Про що мав сказати Дмитро Гройсман в останньому засіданні своєї «порносправи»

 Виступ у судових дебатах підсудного Гройсмана Дмитра Леонідовича, який не встиг зачитати правозахисник, але все ж таки був озвучений його адвокатом Наталією Гурковською на останньому засіданні суду 7 серпня 2013 року.

Високий суд!

Сьогодні сімдесят друге засідання, у якому суд першої інстанції розглядає цю кримінальну справу.

Я переконаний, що судом проведено достатньо детальний розгляд усіх обставин справи, розглянуті та вивчені фактичні дані, які досудовим слідством вважаються доказами винуватості підсудного, допитані свідки, експерти, спеціалісти, таким чином суд має достатні підстави для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Перед тим, як приступити до аналізу так званої "події злочину" а також так званих "доказів", на підставі яких досудове слідство просить визнати мене винуватим та піддати кримінальному покаранню, я би хотів лише коротко зазначити, що вважаю усю цю кримінальну справу сфабрикованою та надуманою від першої до останньої букви, від першого до останнього папірця, які безграмотні, а, головне – безсовісні виконавці цього брудного замовлення слідчі СУ УМВС України у Вінницькій області Солдатов Олександр Борисович та Руденко Дмитро Сергійович назбирали і накидали у три томи цієї ганебної кримінальної справи. Більше про це я буду говорити в останньому слові, проте наразі прошу суд і усіх присутніх усвідомити, що ця кримінальна справа – це відповідь корумпованої вінницької міліції на легітимну правозахисну діяльність, яку багато років проводив я та мої колеги з Вінницької правозахисної групи. Проте нажаль, і це я буду доводити нижче, ані вінницька міліція, ані їхні покровителі з прокуратури Вінницької області не мають достатнього інтелектуального потенціалу, аби навіть сфальшувати кримінальну справу так, щоби вона могла встояти у нашому українському суді за умови, якщо підсудного не позбавлено волі, не піддано катуванням та не обмежено у праві на захист. І я би хотів наразі подякувати судді Ковбасі за те, що попри довгий час розгляду цієї справи, судом уважно були розглянуті усі клопотання сторони захисту, докладено якщо і не максимум, то багато зусиль для того, аби по справі можна було встановити об'єктивну істину, якою б неприємною вона для декого не була. Мені не відомо рішення, яке винесе суд за результатом розгляду цієї справи. Цілком можливо, що воно мене не влаштує в його матеріальній частині – тобто в оцінці судом самого факту моєї винуватості, чи невинуватості, а також у санкції покарання, якщо суд вважатиме мене винуватим, проте по великому рахунку у мене немає особливих претензій до того, як суд застосовував процесуальні норми про розгляді цієї кримінальної справи.

Проте, як відомо, метою виступу підсудного у судових дебатах є надання оцінки доказам, висловлення своєї суб'єктивної оцінки (позиції) щодо інкримінованих йому діянь, обговорення пропозиції державного обвинувача відносно міри покарання, яку останній просить застосувати відносно підсудного. Відтак, сконцентрую свою увагу саме на цих процесуальних завданнях.

Отже, мене звинувачують у скоєнні трьох епізодів поширення порнографії у мережі інтернет, два з яких за ознакою повторності кваліфіковано за Ст.301 ч.3, а один – за Ст.301 ч.1 КК України, також окремо мене звинувачено у вчиненні наруги над Державним Гербом України – стаття 338 ч.1 КК України. Розглянемо пред'явлені мені обвинувачення так, як вони описані в обвинувальному висновку, тобто окремо. Проте перед цим – загальне зауваження щодо обвинувального висновку. Як відомо, кримінальну справу слухають у порядку, передбаченому КПК України у редакції 1960 року. За цим самим кримінально-процесуальним законом проводилося і досудове слідство, складалися процесуальні документи, зокрема і обвинувальний висновок. Та чи відповідає обвинувальний висновок, який міститься у справі, критеріям, визначеним законом? Я думаю, що не відповідає. На першій сторінці обвинувального висновку бачимо дані про прокурора, який його затвердив (мал.1). Якщо вірити документу, то його затвердила невідома особа. яка працювала "в.о.", тобто виконуючи обов'язки прокурора м.Вінниці, яким на 05 січня 2011 року був В.О.Семенюк. Обвинувальний висновок всупереч вимогам законодавства, у тому числі і інструкції з діловодства в органах Прокуратури України не містить прізвища прокурора, який його затвердив, тож залишається лише здогадуватися хто є цей таємничий "в.о." Проте, при оголошенні матеріалів кримінальної справи на мою вимогу було не лише оголошено, алей оглянуто  а.с. 94 (т.3), у якому міститься супровідний лист слідчого Руденка Д.С. на імʼя прокурора м.Вінниці Семенюка В.А. щодо вирішення клопотання обвинуваченого Гройсмана Д.Л. про відвід слідчого Руденка Д.С., та а.с.102 (т.3) у якому міститься постанова заступника прокурора м.Вінниці Добросердова А.Р. про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого Гройсмана Д.Л. про відвід слідчого Руденка Д.С. При цьому як вбачається шляхом огляду підпису під постановою на а.с. 102 т.3 та на а.с. 1 обвинувального висновку підписи під цими документами ймовірно були виконані однією людиною – ймовірно, заступником прокурора м.Вінниці Добросєрдовим (мал.2)

