Мама Кіри про народження донечки вагою 780 грамів: коли обручка впала їй у руку, зайняла всю долоню

 21 листопада у львівський навчально-реабілітаційний центр «Левеня» прийняли однорічну Кіру Чубар з Вінниччини. Дівчина разом з мамою приїхала з села Северинівка Ямпільського району. Тут дитині будуть проводити процедури на очах. У дівчинки ретинопатія недоношених 5 ступень, агресивна форма. Через це Кіра не бачить. Лише реагує на світло. За рік свого існування, вже перенесла п’ять надскладних операцій та численні реабілітації. Родина вже витратила близько 200 тисяч гривень. Влізли у борги. Але рішуче налаштовані подарувати донечці зір. Попереду вирішальна операція, після якої лікарі обіцяють, Кіра зможе бачити.

«Знаєте, мені завжди у голові крутиться думка, як Кіра мені говорить: «Мама, дивись, мама, дивись!», - зітхає 24-річна Тетяна Чубар.

Провідати Кіру журналіст Вінниця.info вирішила у переддень виїзду на реабілітацію до Львова. Як виявилося, про родину Чубарів знає весь Ямпільський район. Батько Кіри Артур – поліцейський та боєць АТО, мати Тетяна – вчитель англійської мови у сільській школі.

«Знаєте, вони – герої. Бо не кожен захотів би залишати дитину, яка стільки принесла клопоту та сліз. Я вже не говорю про потрачені, сили та гроші», - каже таксист, який підвозить у село. Рейсові автобуси у Северинівку їздять не часто, хоч населений пункт знаходиться всього за 15 кілометрів від районного центру.

Тетяна зустрічає неподалік школи у центрі села. Запрошує у довге приміщенні, в якому також є два магазини та відділення зв’язку. Заходимо в скромну та охайну однокімнатну квартиру на пару десятків квадратних метрів. Її Тетяні видали, як молодому вчителю.

«Артур дуже засмутився, що не зможе бути з нами. Терміновий виклик. Що сталося, він мені ніколи не говорить. Але, він приготував гусака для вас. Він дуже любить готувати», - Тетяна запрошує до столу перекусити з дороги.

Кіра щойно прокинулася. З краватки її дістає бабуся, мати Артура.

«Така біда, така біда випала дітям. Молю Бога, щоб Кіра хоч одним оком могла бачити», - каже Алла Михайлівна.

Пробую взяти Кіру на руки. Вона починає хникати.

«Чує, що ви незнайомі. Та нічого, зараз звикне», - пояснює жінка.

Після перекусу сідаємо з Танею та Кірою на диван. Таня грається з донькою підкидаючи її на колінах. Пригадує історію її народження.

«З майбутнім чоловіком мене познайомила його мама. Каже, що у неї син хороший. Поговоріть. Ми почали спілкуватися у грудні. Артур тоді служив у зоні АТО. Ми спілкувалися менше місяця по інтернету. В кінці грудня він приїхав. На Новий рік він зробив мені пропозицію. Розписатися вирішили на 14 лютого. І одразу чоловік заговорив про дитину. Завагітніли у квітні. Малечу чекали на 6 січня, на святкування Різдва. Якщо б народилася дівчинка, одноголосно вирішили назвати Кірою – володаркою світла та сонячних променів. Але в середині серпня у мене пішла кровотеча. Мене лікували, сподівалися, що ми дотягнемо, хоча б до семи місяців. Але… Кіра з’явилася на 26-му тижні», - голос Тетяни тихне, відчувається біль та втома.

«Кіра в моїй утробі знаходилася попою вниз. Якби я її народжувала самостійно, вона б задихнулася. Я розуміла це. А лікарі радили, казали, якщо так народжу, вже через півроку зможу знову завагітніти. Але… я не змогла вбивати дитину. Тому і пішла на «кесарів». Бо тільки так були шанси народити її живою. Акушери, коли її виймали, казали, хоч вона і видала невеличкий крик, але на те, що житиме, ніхто гарантій не давав. Ми Кіру охрестили на наступний день. Вона важила лише 780 грамів. Зростом, не більше півлітрової пляшки з-під води. Була дуже слабкою. Три тижні сама не дихала.

Я перший раз її сфотографувала, коли моя обручка з пальця впала їй у руку і зайняла практично всю долонь. З Божою поміччю нам вдалося її виходити. Вже мали нас виписувати на день Святого Миколая. Буквально до тижня не дотягнули. Нас перевірив офтальмолог. Сказав, у на проблема з очима, вона не бачить. Кірі одразу зробили лазерну операцію. А потім, другу, третю, четверту, п’яту. Тепер кожного місяця їдемо на перевірку та діагностику в Києві в мікрохірургії ока «Охматдиту». Плюс реабілітації у Львові».

Від народження Кіри родина вже витратила майже 200 тисяч гривень .

«І ще лишаємося винними на 30-ть тисяч. Операцію на очах лікарі радять лише тоді, коли Кірі виповниться три роки. Дають шанси, що вона буде бачити. А до цього часу, раз в півроку, маємо їздити на реабілітацію. Кожна платна. Від 7 до 15 тисяч гривень обходиться. Але не робити їх просто не маємо права, бо від них буде залежати результат операції. Крім того видно, після процедур Кіра почала краще реагує на світло. Особливо, правим оком. Як вона лежить, і концентрується на світло, одразу починає щось шукати. Хоче щось побачити. А коли на вулиці гуляємо, і на неї тільки сонце попадає, одразу жмуриться», - посміхається Тетяна.

«Дуже любить голос Артура. Тільки ранком вона просинається, я її ложу до нього і він каже свою корону фразу: «Іди до мене, дочка папина». А мала радіє! Коли Артур приходить з роботи, вона його чує. Піднімається зустрічати. Чує все, реагує на воду, коли йдемо мити ручки. Все розуміє. Дома є два папуги. У них з Кірою контакт. Переговорюються. Вона сміється, вони кричать».

Тетяна показує іграшки Кіри. Практично всі музичні.

«Вона дуже любить звуки. Особливо, ударні. А ще, ми любимо віршики. Сорока-білобока, на дереві сиділа, дітям кашу варила…», - Тетяна садить Кіру на коліна, грають у «ладушки». Мить, і Кіра складає маленькі долоньки, наче молиться. Обличчя замислене, здається, у цю секунду вона просить у Бога дива, яке дозволить їй колись не лише чути неньку, а й побачити її.

Родина вдячна всім небайдужим, які на благодійному показі допомогли їм зібрати гроші для реабілітації у Львові. За місяць їх чекає нова хвиля реабілітації в Тернополі.

Хто має бажання підтримати Кіру та допомогти їй побачити цей світ, внески можуть перераховувати на картку «Приватбанку» №5167987208239711 на ім’я бабусі Чубар Алли Михайлівни. Або на картку «Аваль» мами Чубар Тетяни №4148 3713 9345 3098.

Аріна Кантоністова, Вінниця.info