«Майбутні депутати мають дбати не про власні інтереси, а про народ», — Михайло Паньків

Відомий підприємець Михайло Паньків став кандидатом у депутати Вінницької обласної ради від партії «Українська стратегія Гройсмана». Але ким він є насправді? Чим займається і як допомагає вінничанам? Чому вирішив йти в політику і яким, на його думку, має бути хороший депутат? Про це та багато іншого ми і попросили його розповісти.

Михайле Івановичу, ви народилися на Львівщині, у гірській місцевості. Умови проживання у тих регіонах були тоді, м’яко кажучи, не сприятливими. Розкажіть, як це вплинуло на становлення вашої особистості?

— Так, умови проживання в гірській місцевості й справді залишали бажати кращого. Мої батьки займалися тваринництвом, тому я з раннього дитинства допомагав їм як в цьому, так і в усіх інших господарських справах. Наприклад, заготовляти дрова, садити і збирати врожай. При цьому потрібно було гарно навчатися в школі і знаходити час на заняття спортом — перекладина і бруси тоді були моїми хобі. Важка робота і шкільне виховання дуже добре підготували мене до дорослого життя.

Вам, мабуть, хотілося перебратися до міста?

— Звісно. Мені дуже хотілося поїхати у місто і здобути там вищу освіту. Але до того, як вступити до інституту, я встиг попрацювати на заводі і пройти службу в армії. На заводі я дізнався, наскільки буває важко заробити на хліб простому робітникові. Іноді, аби покрити найнеобхідніші витрати, доводилося працювати в дві зміни. Але я не жалівся, гори загартували і виховали в мені любов до праці.

Службу проходив на космодромі Байконур. Пройшов там серйозну школу молодших командирів. Армія, я вважаю, також пішла мені на користь. У Казахстані досить суворий клімат: влітку дуже спекотно, а взимку, навпаки, дуже холодно. Після демобілізації я твердо вирішив стати вчителем і приїхав до Вінниці вступати в педагогічний інститут.

Якою Вінницю ви запам’ятали тоді і якою вона є тепер у ваших очах?

— Це був 1986 рік. Вінниця справила на мене дуже яскраві враження. Це затишне місто з трамваями і річкою, що протікає прямо через його центр. Пам’ятаю, що вінничани здалися мені дуже привітними, гостинними і душевними. Це якраз ті риси людського характеру, які мене завжди вабили. Коли мене питають, чому я вирішив залишитися тут жити, я відповідаю, що у Вінниці я вчився — закохався — женився, і залишився.

Якою я бачу її тепер? Зараз Вінницю вже не впізнати. Вона змінилася, і ці зміни однозначно пішли їй на користь. Ми з колишніми однокурсниками плануємо зібратися тут на 30-річчя з дня випуску. То я хотів провести їм екскурсію. Упевнений, що ті з них, хто давно не був у Вінниці сильно здивуються, побачивши нові мікрорайони, транспорт, вулиці, парки і площі. Чого один тільки проспект Космонавтів вартий.

Як ви думаєте, завдяки чому або кому Вінниця стала такою, якою вона є зараз?

— Завдяки команді, яку зі своїм приходом до міської ради створив Володимир Гройсман. Завдяки тому, що після переходу Володимира Борисовича до Парламенту, його справу продовжив чинний міський голова Сергій Моргунов. Саме ці люди займалися спочатку розробкою стратегії «Вінниця-2020», а сьогодні триває активна робота над стратегією «Вінниця-2030».

Вінницю багато років поспіль визнають найкомфортнішим містом України. Це лише підтверджує той факт, що ми рухаємося в правильному напрямку; що для досягнення високих результатів потрібно мислити стратегічно. Не на рік чи навіть на п’ять років наперед, а планувати проекти на десятирічну перспективу.

Михайле Івановичу, давайте трішки поговоримо про вашу професійну діяльність. Розкажіть, з чого ви починали?

— Після інституту я пішов працювати до Вінницького технікуму залізничного транспорту. Починав лаборантом військового кабінету, був військовим керівником і заступником директора. На жаль, у 90-х роках влада країни вирішила суттєво скоротити витрати на військово-патріотичне виховання і допризовну підготовку юнаків, тому військовим керівникам довелося шукати інші способи, як прогодувати себе та свої сім’ї. Я пішов у підприємництво. Зізнаюся, я ніколи не думав, що мені доведеться займатися тим, що стало справою мого життя.

А займатися ви почали тим, що створили і очолили приватний центр надання ритуальних послуг «Реквієм». Для початку нульових це було досить сміливим рішенням, враховуючи той факт, що ви стали першим, хто на це наважився.

— Ми приймали це рішення колегіально всією родиною. Крім того, я радився з цього приводу зі своїм духівником, отримав від нього благословення на цей вид діяльності. Для нас було тоді дуже важливим, щоб суспільство правильно сприйняло нас і зрозуміло, що ми хочемо лише допомогти.

Пригадайте, що ще 15 років тому означало провести людину в останню путь: усе в занедбаному стані, ніде нічого не можна знайти, ніхто не знає, куди бігти і що робити, коли в дім приходить біда. Тому ми вирішили розібратися в усіх питаннях і зробити все в комплексі. Аби, потрапивши у складні життєві обставини, люди відчували себе захищеними і знали, що є ті, хто готовий у будь-який час надати їм допомогу на високому рівні.

