Олександр Домбровський: Я свідомо пішов із влади і політики, і сьогодні не маю жодного бажання туди повертатися

Рівно рік тому, 6 квітня, указом Президента Віктора Януковича з посади голови Вінницької обласної державної адміністрації було звільнено Олександра Домбровського, який очолював область протягом п’яти років. Того дня у залі засідань «жовтого будинку» вже екс-губернатору вручали квіти і плакали чиновники, причому – не тільки жінки… Як змінив той день життя Домбровського? Наскільки щирими були сльози його підлеглих? Як прожила цей рік Вінниччина? Про це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю Олександра Домбровського.

- Олександре Георгійовичу, коли людина довгий час знаходиться при владі, то починає мислити «глобальними державницькими» категоріями, і погляд на пересічне життя мимоволі отримує напрямок «згори – донизу». Ви були у владі 8 років і рік – поза владою. Чи довелося протягом цього року переборювати в собі певні стереотипи?

- Людина, яка працює над собою, постійно переборює якісь стереотипи. Але якщо йдеться про стереотип бажання повернутися у владу або в політику,то такого в мене немає. Ні стереотипу необхідності, ні спокуси, ні бажання. Сьогодні я більш тонко і гармонійно відчуваю звичайне просте життя: сонце, небо, родину, дітей, внуків, і я вважаю, що в цьому є щастя для нормальної людини.

- Нині правління Ющенка називають аж занадто ліберальним. Обираючи Януковича, певна частина населення голосувала за «жорстку руку», яка наведе лад в Україні. На Ваш погляд, чи дійсно попередньому Президенту бракувало політичної волі? Чи дійсно нинішній Президент став тою самою «жорсткою рукою»?

- Переконаний, що тільки час може давати відповіді на такого роду запитання. І, принаймні, мої сьогоднішні контакти з дуже різними верствами людей дають підстави говорити , що оцінка періоду Ющенка і ролі Ющенка в суспільстві сьогодні змінюється. І те, що вчора здавалось дуже поганим, видається сьогодні в іншому світлі. Так само й по відношенню до діючого Президента: те, що спочатку бачили в рожевих окулярах, сьогодні люди відчувають і бачать в іншому світлі. Це проза життя. Час розставить крапки над «і», і буде видно, хто ким був, і хто ким залишається. І це не тільки по відношенню до президентів держави, а й по відношенню до кожного з нас.

- Нинішні реформи не додають українцям оптимізму, скоріше лякають, причому – у різних сферах. Як Ви гадаєте, це традиційний страх людини перед чимось новим, перед змінами, або ж самі проголошені реформи й насправді не з того розпочаті й не до того ведуть? Загалом, з чого варто починати: з політичної чи економічної модернізації країни?

- Спостереження переконують, що в країні реформи більше декларуються, ніж реально проводяться. Я був і є жорстким прихильником і економічних, і соціальних реформ в державі, бо держава в такому розбалансованому соціально-економічному стані далі рухатися не може. Однак реформи повинні бути набагато глибшими, системнішими за своєю суттю, ніж те, що сьогодні відбувається в країні. Протягом дев’яти останніх років в моїх наукових публікаціях і в інтерв’ю я говорив про необхідність модернізації країни і завжди підкреслював, що модернізацію країни потрібно починати з економіки. Вважаю однією з великих помилок нинішньої влади те, що реформи почали (ту ж адміністративну, пенсійну, і т.і.), а при цьому інвестиційний клімат, особливо для малого та середнього бізнесу, в країні за останній рік суттєво погіршився. Кількість закритих малих і середніх підприємств, кількість людей, що звертаються в центри зайнятості, ідуть на біржу праці, доводить, що розпочаті реформи діюча влада розпочинає не з того боку. Наведу дуже показовий приклад. В Україні адміністративна реформа була проголошена ще рік тому, говорилося про скорочення чиновницького апарату, називалася цифра 30%... Але досі ніхто не знає, кого саме будуть скорочувати, за якими принципами, що, взагалі, покладено в основу реформи, - ні на рівні області, ні району, ні села. Люди, що нині працюють в органах державної влади, просто у «підвішаному» стані, погіршені умови оплати їхньої праці. Я не думаю, що це є тою моделлю реформи державного управління, якої потребує сьогодні Україна на шляху до певних європейських стандартів.

