваються скелі. Жодної зеленої, червоної чи жовтої цяточки. Якщо не рахувати дзьоби пінгвінів», – ділиться науковець з учнями своїми враженнями.

Окремий момент, що може вразити людину, яка вперше потрапила на континент, – це звуки. Полярник каже – там нема жодного звуку цивілізації. Хіба раз на кілька днів з’явиться на обрії корабель, і його буде чути. І це на піку антарктичного літа. Взимку ж місяцями немає жодного корабля.

«Зате там безліч звуків, які породжує вітер. Безліч звуків, які видають тварини. Пінгвіни крякають. До речі, в житті достатньо гидко вони крякають, жодного сліду від «мімішності», яку можуть викликати ці птахи на екрані. Особливо, коли хочеться відпочити, а вони збираються під вікнами. В Антарктиді вони справляють враження трохи набридливих курей, яких дуже багато і які постійно в тебе під вікном крячуть. Пінгвіни, чайки, тюлені, моржі, вітер, хвилі і серед цього – ніби гарматний вибух – звук глобального потепління. З таким звуком відвалюється черговий шматок криги і падає в океан. І таких звуків щодня доводиться чути не один десяток. В Антарктиді потепління нагадує про себе не тільки показниками приладів», – розповідає науковець.

На темі глобального потепління Євген Дикий зупинявся також окремо. Чоловік зазначив, що українські дослідники ще 30 років тому фіксували середньорічне підвищення температури. Але самі українці відчули кліматичні зміни не так давно. Особливо – минулої зими, якої, за погодними показниками, майже не було.

Також науковець каже – в Антарктиді місцеві тварини дуже звикли до людей. І зовсім їх не бояться.

«Там є відчуття такого собі «Едемського саду», де жодна тварина тебе не боїться. Там виросли цілі покоління звірів та птахів, які не знають, що людина може ображати. Які не знають, як людина може ставитись до них, як вміє все нищити. Тут в нас про це ледь не кожен горобчик знає», – розповідає Євген Дикий.

На сьогодні потрапити до найпівденнішого континенту можуть не лише науковці. До карантину в напрямку Антарктиди стрімко розвивався туризм. Варіантів потрапити туди два. І обидва – недешеві. Дешевший і набагато екстремальніший – туризм на вітрильних яхтах. Маленька яхта, суворі побутові умови та страшенна хитавиця підійдуть далеко не кожному. Особливо, якщо людина страждає на морську хворобу. Вартість туру науковець оцінив приблизно в 6-8 тисяч євро та переліт – близько 1,5 тисячі.

Комфортніший та дорожчий – тур круїзним лайнером на 200-500 пасажирів. З комфортом та баром-рестораном. Такі тури коштували від 15 тисяч доларів без перельоту. Переліт – окремо. Євген Дикий зазначає – лякатись таких сум не варто. Антарктичний туризм до «коронакризи» швидко розвивася, ціни знижувались. І, цілком ймовірно, доки присутні на зустрічі діти виростуть, тур до Антарктиди може стати доступним для їхніх гаманців.

Окремо науковець розповів про штат працівників станції. Серед персоналу станції самих науковців – приблизно половина.

«На зиму на станції лишається 10-12 людей. З них 5 – команда життєзабезпечення, решта – науковці», – розповідає Євген Дикий.

Серед цієї п’ятірки – кухар, про якого жартують полярники, що він на станції перший після Бога. Бо, як каже науковець, від його настрою залежить настрій всієї експедиції. Не менш важлива також посада лікаря.

«Кожного разу, коли відправляється експедиція, ми йому бажаємо, щоб він весь рік байдикував. Але, на жаль, так вдається далеко не завжди», – напівжартує Євген.

Далі в переліку членів команди: дизеліст-електрик, який відповідає за енергетику всієї станції,та системний механік.

«Механіком має бути така «людина з вісьмома руками», до того ж, всі руки виросли з правильного місця. Оскільки до найближчого гіпермаркету кілька тисяч кілометрів, він має сам в майстерні з підручних засобів замінити зламану запчастину, і це має прослугувати до наступного сезону, коли будуть поставки», – розповідає Євген.

