Культура

Кусання калити та ворожіння: у Вінницькому музеї провели тематичну екскурсію про традиції до Дня Святого Андрія. Фоторепортаж

12 грудня 2020, 20:27

12 грудня у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї організували тематичну екскурсію з театралізацією присвячу так званим Андріївським вечорницям ‒ народним обрядам, які в Україні проводили до Дня Святого Андрія 13 грудня. Відвідувачам розповідали про вірування та демонстрували приклади різних видів віщування, до яких вдавалися і вдаються українці в цей день.

Як розповідали в музеї, з-поміж зимових свят найбільш виділяється поетичністю й неповторністю свято Андрія, чи, як його ще називають в народі – Калита. Що прикметно, Калита припадає на 40-денний Пилипівський піст, і подібні гуляння протирічать християнській моралі. Проте офіційна Церква так і не змогла викорінити ці обряди.

Андріївську ніч чекала вся українська молодь. Цю ніч супроводжували ворожіння, прикмети та молодечі забави. Серед таких обрядових забав ‒ намагання вкусити підвішену до тички або до сволока калиту, традиційну для цього дня страву ‒ випечений корж, посипаний маком. Підвішували калиту за допомогою червоного дівочого пояса або стрічки калиту, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски.

За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть писарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «витанцювати» коцюбу — затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під'їжджав до калити.

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинського (так звали хлопця, який скакав на коцубі), смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею.

На продемонстрованих під час екскурсії сучасних обрядах до парубків ставилися вже поблажливіше, аніж в давні часи, і обличчя вимащували сметаною.

Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах.

Окрема категорія обрядів на Андрія ‒ ворожіння. Їх варіантів ‒ безліч. Більшість з них зводилися до ворожіння молодих дівчат на нареченого. До прикладу, дівчата перемотували дорогу, де мали йти парубки, різними ниточками, і підглядали ‒ якщо за такі нитки перечепиться хлопець, що подобався дівчині, яка їх пов’язала, то бути їм парою.

Для ворожіння використовували будь-які речі: ворожили на різних предметах та за допомогою вогню, води і деревини. Ще один приклад ворожіння: дівчата виходили на вулицю з горщиком ритуальної каші та «кликали долю» або судженого. Дівчина брала горщик з кашею, кашу варила з пшона з маком або гречану. Стукала об горщик ложкою і гукала «Гу-гу-гу, доле-доле, йди до мене кашу їсти». І якщо чула, щось з якоїсь сторони села чи то люди заговорили, чи то собака загавкала, то вважалося, що з тої сторони їй чекати сватів. Після цього кашу з’їдали, а горня з-під неї ‒ розбивали, і лише після цього заходили назад до хати.

Також були поширені гадання на деревині. Дівчата, а бувало ‒ що й хлопці, брали рушника, відмірювали шмат паркану і придивлялися до кілків, які на цій ділянці тину є. І гадали по них «Старець, молодець». На кого припадав останній кілок, таким, вважалося, буде і суджений. Також якщо кілок прямий, то наречений буде статний, якщо товстий, то наречений буде відповідної статури, тощо.


Серед ворожінь в хатах було ще гадання на балабушках, які були ритуальною стравою. Випічку готували, вдаючись до певних магічних дій. Наприклад, відміряли три наперстки борошна та три ‒ води, але воду треба було взяти принаймні з трьох криниць, або з річки. І треба було не просто її принести, а набрати в рота, і так доносити. В цьому обряді було і свої «підводні камені». Якщо дівчині, яка несе воду, траплявся на шляху чоловік з батогом, то магія зникне. Або якщо хлопці розсмішать, і дівчина засміється. В такому випадку обряд треба повторювати. Ці балабушки чи пампушки бували різних розмірів та форм. Дівчина свої пампушки відмічала, а потім їх розкладали на ослінчику ‒ маленькому стільці. Після цього заводили голодного собаку чи кота, і чию пампушку тварина візьме першою, та дівчина першою заміж і вийде. Також вважалося, що якщо тварина візьме балабушку і понесе в куток, то з тої сторони дівчині чекати сватів.

Були ще ворожіння на тарілках або кухликах. Такі передбачення були на рік, і результат міг бути або на смерть, або на шлюб. Якщо в кухлику дівчина знаходила або хрестик, або землю у вузлику, то це вважалося передбаченням смерті. Варіант віщування на кухлях запропонували і дівчатам та молодим жінкам, які прийшли на екскурсію. Дві молоді дівчини витягнули стрічку та сіль. Перше вважається, що «в дівках» дівчині ходити ще рік, а друге ‒ що дівчину хтось може обдурити. Ще одна молода жінка, яка прийшла на екскурсію з молодим чоловіком, витягнула хустку, що вважається передбаченням шлюбу.

Серед популярних віщувань ‒ гадання на ім’я судженого за допомогою металевої миски та кільця. На мисці дівчина вишкрябувала літери, кільце чіпляла до нитки і водила навколо цієї посудини. Кільце зачіплялося за певні літери, і так дівчина поступово могла скласти ім’я судженого.

Окремий варіант гадань, певно, наймістичніший ‒ гадання на дзеркалі. Для цього дівчина мала залишитись в кімнаті сама, чекала півночі, ставила дзеркало навпроти себе, запалювала свічку та тримала її позаду себе. Після чого пильно вдивлялася в дзеркало. Подібний спосіб віщування ‒ неабияка перевірка на сміливість дівчини. Адже в темряві, вночі та при світлі свічки можна було побачити зовсім не ту людину, на яку дівчина сподівалась, а то і взагалі якесь містичне створіння.

Окрім видів віщувань, розповіли також і про гоніння, які організовувала радянська влада на духовенство та українців загалом. Як розповіли в музеї, нещодавно його колекцію поповнив рушник, який вишили українки в сталінських таборах.


Також під час екскурсії повідали про глибокі традиції землеробської обрядової магії, що сягає своїм корінням трипільської культури ІV–ІІІ тис. до нашої ери.

До 6 екскурсійних локацій музею увійшла і виставка «Подільська зима», яку нещодавно відкрили.

Через карантин на ексурсії набирали групи не більше ніж 10 осіб, які мусили зареєструватися завчасно. Таких ексурсій було 7, тривали вони близько години, організовували їх з 15:00 до 18:00, кожна наступна екскурсія розпочиналася щопівгодини.

Загалом на «Андріївські вечорниці» зареєструвалося 70 вінничан.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі https://t.me/vinnitsa_info.

Вінниця.info

Більше фото - у слайдері

Теги: екскурсія Андріївські вечорниці обряди віщування 
Матеріали по темі