Припустімо, обвинувальний висновок затверджено заступником прокурора м.Вінниці Добросєрдовим А.Р., який міг бути в.о. прокурора м.Вінниці. Але є нюанс. Як слідує з оголошеної у судовому засіданні відповіді на запит суду до прокуратури Вінницької області щодо надання інформації про те, ким здійснювався нагляд за дотримання законності при розслідуванні вказаної кримінальної справи, підписаної заступником прокурора Вінницької області В.Храпою - нагляд за досудовим слідством в вказаній к.с. здійснювався прокурором колишнього відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання, та досудового слідства прокуратури Вінницької області Вишневською О.С. Тобто – нагляд за розслідуванням здійснювала Прокуратура Вінницької області, а обвинувальний висновок затвердила невстановлена особа з прокуратури м.Вінниці. Зазначений факт ставить під сумнів - чи було розглянуто клопотання про відвід слідчого прокурором належної прокуратури, так само, це ставить під сумнів правомірність затвердження обвинувального висновку, у справі, яка розслідувалася СУ УМВС України у Вінницькій області, та нагляд за якою здійснювався прокуратурою Вінницької області невстановленим співробітником прокуратури міста Вінниці. Чи можуть дві прокуратури одночасно здійснювати нагляд за додержанням законів органами досудового слідства при розслідуванні однієї кримінальної справи? Думаю, що відповідь очевидна – ні, не можуть. Проте матеріали справи свідчать – саме так і було. Більше того. Якщо повірити своїм очам, і погодитись з тим, що прокурором, який затвердив обвинувальний висновок був саме прокурор Добросєрдов А.Р., то у такому випадку постає ще одна юридична дилема. Серед матеріалів кримінальної справи є постанова про відмову у порушенні кримінальної справи, відносно співробітників міліції, за заявою про злочин, поданий колишнім обвинуваченим, а тепер підсудним Гройсманом, також, міститься в матеріалах кримінальної справи і постанова про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого Гройсмана Д.Л. у відводі слідчому Руденко Д.С. обидві ці постанови винесені заступником прокурора м.Вінниці Добросєрдовим А.Р., і цей самий прокурор Добросєрдов згодом затверджує обвинувальний висновок, тобто фактично дає правову оцінку власним процесуальним діям. Мабуть, таке можливо лише у нашій країні, а може, лише у прокуратурі м.Вінниці. Яким би не було рішення суду по вказаній кримінальній справі, я звертаюся до суду з проханням – винести окрему постанову суду на адресу Генеральної прокуратури України, в якій довести до відома Генерального Прокурора України про порушення законності з боку співробітників прокуратури м.Вінниці та Вінницької області в ході нагляду за додержанням законів співробітниками міліції при розслідування даної кримінальної справи. Таке реагування – не менш важливе, ніж справедливий вирок по справі, оскільки воно забезпечить покарання прокурорів, які свавільно застосовують норми права та гарантує дотримання прав невизначеного кола інших осіб. Користуючись нагодою, що тут присутні представники ЗМІ, прошу і вас, шановні журналісти, висвітлювати ці порушення законів з боку прокуратури Вінницької області та м.Вінниці.

Таким чином ми майже три роки розглядали кримінальну справу, обвинувальний висновок по якій взагалі не затверджений належним відповідним прокурором, що взагалі виключає можливість прийняття буд-якого рішення за результатами судового розгляду.

