Суспільство

Поєднання мистецтва та мозку: у Вінниці бельгійський нейробіолог розповів, як людський мозок реагує на живопис. Фото

7 листопада 2019, 18:19

6 листопада у Вінниці відбулася публічна лекція про те, як людський мозок реагує на живопис. Її читав бельгійський нейробіолог та мистецтвознавець Ян де Маєр.

В приміщенні Креативного простору «Артинов» зібралися майже сотня охочих послухати лекцію про те, як мистецтво впливає на наш мозок, чому мільйони людей захоплюються одними й тими ж картинами та виокремлюють їх з-поміж інших як шедеври.

Пан де Маєр останніх 20 років присвятив нейробіології і ще більшу частину цього часу – поєднанню мистецтва та мозку.

«Мій друг отримав Нобелівську премію з медицини у 2000-му році і йому також було дуже цікаво з’ясувати, яким чином мистецтво впливає на мозок людини. Саме зі своїм другом я почав вивчати нейробіологію, потім я продовжив це у різних інститутах – спочатку в Англії, потім у Франції. Для того, щоб зрозуміти, як саме наш мозок аналізує та сприймає те, що ми бачимо. А також зв’язок між візуальним та оптичним сприйняттям. Ми хотіли зобразити, як саме працюють ці зв’язки і механізми. На думку моїх наставників, котрі були членами експертної ради, де я захищав свою кандидатську дисертацію – було порівняння, як саме реагує мозок професійних поціновувачів мистецтва та мозок пересічних людей. Ми отримали грант на 1 мільйон фунтів стерлінгів для того, щоб проводити таке дослідження. Таким чином ми брали поціновувачів та мистецьких критиків зі всього світу в різних видах мистецтва, але в основному – образотворче.

Відібрану частину цих поціновувачів ми «протестували» на МРТ-сканері і так само в режимі реального часу ми проаналізували магнітно-резонансну реакцію, яку дає їхній мозок, коли вони дивляться на різні витвори мистецтва. Спеціально для цього дослідження ми розробили шолом, завдяки якому ми могли робити проекцію різних зображень, при цьому ніяким чином не впливаючи на роботу МРТ-апарата. Фахівцям ми показали через проекцію 41 зображення різних витворів мистецтва, які вони знали і не знали, які були справжніми і фейковими. Там були картини, які їм подобалися і навпаки. В них було три кнопки на вибір: «так», «ні», «не знаю». Після того, як вони пройшли тестування на МРТ-сканері, ми проводили розширене інтерв’ю, просили пояснити свою реакцію на представлені твори», – розповідає Ян де Маєр.

Науковець додає, що в кінці дослідження він побачив, що визнані фахівці демонстрували дуже обмежену і незначну діяльність у фронтальній лобній долі мозку.

«Ми очікували мати дуже розгалужену активність мозку, адже мистецтвознавці мали дійсно глибинні знання з в сфері мистецтва. Нашою помилкою було те, що ми забули, що 99,2% всіх наших реакцій – є автоматизованими. Наша інтуїція – це ті знання, які постійно і одночасно реагують, включаються в будь-який досвід та дію, які ми отримуємо через нашу сенсорну діяльність. І тому, наприклад, такі треновані спортсмени, як Володимир Кличко чи Серена Вільямс – вони мають кращу координацію рухів і розуміння свого тіла без додаткових зусиль і без активації свого мозку, тому що ці навики для них автоматизовані. Тому коли їм потрібно робити якийсь певний рух – це одразу йде реакція нарівні кори передніх доль мозку без необхідності занурюватися в глибші первинні частини мозку, які знаходяться в потиличній частині.

Нам потрібно було перевести наше дослідження саме цього мистецтвознавства і розуміння мистецтва в центр інтуїції. Вона має досить складний потенціал. В основному вона керується з передніх лобних доль мозку і вона є прямою реакцією на інформацію, яку ми отримуємо через нашу сенсорну систему. Саме тому, коли експерти дивляться на футбольну гру, читають цікаву книгу дивляться на витвір мистецтва чи куштують достойне вино, вони можуть досить швидко дати оцінку цьому досвіду. Вже на наступній стадії, вони можуть раціонально це проаналізувати і далі раціонально обгрунтувати та зробити посилання на знання, які вони мають», – додає науковець.


Ян де Маєр зазначає, що історія мистецтва – це просто теоретична структура, у якій люди намагаються створити певний каталог того, що бачать. Саме використання цих ярликів дозволяє людям спілкуватися.

