Костел, церква, в якій зустрічали імператора, рибний склад і спортзал - історія собору в центрі Вінниці

Стіни собору, розташованого у центрі Вінниці, були свідками подій не однієї епохи. Спочатку це був домініканський костел, потім - православна церква, в якій зустрічали імператора Миколу ІІ та Симона Петлюру, проводили таїнство вінчання Михайла Коцюбинського. Зі змінами історії храму змінювалась і назва центральної вулиці Вінниці, на якій розташована будівля – Поштова, Миколаївський проспект, Леніна, Український проспект, знову Леніна і сучасна назва - Соборна.

За радянських часів в храмі був рибний склад, зберігали гуму, а в 60-х роках облаштовували спортзал. Попри всі перипетії, на стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору збереглись унікальні фрески XVIII століття. Собор першим в Україні увійшов до складу помісної української православної церкви, коли отримала самостійність від Вселенського патріарха.

Домініканський костел

З ініціативи брацлавського земського судді Міхала Грохольського за проектом італійського архітектора Паоло Фонтана в XVIII столітті у Вінниці був споруджений домініканський костьол. Крипта новозбудованого костелу стає родинною усипальницею графів Грохольських. Не простою була історія будівництва через перипетії з єзуїтами, які мали поруч свої будівлі. Історичні джерела зазначають: «местные каменщики отказались от дальнейшей работы, напуганные какими-то видениями и стуками внизу строения», тому забудова в 1758 році проводилась іногородніми майстрами під керівництвом німецького архітектора.

Після приєднання краю до Росії, домініканці відчули себе у Вінниці незатишно. В той час закінчувався «католицький період», православна церква перестала бути переслідуваною. Католицькі та уніатські храми порожніли й тому передавалися православним. Вінницький домініканський монастир не став виключенням – парафія була малочисленою. На цьому закінчилась історія домініканського ордена у Вінниці.

У 1826 році, коли будівля була ще костьолом та монастирем, там святкували коронацію імператора Миколи I.

Православний храм

19 березня 1832 року костьольна будівля була передана православним для розміщення в ній собору. Дане рішення ухвалило Київські, Подільські та Волинські генерал-губернатори. Тоді Косьомо-Дамінський храм було перенесено та перейменовано у Свято-Преображенський. Його першим настоятелем став протоієрей Сильвестр Адіасевич.

У 1835 році за клопотанням єпархіального керівництва, вийшов дозвіл передати у володіння собору будівлі, що раніше належали домініканському монастирю. Серед інших приміщень у власність храму передали і сім крамниць, що знаходились в мережах його огорожі. Крамниці стали здавати в оренду, яка приносила прибуток у 200 крб. сріблом на рік. А келії та інші монастирські будівлі передали на баланс держави. Там розміщувався гуртожиток, поліція, лазарет.

«Монастир був прийнятий на баланс держави. Тут були різні світські установи – поліція, гуртожиток, лазарет. А на місті магазину «Варшава» був православний дерев’яний храму поганому стані. Були різні думки у влади – ремонтувати. Проте, навпроти була гарна будівля католицького монастиря – тому її вирішили передати православним. Спочатку тут служили у верху, а внизу була усипальниця», - розповідає протоієрей Віталій Голоскевич.

Що стосується архітектури храму, то вона й сьогодні, за незначними змінами, залишилась такою ж, як наприкінці XVIII століття. Храм в плані являє собою прямий хрест з дуже короткою повздовжьою «поперечкою» - трансептом. Своїм верхів’ям хрест ніби «встановлений» в проріз великою літери «П», складеної корпусами келій, утворюючи невелике внутрішнє подвір’я – атріум.

У соборі збереглися фрагменти стінного розпису XVIII століття.

«Аби знищити фрески - їх треба або збивати, або випалювати. А тут їх просто зафарбували олійною фарбою і місцями їх замальовано. Це єдині фрески, які збереглись у соборі. Є припущення, що тут або була каплиця, або вівтар. Ще частина фрески збереглись у художньому музеї».

У 1847 році собор відвідав Микола І з синами Олександром і Миколою. 8 травня 1916 року Преображенський собор відвідував і Микола II — останній російський імператор, який як верховний головнокомандувач російською армією інспектував прифронтові райони й завітав до Вінниці.

«Він подарував собору Срібну дарохранительницю. Це така церква в мініатюрі, в якій зберігається запасні святі дари. Але в 1923 році, коли більшовики грабували собор, вона зникла».

У 1920-му році у соборі зустрічали головного отамана УНР Симона Петлюру. У Преображенському соборі брав шлюб письменник Михайло Коцюбинський.

«Радянські» часи

Перший раз православних храм припинив свою діяльність у 30-х роках. Тут облаштували склад гуми. Під час війни собор знову відкрили та поновили богослужіння. А в 60-х роках в соборі облаштували спортзал товариства «Динамо». Саме тоді і зафарбували унікальні фрески на стінах храму.

«У нижньому храмі займались боксери. Але перед цим, там був склад риби і все було залите розсолом. У 1985 році приміщення собору передали у відомство філармонії. Тут облаштували зал камерної органної музики», - розповідає архімандрит Софроній Чуприна.

У храмі знаходився десятиголосий орган з трьома міхами, покритий зеленим лаком, який розміщувався на хорах. На підлозі, котра була викладена кам’яними плитами, стояли в два ряди 16 дубових лавки.

Від 90-х до сучасності

Із здобуттям Незалежності України будівля собору знову стала православною церквою. Історію з органом пам’ятають вінничани-старожили. Інструмент був зламаний і винесений з храму.

В 2018 році Вселенський патріарх надав Томос про автокефалію української церкви і Вінницький кафедральний собор перший в Україні увійшов в помісну українську православну церкву.

Проте досі тривають суди за храм із представниками УПЦ Московського патріархату.

Головна святиня і дивовижне повернення викраденої ікони

Одна із головних святинь у соборі – Казанська ікона Божої матері.

«Коли в радянський час зачинявся храм, його мали розібрати, приїхали представники єпархії забрати все, що там залишилось. І коли все винесли один чоловік побачив, ніби тюль із павутини і побачив образ Божої Матері.

Люди сами молились біля Казанської ікона Божої матері і почали дарувати прикраси – є така православна традиція, або срібні частини тих частин тіла, які були зціленні. Аби віддячити Божій Матері за те, що вона допомогла. Ікона була в нижньому храмі, ранком побачили, що ікону вкрали. Проте минуло два тижні, як ікону привезли до єпархії, залишили і втекли», - розповідає протоієрей Віталій Голоскевич.

У соборі є традиція – молодята після вінчання моляться за щасливе сімейне життя та прив’язують білі стрічки.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі - https://t.me/vinnitsa_info.

Вінниця.info

Фрагменти інформації про Вінницький Спасо-Преображенський кафедральний собор були взяті із книги «Небо на землі»