На цьому можна було б і завершити свій виступ, оскільки якщо немає законно складеного та затвердженого обвинувального висновку, то немає і кримінальної справи, проте я все ж таки оціню і матеріальну сторону так званих "доказів".

Почнемо з так званого "злочину", передбаченого ч.1 Ст.338 КК України.

На думку органу досудового слідства  (а.с.1 обвинувального висновку):

При цьому злочинним досудове слідство вважає, поширення зображення, яке рожміщене у мережі інтернет, а саме за адресою http://di-mur.livejournal.com/100391.html

Як відомо з теорії кримінального права, наруга над Державними Символами є злочином, який повинен здійснюватися виключно з прямим умислом, тобто тоді, коли особа, яка його здійснює, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 Кримінального кодексу України).

Наявність цього прямого умислу саме на вчинення наруги над Державним Символом України має, за Конституцією України (ст.62) доводити орган слідства, адже без прямого умислу немає вини, відтак – складу злочину, передбаченого Ст.338 КК України. Проте з обвинувального висновку взагалі жодним чином не слідує як саме за допомогою яких доказів обвинувачений Гройсман бажав вчинити своїми діями саме наругу над Державним Символом України. Щодо самого державного символу, з якого, відповідно до так званої експертизи, познущався Гройсман, то варто зазначити, що предмет злочинного посягання діячами з прокуратури Вінницької області, які порушили цю кримінальну справу, обраний не найкращий. Посудіть самі – як можна вчинити наругу над тим, чого НЕ ІСНУЄ в природі?! Кримінальним Кодексом України криміналізовано саме наругу над Державним Гербом України. Але відповідно до Конституції України (ст.20) опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Чи є в Україні закон, яким встановлено опис Державного Герба України? Можливо прокурорські працівники і не знають відповіді на це питання, але суд має знати – такого закону наразі немає. Існує не закон, а постанова Верховної Ради України "Про Державний герб України", якою не встановлено жодного описання Державного Герба України. Тому мене судять майже три роки за висмоктану невідомо звідки умисну наругу над тим, чого не існує. Невже суд визнає мене у цьому винуватим? Невже прокурори щиро думають, що суддя з радістю підпишеться під їхнім юридичним невіглаством та цинізмом? Я звертаюся до судді у моїй справі – Ваша честь, подумайте чи варто Вам іменем держави, в інтересах суспільства підтверджувати своїм підписом під обвинувальним вироком суду чиїсь безграмотні, незаконні фактично злочинні дії? Повага до інституту правосуддя у суспільстві базується на тому, що судді застосовують закон та справедливість для захисту прав та свобод людини, а не для того, аби прикривати бажання репресувати людей за те, що вони захищають права інших, чи вільно користуються своїми правами та свободами. Хочу нагадати, що у судовому засіданні було допитано багато свідків зокрема і свідка Полулях Л.А., яка показала, що сам вона була тим фотографом, яка знімала композицію на фото, яке інкримінується Гройсману Д.Л. як злочинне, і вона чітко зазначила, що метою цієї фотокомпозиції було проілюструвати у сатиричному плані статтю у журналі "Експерт", у якій критично оцінювалися автором Гройсманом Д.Л. законодавчі ініціативи щодо змін положень Кримінального Кодексу України, якими встановлювалася відповідальність за поширення порнографічної продукції. Тобто справжнім мотивом створення цього зображення була ілюстрація дискусії на суспільно-важливі теми з використанням сатиричного прийому. Чи варто суду зважати на припущення щодо наявності якогось умислу у підсудного на вчинення наруги над Державним Гербом України, якого, як визначено вище взагалі наразі не існує? Відповідь на це питання я вважаю цілком очевидною. Прошу при винесенні рішення щодо обвинувачення по Ст.338 КК України також врахувати і думку фахівців кафедри кримінального права Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", які оформлені у процесуальному порядку, та містяться у матеріалах справи.

Тому вважаю, що за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого Ст.338 ч.1 КК України – наруга на державним символом України мене належить виправдати у зв'язку із відсутністю події вказаного злочину.

Три інші епізоди моєї так званої "злочинної діяльності" є настільки ж надуманими та безглуздими,як і щойно розвінчане у суді обвинувачення за Ст.338 КК України.

Розберемо окремо кожен з цих епізодів.