І ще один свіжий регіональний приклад. Це, так зване, реформування системи охорони здоров»я у Вінницькій області. Якщо називати речі своїми іменами, те, що відбувається і в який спосіб, за рахунок чого, - це геноцид по відношенню до людей, які проживають в селі. Це спрямовано проти тих старих людей, які ще залишилися жити в селах, і в яких забирають будь-яку надію на медичну допомогу. Перед тим, як проводити будь-які реформи, ми повинні дати відповідь на два питання. Які реформи і для кого? За рахунок чого, тобто - де взяти гроші? Будь-яке реформування потребує додаткового фінансування на старті. Мені зрозуміло, що наразі реформи відбуваються за рахунок населення – у вигляді піднятих тарифів, великої інфляції, росту цін на продукти харчування. Реформи проводяться за рахунок середнього і малого бізнесу ( з яких «віджимається» все, і які, на превеликий жаль, починають вмирати), але на благо вузької групи олігархічних компаній, які просто жирують.

Я не думаю, що це соціально орієнтовані реформи і та економічна модернізація, якої сьогодні потребує Україна.

- До чого все це може призвести?

- Це вже призвело до того, що кардинально змінюється структура економіки, особливо те, що стосується малого і середнього бізнесу. Катастрофічно падає купівельна спроможність населення. Збільшується кількість безробітних. Люди починають економити – не купують ані імпортні, ані українські товари. Зверніть увагу на дуже цікавий факт: купівельна спроможність населення падає, а ціни, особливо на продукти харчування, галопують. І це при тому, що тарифна політика щодо оплати комунальних послуг дуже незбалансована, неправильна. Реальне враження: все , що «вичавлюється» у народу, з української економіки, просто перерозподіляється на користь олігархічних структур.

Мені б дуже не хотілося говорити про різні соціальні індикатори напруження у суспільстві. Знаю, що влада – не простий хрест. Я завжди був і продовжую бути конструктивно налаштованим . Співчуваю діючій владі, яка працює в дуже непростих умовах. Можу говорити тільки про свої відчуття, бо, повторюю, спілкуюся з різними категоріями людей і в селах, і в районах, і в містах. Накопичення соціального негативу відбувається дуже швидкими темпами. Це дуже погано, будь-який соціальний вибух до конструктиву, до прогресу, до розвитку не приводить. Як правило, це закінчується ще гіршою ситуацією для простих людей, гіршою навіть за ту, яка цьому передує.

Я був просто вражений, коли три тижні тому в ефірі «Шустер live» на запитання – «Чи готові ви емігрувати з України?» - понад 92% учасників опитування сказали, що готові. Це серйозний показник, над яким потрібно задуматися діючій владі: мабуть, щось не так відбувається в країні, як здається з висоти київських крісел.

Йдеться про руйнування філософії незалежної української держави, коли викидаються на смітник почуття патріотизму, моральні критерії і аргументи… Ще один малоприємний приклад: за кількістю бажаючих отримати «зелену карту» для виїзду в США Україна посідає третє місце у світі. Майже мільйон українців офіційно звернулися в посольство Сполучених Штатів, щоб отримати «зелену карту». Це дуже сумні дані. Хто тут залишиться? Хто по’язує своє майбутнє з майбутнім України?

Сьогодні, на мій погляд, головна проблема для влади – це людська депресія і зневіра. Люди втрачають надію на майбутнє для себе, дітей і внуків в Україні. Це найстрашніше.

- Свого часу, будучи губернатором Вінниччини, Ви ставили за мету залучення в область внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Теперішнє керівництво області від цієї цілі не відмовляється. Проте, чим можна приваблювати інвесторів, коли їх відлякує держава, не повертаючи підприємствам ПДВ, обмежуючи експорт? Чи не вважаєте Ви, що Вашому наступнику, Миколі Джизі, в цьому питанні ще складніше ніж було Вам?

