Наталія Морозова: В еру Інтернету книжка не загине

Про бібліотечне життя, про новини і проблеми книгозбірні розмовляємо з директором Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва Наталією Морозовою:

- Чи вистачає бібліотеці коштів на нові книги?

- Обласна бібліотека комплектує свої фонди з різних джерел. Щорічно на придбання літератури нам виділяється близько 500 тисяч гривень. Ми їх стовідсотково отримуємо і використовуємо. Цього року половину грошей уже витратили. За рік купуємо вісім - вісім з половиною тисяч найменувань. Це, як правило, по два примірники кожного видання. Якщо книга має попит, згодом купуємо всі її перевидання.

Також є безкоштовні надходження з державних програм, за якими отримуємо гарні видання, присвячені історії, архітектурі, сакральному мистецтву тощо. А в рамках регіональної програми підтримки місцевих авторів цього року купуємо літератури на 30 тисяч гривень, зокрема, книги Анатолія Бортняка, повне зібрання творів Анатолія Гарматюка тощо. За бюджетні кошти закуповуємо книжки через видавництва і фірми, що здійснюють постачання літератури по Україні. Вони висилають свої каталоги, ми замовляємо книжки, і вони доставляють їх безпосередньо в бібліотеку. Це виходить дешевше, ніж їхати у видавництва чи на книжкові ярмарки й укладати з видавцями угоди.

Два роки тому бібліотечній асоціації вдалося вивести книгу з-під тендера, а зараз знову повернулась ця процедура - якщо раніше можна було разово укласти угоду й купити книжку, то тепер обов’язкове проведення тендеру, але важко передбачити, що саме ця книга вийде протягом року, а жодні заміни не дозволені. Тендер не дає можливості обирати найпотрібнішу і найсучаснішу літературу.

Сума фінансування, яку отримує бібліотека, дозволяє нам вибирати книги різних напрямків - не лише художні, науково-популярні чи підручники, а й альбоми, енциклопедії, дорогі видання рідкісних книг. Нам пропонують і книги ХVІІ - ХІХ століть, і ми купували навіть такі видання. Зараз із поверненням тендеру це буде нереально...

- Що новенького отримали цього року?

- Зараз видається багато якісної енциклопедичної інформаційної літератури, дуже гарно ілюстрованої. Ось, наприклад, книга «Епоха козацтва», яка вийшла в Донецьку, ось цікаве видання про Гоголя, «Архітектура перлин України» англійською та російською мовами, отримали також «Народне зодчество», ілюстровану енциклопедію з культури Мирослава Поповича, цінну книгу музичних творів Володимира Івасюка, нові російські видання: “Нумизматика”, “Всеобщая история музыки» тощо.

Серед нових надходжень і видання місцевих авторів. «Вінницькі мури як джерело освіти в краї» - це перевидання книги Омікрона, яка вийшла 1913 року і зберігається в приватній колекції, у Санкт-Петербурзі та у нас. Матеріали до неї збирались, починаючи з XVII століття, відколи на Вінниччині з’явились єзуїти. Побачила світ книга Юрія Плясовиці «Эссе о Виннице и винничанах», також видання нашої бібліотеки «Подільський книжник», видрукуване за кошти обласної програми. Це перше наукове видання, пов’язане з історією книги і книжкових колекцій на Вінниччині, воно містить бібліографію, наукові статті про старовинні видання, факсимільні копії автографів Софії Потоцької, Чалого, Старицького, залишені на книгах, що є в наших фондах. Тут також бібліографія унікальних видань латиною з родинної бібліотеки Потоцьких у Тульчині, які ми скоро будемо виставляти на веб-сайті бібліотеки… А ось книга Олександра Логінова і Лариси Семенко “Вінниця у 1917 році”, також “Вінниччина туристична”, укладена спільно з управлінням культури…

Багато книжок отримуємо і з-за кордону, діаспора добре до нас ставиться і надсилає нові видання. А ще у нас є своєрідні посланці вінницької бібліотеки в Нью-Йорку - Людмила Шпильова і Людмила Чупира та ще дві наших колишніх співробітниці, які виїхали до США. Вони через товариство імені Тараса Шевченка відшукують для нас щось цікаве з видань 20-30-х років минулого століття, пов’язане з Поділлям. Ми теж передаємо для Публічної бібліотеки Нью-Йорка свої видання.

- Які відділи і які книги є найбільш популярними серед читачів “тімірязєвки”?

- Коли я тільки починала працювати в читальному залі гуманітарної літератури, там просто неможливо було пройти: черга була величезна, стояли люди з десятками замовлень. Зараз у цьому відділі такого нема. Може, був певний ризик, коли ми закрили міський абонемент і створили у 2002 році відділ економіки і права. Але час показав, що це було зроблено правильно. Відкрився відділ нового типу, з “гібридним” фондом - книжки, журнали, газети, Інтернет, електронні бази даних та відкритий доступ. Там можна не звертатися до бібліотекаря, самостійно шукати потрібну літературу.

У відділі економіки і права величезна кількість читачів і молодий колектив працівників. Вони працюють найкраще, виконують план, у відділі діє юридична консультація, відбуваються зустрічі, презентації, спілкування з успішними бізнес-леді та інші заходи. У тому ж корпусі, що на Соборній, 70, добре працює і відвідується відділ іноземної літератури, де діє проект “Вікно в Америку”, приходить багато студентів, працюють іноземні волонтери з Корпусу миру.