Так, органом досудового слідства мене було звинувачено у тому, що:

"ЕПІЗОД-1"

"ЕПІЗОД-2"

"ЕПІЗОД-3"     

По усіх цих трьох епізодах, для того, щоби вони вважалися злочином – органу слідства та суду необхідно, відповідно до кримінального закону встановити і довести наявність:

1) Факту діяння

2) Суспільної небезпеки діяння

3) Наявність суб'єкту злочину, як це передбачено КК України

4) Наявність вини суб'єкту злочину у тій формі, яка передбачена для вказаного складу злочину відповідною статтею КК України.

Щодо факту діяння, то безперечним є те, що слідством було виявлено, що хтось, колись, звідкись і у якийсь спосіб  дійсно розмістив у відкритому доступі в мережі Інтернет певну інформацію у вигляді графічних файлів, відеофайлу та  супроводжуючого їх тексту, тому можна вважати що сам факт діяння слідством встановлено і з цим треба погодитись. Проте, як буде показано нижче,  слідство не змогло у законний спосіб довести такі елементи об'єктивної сторони злочину, як: засіб, місце, час, обстановка, засоби і знаряддя вчинення діянь, які слідство вважає злочинними.

Але як справи із суспільною небезпекою результатів діянь, за які мене намагаються притягнути до кримінальної відповідальності? Адже без суспільної небезпеки не може бути злочину, це фундаментальний принцип кримінального права?

Я вважаю, що по усіх трьох епізодах повністю відсутня будь-яка суспільна небезпека, що виключає злочинність інкримінованих мені діянь навіть безвідносно від того, чи я їх вчинив, чи хтось інший.

На чому орган досудового слідства грунтує свої "прости-господи" умовиводи щодо суспільної небезпеки розміщення у мережі Інтернет зазначеної інформації?

Як слідує з обвинувального висновку – виключно на результатах судово-мистецтвознавчих експертиз, а саме:

а) Експертизи №5-54 від 18.11.2010 року (експерт – майор міліції Новікова К.В.), за результатами якої встановлено, що зображення, яке міститься в "ЕПІЗОДІ-1" та зображення, яке міститься у "ЕПІЗОДІ-3" відносяться до порнографічних, тобто, відповідно до ЗУ "Про захист суспільної моралі" становить вульгарно-натуралістичну,  цинічну, непристойну фіксацію статевих актів, самоцільну,  спеціальну  демонстрацію геніталій,  антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок  з  натури,  які не відповідають  моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти.

б) Експертизи 127/мз від 07.11.2010 (експерт майор міліції Виговський Д.В.), за результатами якої встановлено, що відео, яке міститься в "ЕПІЗОДІ 2" містить "окремі елементи порнографічного характеру", проте  у своєму висновку експерт чомусь відніс весь відеоролік до продукції порнографічного характеру.

в) Експертизою 01-138/с-138 від 20.10.2010 року (експерт Безбах І.В.), за результатами якої встановлено, що

Не будемо зараз говорити про те, що об'єкти, які досліджувалися вищезазначеними експертами були отримані з грубим порушенням процесуального законодавства – про це пізніше, наразі припустимо, що на дослідження надійшли належні об'єкти. Та чи є вказані експертизи джерелом достовірних, належних та допустимих для визнання доказами у кримінальному процесі фактів?

Щодо експертизи, проведеної допитаним у якості експерта Директором Вінницького художнього музею Безбахом І.В., то в ході судового розгляду мною було подане клопотання у письмовому вигляді, яке є в матеріалах справи, щодо визнання цієї експертизи неналежним та недопустимим доказом з наступних міркувань:

а) Вінницький обласний художній музей є лише установою, в якій належить проводити експертизи щодо належності чи неналежності того, чи іншого предмету до національного культурного надбання з метою переміщення за межі України.

б) Призначений судовим експертом Безбах І.В. у судовому засіданні під час допиту показав, що має вищу освіту з педагогіки – спеціальність "учитель музики та співів", а другу вищу освіту отримав в "Університеті марксизму-ленінізму", крім того він не значиться у переліку атестованих судових експертів, розміщеному на сайті Мінюсту України і не зміг у судовому засіданні назвати чим підтверджується його кваліфікація судового експерта-мистецтвознавця.