- Я думаю, кожній людині, яка займала чи займає посаду губернатора, непросто. Так було вчора, так є і сьогодні. Можу тільки поспівчувати. Але разом з тим, мушу повторити те, що говорив вже тисячі разів: шлях до модернізації соціального розвитку регіону може йти тільки через економіку. А економіку можна модернізувати тільки через залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій. На жаль, інвестиційний клімат сьогодні зовсім не такий, як про те кажуть чиновники у київських кабінетах. І все одно треба працювати, шукати можливості для розвитку Вінницької області. Від економіки області залежить рівень життя людей і фінансування всіх соціальні програм.

- Олександре Георгійовичу, позицію своє фракції в облраді ви завжди називаєте конструктивною, а не опозиційною. Проте, місцева преса саме вас називає головним опозиціонером, може, тому що Ви активно виступаєте на сесіях облради, реагуєте на всі питання, висловлюєте свою думку. «Бути конструктивним» нині стало синонімом «бути опозиційним»?

- У декого з представників діючої влади сьогодні дуже великі очі від переляку. Це політичний переляк від того, що відбувається, від тривожних тенденцій в економічній і соціальній ситуації, від того, що очікувати далі. Не секрет, що ми в обласну раду провели дуже професійну команду. Підкреслюю – дуже професійну, з якою ми працювали 5 років в облдержадміністрації і обласній раді. Практично всі питання, які нині піднімають і намагаються розв’язувати на сесії обласної ради, є новими для нового керівництва. Але ці питання ми давно знаємо, у нас досвіду ( у мене, у Коровія, у Жердецького, у Заболотного) набагато більше, ніж у тих людей, які сьогодні займають ті чи інші владні посади. До цього треба нормально і спокійно відноситися. Принаймні, коли я був губернатором, а Заболотний - головою облради, коли депутати висловлювали конструктивні пропозиції, які допомагали, доповнювали, роз’яснювали, - ми це вітали. І ніколи не вважали, що конструктивна позиція – це обов’язково опозиція. Але, напевно, комусь нині подобається вважати саме так, бо на тлі політичного переляку можна нажити собі якихось додаткових політичних дивідендів. То вже їхня проблема, це не проблема нашої фракції. Ми завжди казали, що в опозиції до рідної області ніколи не будемо. Якщо бачимо, що хтось хоче роздерибанити і продати Вінницький аеропорт за незрозумілими правилами і за незрозумілу ціну, ми кажемо, що це неправильно. Якщо бачимо, що бюджетні гроші хтось хоче приховати, і про це не інформується діючий губернатор, ми доводимо, що такі речі мають бути прозорими. Це не виступи «в пику» комусь, це бажання ухвалити ті рішення, які потрібні Вінницькій області. Не варто так «ревносно» до цього ставитися, адже ми дійсно маємо багатий досвід у тому, що нова команда, яка прийшла до влади, тільки починає пробувати робити.

- Щороку в Україні визначається рейтинг областей за показниками соціально-економічного розвитку. Не секрет, що до такого рейтингу існує різне ставлення, дехто вважає його суб’єктивним. Проте, навряд чи можна спростовувати факт, що за 2005-2009 роки обласна медична інфраструктура увійшла до п’ятірки кращих в державі, що дало підстави включити Вінниччину до пілотного проекту медичної реформи. І днями, саме при обговорюванні цього проекту, холодним душем стали факти, наведені головою парламентського комітету Тетяною Бахтєєвою: «… за підсумками 2010 року область посідає лише 19-ту позицію, за кількістю виїздів медиків до хронічно хворих – 27-е місце з 27 регіонів, за кількістю досліджень вагітних на СНІД, смертністю немовлят, вакцинації вагітних – в діапазоні від 24-го до 26-го місця!» Це що, прорахунки нового керівництва медичної галузі області, чи наслідок загальнодержавних процесів у цій сфері?

- Не хотів би говорити про будь-які місця і рейтинги сьогодні, тому що це буде не зовсім коректно з мого боку. Але, якщо ми хочемо бути до кінця об’єктивними, нинішнім губернатору та голові облради треба дати можливість принаймні повний рік пропрацювати, щоб давати їм об’єктивну оцінку, щоб визначити – позитивні тенденції маємо чи негативні. Давайте поки утримаємося від оцінок.