А в головному приміщенні, на Соборній, 73, діє Медіа-центр з електронними носіями, там ми зібрали і звукові видання - для незрячих та користувачів зі слабким зором. Напружено працює і відділ бібліографічної та довідкової служби - вони, зокрема, надають електронну довідку, яку можна замовити через сайт. Активно функціонує відділ газетної періодики - для читачів, які з нетерпінням чекають на свіжу пресу. Відвідують його переважно пенсіонери, державні службовці, журналісти, вчителі. Відділ рідкісної та цінної книги зберігає майже 60 тисяч джерел, з якими мають можливість працювати науковці, зокрема, і в електронному каталозі. Там є, наприклад, старі книги і журнали та газети, яким уже до ста років і більше.

- А які категорії населення переважають серед читачів? Певно, студенти і люди поважного віку?

- Серед відвідувачів бібліотеки 60 відсотків - жінки. Трохи більше половини - студентство, адже в нас універсальні фонди, і студенти будь-якого вузу мають можливість знайти найрізноманітніші матеріали. Був такий час, коли бібліотеку стали менше відвідувати вчителі, зараз ситуація поступово поліпшується. Ми уклали угоди з управлінням освіти і зі школами міста, робимо для них електронну розсилку - всі новини, списки видань, нові надходження, рекомендації, відповіді на запитання…

- Дехто вислювлював побоювання, що в еру Інтернету зникнуть книги і бібліотеки. Але бачимо, що без Інтернету бібліотеці нині не обійтись?

- У нашій бібліотеці інтернет-доступ діє з 1995-го. Але був такий період, коли люди не вміли його використовувати, не створювались сайти й електронні каталоги - суспільство було ще не готове. Та от люди повернулись обличчям до Інтернету - шукають на сайтах інформацію, і не лише ті електронні каталоги, які ми для них готуємо, а й повні тексти. Згодом стало можливим недорого отримати підручники в електронному вигляді, але у форматі pdf., який можна тільки читати, а не копіювати, що не дуже зручно. Наступний крок - електронні книги. Ми придбали одну таку електронну книгу і робимо експеримент, наскільки зручно з неї читати. Вона невеличка, можна збільшувати шрифт, є звук, в неї можна загнати всю бібліотеку. Загалом, зараз люди повертаються до читання, але читають з будь-яких носіїв.

У Стокгольмі під час міжнародної бібліотечної конференції я побувала у шведських бібліотеках, в одній з них спостерігала цікаву сцену. Сидять два хлопці: плеєри в вухах, мобільні телефони, вся гама техніки, якою користується сучасна молода людина. Розмовляють, потім один дістає з рюкзака книжку - стару, пошарпану - і починає читати. Отже, є Інтернет, технології, надходження величезних потоків інформації, а коли потрібно відпочити, обдумати, щось знайти для себе - він читає книжку…

В часи кризи бачимо, що багато людей ідуть до бібліотек і беруть книжки. Хтось залишився без роботи і не знає, куди себе подіти, хтось приходить по спілкування за кавою, по безкоштовну послугу Інтернет-з’єднання Wi-Fi, по книгу… Таким чином, бібліотека стає своєрідною територією толерантності, стає клубом. На фоні автоматизації та комп’ютеризації раптом виникає бажання повернутися до паперової книги. Може, з часом це буде навіть модно.

- Які успіхи в “інтернетизації” бібліотек області?

- Районні бібліотеки всі комп’ютеризовані, з них відсотків вісімдесят мають Інтернет, а до кінця року стовідсотково будуть підключені. Що стосується сільських, то хороший поштовх дала програма “Бібліоміст” - деякі сільські бібліотеки отримали комп’ютери від фонду Біла Гейтса, а інші подумали: “Чим ми гірші? Ми теж можемо зробити ремонт”. Умова цієї програми: ремонт, опалення, ґрати на вікнах, телефон - це за рахунок сільради і громади. Необхідно показати свою готовність взяти участь у конкурсі, а не просити: “Дайте мені комп’ютер, а потім я щось придумаю…”

- А яка ситуація щодо оплати праці сільських бібліотекарів?

- Де залишилось менше п’ятисот мешканців, там працюють на півставки або суміщають посади бібліотекаря і завідувача клубом. Якщо в районі збереглась централізована бібліотечна система, то там і фінансування краще, а якщо децентралізація, то сільські бібліотекарі отримують зарплату від сільрад.

- Які ще проблеми в бібліотечній галузі, окрім невеликих зарплат і горезвісних тендерів?

- Закон і типові положення про бібліотеки досі не існують. Цього року при Мінкульті створено раду директорів обласних бібліотек, яка буде розробляти концепцію бібліотечної справи України. Майже всі нормативні документи ще з радянських часів, закон про культуру досі не ухвалений.

Ще одна проблема - важкість омолодження бібліотечних кадрів. Людина попрацювала, вийшла на пенсію, 5-10 років вона ще може працювати, але інколи їй вже сімдесят, а вона не може піти, бо має мізерну пенсію і змушена триматися роботи. Але ж бібліотека повинна мати молоді кадри. Хоча я думаю, що в 55 років бібліотекарю, може, ще й рано йти на відпочинок, бо це працездатний інтелектуальний вік, коли є знання й досвід, коли діти виросли, коли можна працювати над собою.

З іншого боку, кадрова проблема ще й в тому, що вища школа зараз значно менше випускає бібліотекарів. Тульчинське училище культури випускає бібліотекарів з середньою спеціальною освітою. А “кузнями кадрів” серед вузів є Київський національний університет культури і мистецтв, Харківська академія культури і їхні філії в Миколаєві та Рівному. Щорічно 30 бібліотекарів випускає Київ, і майже стільки ж Харків. Випускників мало, та й ті не мають державного розподілу і впевненості, що їх візьмуть на роботу за спеціальністю. Ми б узяли, але оновлення кадрів, як я вже казала, незначне, вакансій нема...

Спілкувався Юрій Сегеда, газета "Вінниччина"