Останній в переліку – оператор зв’язку, чия професія за роки пройшла цілу еволюцію. Від такого собі радиста, який десятки років тому «відстукував» повідомлення Азбукою Морзе до сучасного системного адміністратора, який відповідає за супутниковий інтернет та інтернет всередині станції, а також різні внутрішні мережі та підключення комп’ютерів.

Також науковець зупинився на історичній темі. Адже станція «Академік Вернадський» в минулому мала назву «Фарадей» та належала Великій Британії. В 1990-х роках британці передали станцію Україні. І не дарма, адже історія дослідження Антарктиди українцями сягає початку історії її дослідження загалом. Українці входили до складу перших наукових експедицій на початку 19-го сторіччя.

«Ми спершу себе в Антарктиді себе зарекомендували, а вже потім нам дісталась станція, а не навпаки. За великим рахунком, українці вперше побачили Антарктиду в той самий день, коли її вперше побачило людство. Це було 200 років тому. Чомусь про це в нас також дуже мало відомо», – зазначає Євген Дикий.

Датується відкриття континенту 1820 роком. Є суперечка, яка з трьох експедицій першою побачила Антарктиду, хто побачив континентальну частину, а хто – острови.

«З нашої точки зору можна вважати, що всі три експедиції прийшли туди майже одночасно. Одна була британська, одна – американська, а одна – Російської імперії. І от під прапорами останньої були далеко не одні росіяни. Керівником був естонський німець, а його заступником – Іван Завадовський. В дворянській грамоті якого значилося: «дворянин козацького роду з міста Галича». Тоді вони, щоправда, на берег на ступили», – розповідає дослідник.

Першим українцем, який ступив на землю Антарктиди, був професійний жокей та конюх Антон Омельченко з села на Полтавщині. Він був учасником легендарної експедиції Роберта Скотта, однієї з двох експедицій, які дійшли до Південного полюсу в 1911-1912 роках. Експедиція Скотта тоді закінчилась трагедією.

«До полюсу вони дійшли, але на зворотньому шляху всі члени тієї експедиції загинули. Вижили лише ті, які залишились в базовому таборі на березі. Вони повернулись до Британії, і серед них був Антон Омельченко. За власну участь в експедиції він отримав медаль з рук королеви Великобританії. Судячи з усього, ця медаль коштувала йому потім життя. Він загинув у 1932 році за дивних та загадкових обставин. Його земляки переконані, що чоловіка вбили члени НКВС. Не потрібні тут були люди, які отримували пенсію від британського монарха», – каже науковець.

На сьогодні відомо, що в 1932 році Антон Омельченко загинув на порозі власного будинку – за офіційною версією його нібито вразила блискавка.

Що характерно, після розпаду СРСР всі наукові станції союзу собі привласнила Росія. Україна намагалася тоді отримати дві станції, хоча брала участь у розбудові набагато більшої кількості. Але російська сторона «по-братськи» відмовила. Таким чином, сотні українських науковців-полярників опинилися без роботи. Саме тоді Британія вирішила передати свою станцію «Фарадей» Україні. Хоча тоді на неї претендувала також Південна Корея. В корейців був більший бюджет, але їх треба було навчати. В українців же було більше досвіду.

На кінець зустрічі школярі та науковець обмінялися подарунками. Від наукового центру діти отримали пір’їну пінгвіна з Антарктиди та набори наклейок з професіями, які потрібні в Антарктиді. Всі професії були зображені у вигляді пінгвінів. Євгену Дикому від школи передали також подарунки, серед яких – статуетка пінгвіна. Вінницького, як жартома зазначила вчителька 7-го ліцею.

Нагадаємо, в січні стало відомо, що до учнів трьох вінницьких шкіл завітають полярники зі станції «Академік Вернадський».

Як тоді повідомляли, на конкурс надійшло понад 60 листів. Найкращі з них обирали особисто полярники, зокрема, учасники 24-ї експедиції, що на той час перебувала на станції «Академік Вернадський».

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі ‒ https://t.me/vinnitsa_info.

Вінниця.info

Більше фото - у слайдері