Є дві найскладніші галузі для будь-якого регіону: це галузь комунального господарства і галузь охорони здоров»я, які найбільш запущені в державі. Це об’єктивно. Проблеми у цих галузях накопичувалися десятками й десятками років. Розуміючи цю дуже серйозну проблему, ми старалися ці сфери фінансувати, останні копійки віддавати на охорону здоров»я – на сільський ФАП, на районну лікарню, робили ремонти, будували, розконсервовували об’єкти. Найбільша цінність, яка тільки може бути, - це здоров»я людини. А його може забезпечити система охорони здоров»я. На превеликий жаль, держава не з того боку підходить до модернізації системи охорони здоров»я. Розуміння експерименту звелося до цинічного скорочення мережі, скорочення ФАПів, зменшення фінансування. Це не той шлях, який потрібний людині. Є ще одне питання, про яке я змушений сказати, є дуже серйозні сумніви і в мене, і у нашої команди, і серед багатьох лікарів щодо професійності роботи керівництва обласного управління охорони здоров»я і здатності його адекватно працювати сьогодні на користь людям. Не в плані служіння міністру чи міністерству, а саме – людям. Дуже сумніваюся, що сьогоднішнє керівництво розуміє, що треба зробити, як треба зробити, в який спосіб, і найголовніше – як дуже тонко зробити ці непопулярні і непрості кроки, щоб не постраждала проста людина.

- Як Ви ставитися до того, що в Україні порушено кримінальну справу проти екс-Президента Леоніда Кучми?

- Сам факт цей є негативним. У публічному сприйнятті, наскільки я розумію, ця кримінальна справа на 90% вважається політичною. Через це з»являються домисли, версії, різні аргументи політиків і журналістів. Навіть для демократичної держави – це ганьба. Велика ганьба, коли судять людину, яка очолювала державу протягом багатьох років. Це дискредитує саму державу. Ми знову повертаємося до питання моральних критеріїв, патріотизму, дискредитації самої ідеї незалежної держави… Якщо в цій країні були такі президенти, то що це за країна, і що це за народ…

- Вам не здається, що це може стати початком ланцюгової реакції, тобто в майбутньому може запрацювати система помсти?

- Мені б не хотілося вірити, що це можливо в європейській демократичній країні, якою сподіваюся бачити Україну. Але, з іншого боку, ми повинні усвідомлювати, що перед чесним справедливим законом всі рівні, і якщо людина, пройшовши очищення, знімає з себе всі звинувачення в процесі об’єктивної юридичної процедури, це нормально. Якщо ж це робиться заради політичного тиску, то мусимо згадати, що в історії вже були сторінки, про які нам сьогодні страшно і соромно згадувати. Є багато запитань, в цілому, до цієї справи. Але кожний має давати професійні оцінки. Я такої дати не можу – я не прокурор і не слідчий, я не юрист. Я можу говорити тільки про певні відчуття, які у мене виникають, коли дізнаюся ту чи іншу інформацію. Просто як людині, мені це неприємно. .

- За рік, відколи губернатор на Вінниччині змінився, прибрали з кабінетів майже всіх людей з вашої команди. Натомість зробили деякі зовсім нелогічні призначення. Думаєте, зараз на посади призначають за гроші?

- По-перше, не можу погодитися, що з усіх кабінетів забрали людей, які працювали в моїй команді. Працювали професіонали, і діюча влада не може обійтися без професіоналів. Значна частина на рівні обласних управлінь і відділів залишилася і працює. Професіоналізм потрібний області і країні. І, слава Богу, губернатор це розуміє, треба в цьому йому віддати належне. Разом з тим, на мій погляд, були зроблені й великі кадрові прорахунки. Особливо на рівні районних державних адміністрацій.

Одною з найвеличезніших помилок діючої влади було звільнення з посади першого заступника голови ОДА Валерія Коровія. Сьогодні навіть приблизної адекватної заміни Валерію Вікторовичу в обладміністрації немає в галузі питань інвестицій, бюджетної політики, фінансів. Це великий мінус і для облдержадміністрації, і для Вінницької області. Були і позитивні рішення. Наприклад, Іван Мовчан – дуже професійний системний аграрний менеджер. Його призначення позитивно відображається на діяльності ОДА.

