Річниця визволення Вінниці від нацистів: історики розповіли, що пережили містяни в період окупації

20 березня виповнюється 76 років з моменту вигнання нацистів із Вінниці, що розпочалося 4–5 березня 1944 р. у рамках двох військових операцій Червоної армії – Умансько-Батожанської та Проскурівсько-Чернівецької.

Про це повідомляє Центр історії Вінниці.

Для їхньої реалізації було задіяно шість сухопутних, п’ять танкових і дві повітряні армії. Безпосередні бої за Вінницю вела 38-а армія генерала Кирила Москаленка, а учасниками військових дій були майже півмільйона військових, з яких 125 отримали звання Героя Радянського Союзу.

«Завершився жахливий період нацистської окупації, який був особливо жорстоким, зважаючи на ряд обставин: розподіл Вінницької області на дві зони окупації (німецьку та румунську), функціонування військово-польових ставок вищих партійних та військових посадовців Третього Райху, найвідомішою з яких була ставка Адольфа Гітлера «Вервольф», - зазначають історики.

За період окупації вінничани пережили:

- два масових розстріли єврейського населення, що відбулися 19 вересня 1941 р. та 16 квітня 1942 р. (кількість жертв біля 20-25 тисяч);

- викриття жахливого злочину радянського режиму – розкопки у 1943 р. невинно страчених жителів міста й області, в результаті чого було ексгумовано 9439 жертв, з яких ідентифіковано 679;

- жорстоке знищення пацієнтів Вінницької психлікарні – з 1720 хворих, які перебували в липні 1941 р. в лікарні, на 14 лютого 1944 р. в живих залишилося 50 осіб;

- перебування в гетто, концентраційних та трудових таборах;

- непосильні податки та примусові роботи, насильницьке вивезення на роботу до Німеччини – всього біля 13 тисяч «остарбайтерів»;

- перманентні репресії та смертні страти за будь-який опір;

- щоденну боротьбу за життя з голодом, хворобами та постійною загрозою фізичного знищення.

Не зважаючи на це, вінничани намагалися усіляко налагодити життя міста в умовах окупації:

- для допомоги військовополоненим, сиротам і вдовам убитих на фронті створювали відповідні комітети, зокрема «Жіноча Служба України»;

- щоб вижити, містяни відбудовували установи та знищену інфраструктуру;

- задля майбутнього відновлювали навчання в освітніх закладах, зокрема з українською мовою та вивченням історії України, організовували культурне життя – діяли «Просвіти» та українські студентські товариства «СНСТУ».

Вінничани активно вели боротьбу з нацистами:

- перебуваючи в лавах Червоної армії та лавах армій союзників;

- ведучи підпільну та партизанську діяльність, у тому числі в загальноєвропейському Русі Опору;

- поповнюючи лави підпілля ОУН та військові підрозділи УПА, що відчайдушно виборювали право на створення власної Української держави в обох тоталітарних режимів;

- переховуючи єврейське населення в умовах Голокосту під загрозою негайної кари.

«Як і під час окупації будь-якої з країн, вінничанам довелося відчути на собі як героїзм та людяність, так і мародерство та лицемірство, зраду своїх сусідів та їхню причетність до німецьких злочинів; вимушено працювати на окупанта поряд із відвертими колаборантами та посібниками.

20 березня 1944 року для більшості жителів міста завершилася більш як трирічне перебування під окупацією, в нестерпних умовах смерті й ненависті, страху й відчаю, насилля й розрухи. З майже 100 тисяч містян до війни у Вінниці 1944 р. залишилося менше половини.

Попереду була відбудова знищеного міста і адаптація до життя в умовах мирного часу. Однак, варто пам’ятати, що значна кількість людей, які вижили в умовах нацистської окупації, знову відчули терор та переслідування. Було запроваджено неформальну презумпцію винуватості тих, хто був на окупованій території, допоки не було доведено протилежне. Радянська влада, як і будь-який тоталітарний режим, чітко демонструвала, які моделі поведінки були належними, а які ні. В офіційній парадигмі варто необхідно було б стати партизаном, підпільником, або ж усіляко їм допомагати, в іншому випадку людина отримувала тавро «зрадник Батьківщини». І для таких осіб боротьба за виживання продовжилася...», - розповілають у Центрі історії Віннниці.

Вінниця.info, фото - Центру історії Вінниці