Зараз ваше товариство займає лідируючі позиції на всеукраїнському рівні і має чимало відзнак на міжнародному. Саме до вас у найважчі хвилини свого життя звертаються вінничани, хоча у місті є чимало інших компаній. Як ви самі собі пояснюєте таку довіру?

— З першого дня ми поставили перед собою завдання не заробляти, а допомагати людям, як ви правильно зазначили, у найважчі хвилини їхнього життя. Ми читаємо про себе відгуки в інтернеті та пресі і надихаємося цим. Бачачи такий зворотній зв’язок і подяку від вінничан, нам хочеться працювати більше і краще.

Ми ставимо себе на місце інших, тому між нами таке розуміння. Ми знаємо, що коли в хату приходить біда, рідні хочуть посидіти ще трішки біля свого близького, якого невдовзі мають провести в останню путь. Помолитися за нього, згадати про щось спільне, а не думати про те, як організувати прощання, які документи оформлювати і куди бігти, щоб купити все необхідне.

Звертаючись до нас, люди знають, що ми їм допоможемо з усім необхідним. І не важливо, де сталася біда: у Вінниці, Києві, Львові чи навіть за кордоном, — ми завжди готові допомогти. Думаю, важливим є й те, що у нас відсутнє слово «ні». До будь-якого питання, що стосується нашої сфери діяльності, ми підходимо індивідуально.

Михайле Івановичу, ще я би хотів поговорити з вами на тему благодійності і меценацтва. Можливо, ви не дуже хотіли би піднімати ці питання, але я знаю, що до вас постійно приходять люди з різного роду проханнями. Це правда, що ви ніколи не відмовляєте?

— Знаєте, кожна людина, яка має роботу і хороше здоров’я, може підставити плече тому, хто цього дійсно потребує. Для цього не обов’язково заробляти багато грошей, адже можна допомогти і хлібом, і добрим словом. Тому так, я намагаюся завжди підтримувати тих, хто до мене звертається. Я вважаю гріхом відмовляти у допомозі. Хтось з великих сказав: «Все віддане іншим — твоє».

Років десять тому до вас за підтримкою звернулися вінницькі гандболісти, і ви досі ними опікуєтеся.

— Це ж молодь, а молодь має вести здоровий спосіб життя. Я не хотів би допустити ситуацію, коли, не маючи чим зайнятися, красиві і здорові вінничани починали б тинятися вулицями з незрозуміло якою метою. Тому своєю підтримкою я заохочую її до чогось корисного, знаю, що це робить молодих людей трішки щасливішими.

Ще хочу, аби ви розказали про свою діяльність у «Спецфонді СтопВірус». Завдяки цій ініціативі вдається збирати чималі суми для запобігання поширенню COVID-19.

— Я один з координаторів цього фонду. Його створено за ініціативи Володимира Гройсмана, Сергія Моргунова та Владислава Скальського. До цієї доброї справи долучилося чимало підприємців, бізнесменів та керівників різноманітних компаній. Наша мета — допомогти найбільш незахищеним верствами населення: одним продуктами харчування, другим ліками, а треті хочуть, аби їх просто вислухали. Мені приємно і почесно бути частиною такої ініціативи.

Чим більше ви розповідаєте про свою справу, тим більше я переконуюсь в тому, що ви успішний керівник і підприємець. Але чому ви вирішили балотуватися в депутати обласної ради на цих місцевих виборах?

— Тому що люди заслуговують на отримання якісних послуг. Це стосується і адміністративних питань, і підтримки підприємців, і створення робочих місць, і, що дуже важливо, забезпечення гідних умов для отримання освітніх та медичних послуг. Хочеться зробити так, щоб якомога менше жителів області виїжджали працювати за кордон.

Я думаю, що прийшов час, коли в політику мають йти лише ті люди, які власним прикладом довели, що вони цього гідні. Люди, які справді можуть щось зробити для громади, на території якої вони живуть.

У міську та обласну ради має прийти якомога більше людей, які знаються на проблемах міста та області і готові брати на себе відповідальність за їх вирішення. Люди, які не бояться труднощів, які готові багато працювати, допомагаючи подолянам. Майбутні депутати мають бути порядними і дбати не про власні інтереси, а про народ.

Розкажіть, чому ви йдете пліч-о-пліч саме з Володимиром Гройсманом?

— Тому що він довів, що здатний робити життя своєї громади кращим. Ми ж бачимо, якою є Вінниця зараз. І бачимо, що команда, яку очолює Володимир Борисович, є успішною. Що їй довіряють вінничани, і що вона працює у першу чергу для простих людей. Мені за честь йти пліч-о-пліч з такими людьми.

Якщо подивитися на більшість інших партій, то їх лідери живуть у Києві. І навряд чи вони будуть приділяти достатньо уваги проблемам нашого міста і області. А Володимир Борисович живе і працює саме у Вінниці. Він знає про проблеми зсередини і вміє їх вирішувати. Я сподіваюсь, що зможу допомогти йому в цьому і буду корисним для жителів нашої області.

Офіційна сторінка https://www.facebook.com/pankiv.mykhailo