в) Всупереч вимогам нормативних актів Мінюсту України, документ, яким на думку слідства доводиться суспільна небезпека діяння, а саме т.2. ас83-85 називається навіть не "висновок експерта", як належить, а "МИСТЕЦТВОЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА", що не передбачено законодавством і свідчить про повну безграмотність так званого експерта Безбаха І.В., більше того, вказаний документ містить ознаки злочину, передбаченого Ст.384 КК України, так в документі зазначено, що його виконано комісією, проте жодного члена комісії крім Безбаха не зазначено, їхніх підписів немає, даних про те, що вони попереджалися про кримінальну відповідальність за Ст.384 КК України немає Під час допиту, відповідаючи на питання сторони захисту, Безбах навіть не зміг згадати і назвати прізвище жодного члена комісії, яка, нібито проводила експертизу. За таких обставин вважаю, що немає сенсу досліджувати матеріальну частину так званої "мистецтвознавчої експертизи", виконаної "експертом" Безбахом І.В, адже вона не варта навіть того паперу, на якому вона написана.

Проте під час допиту у якості експерта Безбаха І.В. на мою думку виникли підстави вважати, що ним могло бути скоєно злочин, передбачений Ст.384 КК України з обставин зазначених вище, у зв'язку з чим у порядку п.4 Ст. 214 КПК України у редакції 2012 року звертаюся до прокурора з заявою про те, що громадянин України Безбах І.В. вчинив злочин – завідомо неправдивий висновок експерта, передбачений приписами Ст.384 КК України, що полягало у поданні завідомо фальсифікованого висновку експерта, в ході проведення "мистецтвознавчої експертизи" №01-138/с-138 від 20.10.2010 року. Прошу суд також у вигляді окремої ухвали звернутися до Прокурора Вінницької області з повідомленням про те, що підсудним Гройсманом Д.Л. було зроблено усну заяву про злочин, вчинений Безбахом І.В., яка має бути зареєстрована та розглянута в порядку, передбаченому КПК України у редакції 2012 року.

Можна було б взагалі не зважати на так звану "мистецтвознавчу експертизу", виконану Безбахом І.В., беручи до уваги її нікчемність, якби не один дуже важливий нюанс. Відповідно до приписів КПК України в реакції 1960 року, для порушення будь-якої кримінальної справи публічного обвинувачення необхідні приводи та підстави (Ст.97 КПК України). Як слідує з матеріалів даної кримінальної справи:

 Якщо відкрити цю постанову т.1.а.с.1 , то можна побачити, що слідчий як привід до порушення к.с. вказав на виявлення ознак злочину – тобто поширеного відеофайлу, але що стало підставою? А підставою слугували, відповідно  до постанови – результати мистецтвознавчого дослідження, проведеного Безбахом.І.В №01-125/Г-125. Вказане дослідження, яке є в матеріалах справи – зазначено як єдину підставу для порушення к.с., проте воно страждає абсолютно тими самим недоліками та фальсифікаціями, як і так звана "мистецтвознавча експертиза", проведена Безбахом І.В. – неіснуюча комісія, експерт без кваліфікації, і, головне ЗЛОЧИННА ЗМОВА між слідчим та так званим експертом щодо того аби експерт/дослідник надав саме той висновок який потрібен органу міліції.

-Яка змова, спитаєте ви? Чим вона доводиться, пане підсудний?

А ось і докази. Відкриймо т.1 а.с.294 Там міститься постанова слідчого Солдатова про призначення мистецтвознавчої експертизи та направлення її у Вінницький художній музей. Як пояснив, будучи допитаним у якості свідка колишній слідчий Солдатов О.Б. , він направив матеріали на експертизу через канцелярію, з експертом Безбахом не спілкувався, матеріали від нього отримав також через канцелярію. Аналогічні покази дав у судовому засіданні і експерт Безбах І.В.. Якщо прочитати постанову про проведення експертизи, то можна помітити, що в ній відсутнє прізвище Гройсман. Зовсім відсутнє. На дисках, що направлялися є відеофайл, де навіть обличчя Гройсмана і будь-яка згадка по нього відсутня. І що ми бачимо? Безбах.І.В. отримує постанову про проведення експертизи, проводить її на наступний день і виписує рахунок за проведення експертизи, який міститься на а.с.296 т.1. Цей рахунок виставлено не УМВС України у Вінницькій області, яке було ініціатором експертизи, а фізичній особі Гройсману Д.Л. Документ підписаний власноручно Безбахом І.В, який про зв'язок зазначених об'єктів дослідження з особою Гройсмана Д.Л. на 18.10.2010 року навіть технічно знати не міг.

Коли ми питали у судовому засіданні Безбаха про те, яким чином виник цей рахунок він не зміг надати жодного пояснення, але логіка підказує – Безбах перебував у поз