А які рішення яким чином приймаються? Я думаю, журналісти краще знають. Може, давайте запитаємо четверту владу…

- До речі, як нині складаються у Вас стосунки з Вашими колишніми підлеглими, яких залишилися працювати при новій владі?

- По-різному. Є певна частина керівників, які щиро цікавляться моєю нинішньою діяльністю, телефонують, ми спілкуємося. Є частина, які бояться не те що зустрітися, а навіть зателефонувати. Один мій близький товариш, який свого часу обіймав дуже високу посаду в нашій державі, дав мудру пораду: зітри з мобільного всі телефони, всі прізвища. Починай фіксувати тільки тих, які будуть тобі телефонувати після того, як ти пішов із влади. Я так і зробив. Новий список телефонів – не менший, ніж раніше. Але, за складом, - інший. Слава Богу, друзі залишилися друзями. Їм байдуже, яка посада у Домбровського. Є у списку й нові імена. Цим людям цікаво зі мною, а мені – з ними…

- Чи можна було утримати на минулорічному рівні ціни на продукти, енергоносії, комунальні послуги? Як?

- На рівні окремо взятої області – ні. Пом’якшити ціновий шок – так. Застабілізувати певні продовольчі позиції у Вінницькій області, яка є потужним аграрним виробником, можна було. І ми це робили, хоча було дуже непросто. Але сьогодні, коли під тиском МВФ через підвищення тарифів на газ, електроенергію, воду, житлово-комунальні послуги запущено маховик інфляції в країні, що, до речі, приховується, на рівні регіону з кожним місяцем це робити буде все важче і важче. Діючий губернатор, як і я свого часу, буде заручником недолугої неефективної політики органів центральної влади в питанні цін на продукти харчування.

- Пенсіонер у віці 78 років змушений бути приватним підприємцем. Платить єдиний податок і заробляє 500 гривень на місяць. Його зобов’язали ще 300 віддати у Пенсійний фонд. Мовляв, у кінці року перерахують і додадуть до пенсії... 6 гривень. Хіба не цинізм? Людині ж треба сьогодні їсти, платити за квартиру...

- Так, це державний цинізм, коли домінанта інтересів держави є набагато вищою ніж домінанта інтересів людини. … В усьому цивілізованому світі малий бізнес грає важливу роль не стільки, з так званих великих надходжень у бюджет, скільки є потужним соціальним інструментом для зайнятості і самозабезпечення населення. Такі пенсіонери, які заробляють на себе і ще сплачують державі податок, є героями. Їх потрібно підтримувати . Якщо ж створені декілька десятків конвертаційних центрів під виглядом приватних підприємців, то повірте мені, силові органи дуже добре знають, де вони, хто вони, і хто їх «кришує». Тому не потрібно підміняти важливий соціальний інструмент, який захищає мільйони українців, корупційними схемами, які давно всім відомі. Це різні речі.

- Багатьох вінничан торкнеться монополізація урядом ринку зерна. Скільки можна використовувати селян, як дармову рабсилу, і чим це може закінчитись?

- За монополізацією ринку зерна у повний зріст постає ще одна проблема, ще більша і серйозніша – монополізація ринку землі і бажання приватизації ринку землі в Україні. За великим рахунком, земля - це єдине, що сьогодні залишилося і належить людям, що проживають в селі, по праву. Зверніть увагу, постійно вбивається їм в голови, що їм ця земля непотрібна, і вони повинні мати право на її продаж. Думаю, ми скоро будемо свідками дуже цікавих рішень, які будуть стосуватися ринку землі. Наскільки мені відомо, вони вже підготовлені. А що стосується монополізації ринку зерна, наведу факт: в 2010 році, за підрахунками експертів, аграрії України від заборони експорту зерна втратили понад два мільярди доларів. Це те, що можна було вкласти в українську землю, в техніку, в інфраструктуру сіл.

І прогноз невтішний: монополізація ринку зерна призведе до того, що мільйони будуть пітніти, щоб виростити, і вузьке коло чиновників-бізнесменів буде жирувати за рахунок експорту того, що виробили мільйони.

