29 берез. 2023 11:55

Останнє оновлення  
22 груд. 2023 12:57
Суспільство
0

499

0

Лікар з Вінниччини повернувся в професію, щоб рятувати життя воїнів на передовій

Лікар з Вінниччини повернувся в професію, щоб рятувати життя воїнів на передовій

Руслан за освітою лікар-анестезіолог, навчався у Вінницькому медичному університеті


Лікар з Вінниччини повернувся в професію, щоб рятувати життя воїнів на передовій

Руслан за освітою лікар-анестезіолог. Навчався у Вінницькому медичному університеті, потім закінчив Українську військову медичну академію. Після навчання, як і більшість молодих лікарів, не зміг знайти роботу із достойною оплатою, тому пішов у дотичну сферу – фармацевтична компанія, де успішно працював. 24 лютого життя кардинально змінилося. Країні потрібні були не лише солдати, але й медики, які мають як теоретичні, так і практичні навички у військовій медицині. Роздумів не було – повернення у професію. Практичні навички поновлював на базі військового госпіталю. Після чого – вже п’ять місяців на передовій.

Лікар з Вінниччини повернувся в професію, щоб рятувати життя воїнів на передовій

З військовим медиком поспілкувалась студентка Донецького університету імені Стуса Анастасія Ракоїд.

- Знаєте, мені вдалось поєднати дитячу мрію з моєю роботою. В дитинстві у нас з другом була мрія стати танкістом, тому що через наше село постійно проходили колони танків. Потім їх вантажили на потяги. Коли ми просились - нас на них катали. І це були надзвичайні відчуття: захват, гордість і мрії. Щодо лікарської професії – на мене вплинула сестра. Вона так переконливо розповідала про медиків, що, врешті-решт, я вирішив ним стати. І не просто медиком, а військовим – пригадує Руслан.

Українська військова медична академія готує спеціалістів на запит Міністерства оборони. Ви і ваші колеги, з огляду на війну, можуть зробити самоаналіз отриманих знань?

- Я навчався три роки в академії за спеціальністю «анестезія». Більшість часу ми проводили в операційних відпрацьовуючи практично усі знання. Окрім цього в нас були певні військові дисципліни. В плані практичної медицини, порівнюючи з країнами пострадянського простору, ми були на досить високому рівні, тому що ми проходили навчання в Центральному військово-клінічному госпіталі в Києві і там працювали найкращі військові спеціалісти України. Ми мали високий рівень, якщо не порівнювати з США та Європою, бо їх рівень був набагато вищим через фінансове забезпечення, матеріально-технічну базу, якої в нас, на жаль, не було.

- Після 24 лютого Ви повернулися до своєї професії - лікар-анестезіолог, але вже на передовій.

- Звичайно, пройшло 10 років після того, як я звільнився з лав ЗСУ і не працював в практичній медицині. Тому довелося у терміновому порядку відновлювати кваліфікацію у нашому вінницькому госпіталі. Теоретичні знання - це швидко, а от для практичних потрібний час. Якщо ти бойовий медик, який накладає джгут, тобі не потрібні більш глибокі знання. Мені ж потрібно було, як анестезіологу, швидко набувати практичні навички для роботи на лінії фронту.

- Кожен українець молиться за життя солдат. Наші лікарі роблять все можливе і не можливе для порятунку героїв. Ви один із перших, хто зустрічається із пораненими.

- Не лише лікарі на передовій, але й тактичні медики. Саме про них не потрібно забувати. Вони не фахівці, але згідно протоколу роблять неймовірне, надаючи першу допомогу пораненому на передовій.

Вже після їхніх дій йдуть наступні етапи надання кваліфікованої медичної допомоги: це фельдшери і лікарі на стабілізаційному пункті. Те, що я опинився на передовій, як лікар-анестезіолог, дозволило мені робити певні речі, які повинні робити на наступних етапах евакуації в госпіталі, а я це роблю в польових умовах.

Ця війна артилерійська. Близько 80% - це мінно-вибухова травма, ну і вже інші 20% - це кульові поранення, травми, контузії та інші. Після лікування, не забувайте, що наших бійців очікує часом довга реабілітація.

Окремо потрібно говорити і про психологічну допомогу. Просто так це не проходить. усе залишається в твоїй пам’яті, бо всім страшно, ніхто помирати не хоче, всі хочуть жити, які б там сміливі не були. І ще важливий фактор, який впливає на тебе: це бачити, як гинуть твої побратими, люди з якими ти прослужив багато часу. Це дійсно найважче, бо ти нічого не можеш з цим зробити.

- Руслане, кожен український медичний вуз має військову кафедру. І це обов'язково. Всім випускникам присвоюється звання молодшого лейтенанта, а вже виходячи на пенсію «капітана». Ваша думка: це рудимент із радянського союзу? Чи достатньо знань і навичок отримують майбутні лікарі військових кафедр для отримання звання? Потребує цей напрямок реформування?

- Якщо не брати умови війни, тоді система навчання йшла в ногу з часом, конференції, лекції все це було. Але все, що стосувалось військових предметів, на жаль, база була побудована на радянських програмах, тому що нового нічого не було. Звичайно, сьогодні цей сегмент навчання потребує змін. І чим швидше, тим краще.

Я переконаний, що після нашої Перемоги українські військові лікарі будуть «номером один» в усьому світі. Такого практичного досвіду немає в жодній країні. З точки зору навчання, то після цієї війни наші військові будуть найбільш кваліфіковані, а наша армія буде взірцем для всіх.

Після війни Руслан хоче повернутися до своєї попередньої роботи, адже має певні зобов’язання перед компанією. Про подальшу роботу військовим лікарем-анестезіологом у мирному житті поки не думає. А поки, він повернувся на передову, рятувати наших героїв.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info, спілкувалась Анастасія Ракоїд