Павел Веклич: Я пошел на фронт – в Винницкий район

Надія, Любов, Олександра, Вікторія, Даша, Альона, Анастасія, Павлик і Андрій - так звати дітей новопризначеного голови Вінницької райдержадмінітрації Павла Векліча.

Починати розповідь про чиновника з його дітей може й неправильно, але сьогодні таких мало. Ще менше чиновників, які наступного дня після призначення погодились на зустріч із журналістом - у понеділок Павла Векліча представили колективу райдержадміністрації, зрозуміло, що того ж дня він поїхав знайомитись із своїми новими працівниками, а у вівторок з його приймальні зателефонували о восьмій ранку: "Вас чекає голова..."

Про роботу голови РДА говорили мало, а от що собою уявляє Павло Векліч, судіть самі. Полковник, який пройшов Афган, Кавказ, про новий "фронт" - у Вінницькому районі, - в ексклюзивному інтерв’ю.

 

"У мене справді є два кар’єри"

- Наскільки Ви вінницький?

- Я з самого Ямполя, закінчив там школу і пішов вчитися у військове училище. Будь ласка, не фотографуйте...

- Звикайте до журналістської уваги, Вінницький район завжди цікавий і не в ппершу чергу журналістам, тут дорога земля...

- Дайте мені час, щоб розібратися.

- Правда, що у Вас є два кар’єра?

- Є.

- І що це спільний бізнес із віце-прем’єром Сивковичем?

- Ні. У мене сімейний бізнес - кам’яний.

- Гранітний?

- Пісковий, на Ямпільщині.

- Чому Ви не очолили Ямпільський район, а Вінницький?

- Тому що тут багато проблем. А мені адреналіну не вистачає (посміхається). Я - не політична людина, я - економіст і практик... Служив в армії, а коли пішов, то треба було годувати велику сімю - у мене сім доньок і два сини. Жили у Києві.

- З якої посади Ви пішли сюди?

- Директор підприємства "Саланг", в Києві. Саланг - це перевал в Афганістані, я там воював, тому й назвав фірму. З 1998-го року ми її "вирощуємо", сьогодні це власність моєї дружини, бо тепер я на державній службі не маю права мати бізнес, тому все переписав на неї. Жінка всім керує.

- Що стало головним аргументом, аби Ви погодились очолити Вінницький район?

- Тому що добре знаю область. За ці роки, що тут працюю бачив багато проблем. Якщо мені вдасться щось зробити, то у Вінницькому районі будуть великі зміни.

- До якого чину Ви дослужилися?

- До полковника, останнє місце служби - Бердичів.

- Ви є членом Партії регіонів?

- Безпартійний. І працювати буду як безпартійний… Я - стратег, закінчив Кам'янець-Подільське вище військове командно-інженерне училище з відзнакою, військово-інженерну академію ім. В.В.Куйбишева теж з відзнакою, маю багато орденів за Кавказ, за Афган...

- Кадрові перестановки коли чекати?

- Не знаю. Ніколи не роблю поспішних рішень: поки десять разів всіх не послухаю, на 21 раз щось зроблю... Так, що не хвилюйтеся, все буде нормально.

 

"Я помирився з головою райради, щоб не було проблем як у Щетиніна"

- Павле Георгійовичу, що Вам тут не сподобалося, коли у понеділок сюди прийшли?

- У вас люди як звірі, я про керівництво кажу. Голова райради воював з головою райдержадміністрації, як можна так працювати у цій структурі? І скажіть, будь ласка, за п’ять років цього ніхто не бачив?

- Що для вас ця посада - підвищення?

- Підвищення - це моя робота, яку я люблю. Сьогодні мене відправили на фронт. Вінницький район - насправді фронт, тут люди озлоблені, дуже озлоблені. Я вчора проїхався, побачив в яких умовах працюють...

- Вистачить на всіх Вашої доброти?

- Головне, щоб сил вистачило. Ніби вистачає. Зараз поїду у лікарні, школи, по селам... За 10 днів встигну вникнути у все - і у фінанси, і в землю вашу, де у вас бандитизм процвітає...

- До речі, Ваше керівництво ставило питання викрити той бандитизм?

- Ні, мене призначили, щоб людям краще жилося.

- Ваш попередник Юрій Щетинін був на представленні?

- Так, ми з ним порозмовляли, він розповів про проблеми, які тут є. Я не хочу, щоб у мене були такі проблеми, тому я одразу ж помирився із головою райради... Що Вас ще цікавить?

- Розкажіть про дітей - у Вас їх девять.

- Старшій доньці - 31 рік, працює в бізнесі, друга донька  - бухгалтером, теж у бізнесі, третя донька вчиться на перекладача у Хмельницькому. Наступного року четверта донька буде вступати у ліцей, а решта вчаться у школі, найменшій доньці - 2, 5 рочки. Старший син родився сьомим, дуже чекав сина... Він - інвалід другої групи - помилка лікарів... А менший такий шустрий як я, буде суворовцем.

- У Києві у Вас будинок?

- Так. Квартиру, яку нам повинні були дати, отримали лише торік – 100 квадратних метрів на 10 чоловік.

- Плануєте перевезти родину до Вінниці?

- Планую. Якщо тут затримаюсь.

- А сьогодні, де живете?

- У мене тут багато друзів, які мені виділили житло - у військовому санаторії. Це мої друзі, які керують цим санаторієм - однокласник. Якщо ти з другом був на війні, то він справжній, ніколи не покине... Життя не просте... На моє день народження, 7 грудня, у Вірменії стався землетрус, я саме там був командиром частини. Великою частину там керував, пережив різне, ледь дітей не втратив... Після цього й дружина захворіла, вона багато пережила зі мною - Афганістан, Кавказ... Зараз у мене вона теж як дитина, старші за нею дивляться... Тяжко жити... Тому маю другу дружину...

- Всі діти у Вас рідні?

- Так, прийомних немає. Бажаю щоб у кожного було стільки, як у мене. Любіть один одного.

 

Оксана Пустовіт, спеціально для ВИННИЦА.info