- Кажуть, ніби зараз влада під вас сильно копає. Шукають компромат, розпускають чутки, ніби Домбровський нечесно нажив свої статки, використовуючи службове становище. Що відбувається насправді?

- На першу частину питання можу відповісти: я знаю, що копають під Домбровського і багатьох членів його команди. Скажу більше: знаю, хто копає, хто віддає команди, які машини іноді їздять за моєю машиною, і які завдання ставляться. Позиція шукати компромат на будь-яку людину – це позиція слабкої влади. Думаю, що діюча влада хоче мати заборонені інструменти для впливу на мене і на членів моєї команди напередодні парламентських виборів 2012 року.

Що стосується статків, газета «33 канал» і її головний редактор Анатолій Жучинський є свідками того, як в далекому 1989-ому році ми паралельно - в одному приміщенні, на одному поверсі - розпочинали свою бізнесову діяльність. Домбровський в 2002-ому році з бізнесу прийшов на посаду міського голови, і був тоді заможнішим, ніж тоді, коли в 2010-ому пішов з посади голови облдержадміністрації. Більше того, як в 2002 році жив у невеликій квартирі на п’ятому поверсі на вул. Порика, так там і живу, хоч я вважаю себе не бідною людиною, а самодостатньою. Тому всі розмови про мої надзвичайні статки – не більше, як плітки, які розпускають ті, кому це просто політично вигідно.

- Вже нова обласна рада ніяк не може розпорядитися аеропортом Гавришівка. Таке враження, ніби ведеться якась закулісна гра.

- У мене таке саме враження. Звучить постійно назва однієї фірми, діяльність якої нагадує вже хрестоматійну «Рога и копыта», в середовищі журналістів і чиновників ходять плітки про суми відкату за Вінницький аеропорт у розмірі мільйон доларів. Але це не має жодного відношення до Домбровського. Ми цей аеропорт відремонтували і реанімували, а задача нинішньої влади – зняти всі чутки, які навколо цього ходять, спростувавши їх раз і назавжди.

- Очолювана вами фракція в облраді на кожній сесії намагається достукатись до всіх депутатів з простими і логічними речами щодо бюджету, діяльності влади, політики вищих владних інституцій. Невже інші фракції такі далекі від інтересів простих вінничан, що кожен раз ігнорують ваші пропозиції?

- Це питання не до мене, а до інших фракцій. Мені б теж хотілося зрозуміти позицію фракції партії «Батьківщина» в обласній раді. Думаю, не тільки мені.

- Економічний потенціал області зріс за цей рік?

- Певною мірою, так. Не дивлячись на проблеми, про які ми з вами говорили, продовжуються розпочаті ще нами великі інвестиційні проекти – і «Миронівський хлібопродукт», і фабрика «Рошен», і будівництво елеваторів. Отримано непоганий урожай зерна… Повірте мені, я кажу чесно: коли Вінницька область отримує позитивні результати в будь-якому напрямку, я з того щиро радію. Коли дії влади провальні в будь-яких питаннях, я переживаю, бо провал завжди стосується людей, які живуть у Вінницькій області.

- Чим ви зараз займаєтесь, які плани на майбутнє? Кажуть, що збираєтесь спробувати сили на виборах до Верховної Ради?

- Це не секрет, я вже не раз говорив, що займаюсь наукою. З групою науковців ми створили інститут, і я як директор займаюся організацією його роботи. У нашому родинному житті рік тому розпочалася нова «епоха» - я з великою радістю виховую двох внучок, яким щойно пішов другий рік. Я можу віддати їм те, що свого часу не встиг віддати дітям.

Що стосується парламентських виборів. В умовах деградації парламентаризму в Україні, коли думаючий, конструктивний активний народний депутат трансформується в звичайного «кнопкодава», маю великий сумнів, що для мене може бути цікаво бути в такому парламенті. Але поживемо – побачимо. До 2012 року ще є час, відбудеться ще багато подій. Я свідомо вирішив піти з влади і політики, і сьогодні не маю жодного бажання туди повертатися.

Андрій Власенко, газета "33-й канал"