«Дуже важливо бути здатним називати те, що ми бачимо. Саме використання цих певних ярликів – дозволяє нам спілкуватися, тому що досвід, який ми маємо від витвору мистецтва – це емоції, які стають певним відображенням, що пов’язане з нашою особистістю. І наразі я не виговорюю категорії філософії. Ми говоримо про фізіологію мозку та зв’язок між різними кластерами нейронів, ми дивися, як різний ступінь активності спостерігається в різних шляхах зв’язків між цими нейронами, які відбуваються від тих центрів, через які заходять певні стимулятори до центрів обробки інформації, які знаходяться глибше в мозку. Саме там інформація обробляється та певним чином оцінюється.

Під час нашого дослідження було виміряно час між подачею візуального імпульсу та першою реакцією мозку і мій друг виміряв цей час як 1/5 секунди. Вже через 1/5 секунди ми бачили в мозку, що буде спродуковано як відповідь. Десь через півсекунди ми вже усвідомлювали, що відбувається. Саме на цьому етапі наша інтуїція активує сенсорний досвід і наше особисте розуміння того, що є важливим. Емоції диктують, які саме стимулятори ми будемо використовувати та включати в той сценарій, що бачимо», – каже де Маєр.

Нейробіолог у своїй презентації показав фрагмент картини Рубенса – портрет його 4-річної доньки, яку використовував у своєму дослідженні.

«Це зображення – фрагмент картини Рубенса, воно зображене також на моїй книзі, яку я присвятив нейробіології та мистецтвознавству. На зображені портрет 4-річної доньки Рубенса – Клари Серени Рубенс. Належить картина принцу Ліхтенштейну, висить в його замку у Відні. Він дозволив мені використати картини, які має у своїй колекції для мого дослідження. Тут ми бачимо не тільки неймовірний талант Рубенса як митця, але також ми бачимо тут емоцію дівчинки, яка дивиться на свого батька. Батько досить щедро передав цю емоцію у своїй картині. Це те, чого він не робив у жодному своєму портреті. На мою думку, ми розділяємо цю емоцію навіть через 400 років після її створення. Ми можемо виключно суб’єктивно сприймати емоцію картини, робимо це через призму нашої уяви», – розповідає науковець.

Ян де Маєр зазначив, що розробив теорію розуму та духу, як продуктів діяльності людського мозку.

«Я розробив теорію розуму та духу, як саме продуктів діяльності нашого мозку. Це не дає вичерпних пояснень стосовно всього, що стосується душі, незалежно від того, вірите ви в Бога чи ні, але все одно ця теорія пояснює, як працює наш мозок для того, щоб створити ці відчуття. Вивчаючи мозок людей, які знаходяться в стані коми, тих, хто вмирає, а також живих – доводить нам, що немає життя без мозку. Те, що ми сприймаємо, залежить від нашої анатомії: дехто не може сприймати кольорів, тому вони не бачать жовтого чи червоного у картинах імпресіоністів. Це також дуже сильно залежить від архітектурної структури мозку. Саме вона – ліміт, стосовно того, що теоретично може бути побачене. Наша ментальна та інші види діяльності впливають та змінюють мозок кожного дня та хвилини, і після кожної нової думки ви вже не такі, як були за секунду до того. Мозок, який створює думки – обмежений специфічними характеристиками нашого біологічного виду.

Ми є результатом природнього процесу еволюції, яка спровокувала генетичні зміни. Але мій друг з’ясував, що набагато швидша і ефективна форма еволюції – це епігенетична еволюція. Вона стосується нашого культурного досвіду, моральності та того, як структура суспільства впливає на нас. Недавні дослідження епігенетики змогли з’ясувати, як саме цей компонент впливає на діяльність клітин. Весь наратив стосовно нашої особистості, всі наші ідеї і бачення культури, наша регіональна прив’язаність, а також всі елементи нашої особистості – засновані на певних нормах, які ми виділяємо в рамках певної громади – легше спостерігати, якщо ми її порівнюємо з суміжною сусідньою культурою. Якщо ми проаналізуємо конфлікти, які є в каталонців з іспанцями, українців з росіянами, бельгійцями та фламандцями – можемо чітко сказати, що саме нам не подобається в сусідній культурі. Якщо коли ми дивимося на картину Рубенса чи Мікеланджело – використовуємо ті самі мозкові реакції. Бачимо картину, ми маємо гіпотезу: ми думаємо, що це Рубенс, а можливо ні, і ми можемо це вирішити, тому що наш мозок через базові фонові знання. Далі ми робимо наше рішення, базуючись на тому, що ми бачили чи вчили раніше», – додає де Маєр.

Вінниця.info

Теги: нейробіолог лекція Ян де Маєр 
Матеріали по темі