Сільський вчитель подорожує Вінниччиною на саморобній триколісній електровеломашині. Фото і відео

38-річний Михайло Девдера з села Качківка Ямпільської ОТГ на Вінниччині – вдень вчитель інформатики у місцевій школі. Коли ж повертається додому, створює велосипедні дива. У знаки далось навчання на «трудовика» у педагогічному виші, а також гени. З-під руки пана Михайла виїхали у світ чимало роверів унікальних: конструкції, оснащення та призначення. Був серед них навіть велосипед для поїздок з хлопчиком, що має ДЦП. Для цього вивели педалі в яких закріплювалися ноги дитини. Під час їзди вони також оберталися. І таким чином вийшов велотренажер для подорожей. Сам веломайстер нині курсує просторами рідної області на триколісній електровеломашині. На ній його сприймають за іноземного туриста і не вірять, що він її зібрав сам. Аби розібратися у всіх деталях сільського «Кулібіна», Вінниця.info попросила його розповісти самого.

Цей незвичний велосипед, стає справжнім дивом для водіїв автошляхів Вінниччини, коли його власник, а також автор та виконавець, виїжджає на дорогу.

Як пояснює Михайло Девдера це – електротрайк. Його ще називає триколісною електровеломашиною. Окрім зручного сидіння та даху, він облаштував у своєму творінні: габаритні вогні, «стоп»- сигнали, повороти, аварійку, світловий сигнал заднього ходу, світлодіодні ліхтарі ближнього та дальнього світла, звуковий сигнал, USB-порти для зарядки різноманітних пристроїв, невеликі колонки по 5 Вт, до яких під'єднаний модуль BlueTooth 4.1.

«Такий незвичний для наших широт транспорт викликає неабияке зацікавлення збоку перехожих чи водіїв. Часто-густо мене сприймають як туриста-іноземця, або просто туриста, що проїхав не одну тисячу кілометрів. Сигналять, махають рукою, усміхаються. Був випадок, виїхав із села, їду трасою до районного центру, на зустріч велосипедист, зупиняється, показує руками знаки, мовляв, «стій», «зупинися». Зупиняюсь. Запитує, - «Ви українську розумієте?» Я «смикнув», що він сприйняв мене за туриста-іноземця. Усміхаюся, відповідаю, - «Так, звісно розумію. Я живу тут недалеко…». А зупиняв він мене, бо хотів попередити, що там попереду асфальт стелять, то він ледь проїхав – позабивав ввесь простір під щитками. З розмови з’ясувалося, що він якраз і був туристом на відміну від мене.

Ще була одна пригода одного осіннього вечора… Уже смеркло. Повертався я з Ямполя, їду трайком, ввесь обвішаний пакетами з продуктами. Якраз долаю відрізок дороги ввесь у вибоїнах. Обганяє мене авто, що їхало на чималій швидкості, не зважаючи на дорогу всіяну вибоїнами, різко гальмує і підрізає трайк. З машини вискакує чоловік років 25-30 у військовому вбранні, звідти ж долинає музика, популярна на той час пісня Ляпіса Трубєцкого: «…Воіни свєта, воіни добра. Охраняют лєто, б’ютса до утра…». Підходить до мене і так збуджено на позитиві питає: «Ну шо?! Давай розказуй!». Я в шоці! У мене вже в голові прокручуються всі Ямпільські перехрестя і повороти, може я десь цього чоловіка підрізав чи вліз поперед нього, не надавши переваги в русі… Питаю обережно, що саме йому розказувати? А він: «Де був? Що бачив? Звідки їдеш?». До мене дійшло, він думає що я турист. Тож відповів, що був у Ямполі. Продукти закупив, от додому добиваюся… Хлопець-військовий розгубився, він явно не очікував такого розвитку подій. Він навіть не міг уявити, що людина на подібній техніці може жити в селі і їздити на ній просто так, за продуктами в райцентр. Побажавши мені щасливої дороги та потиснувши мені руку, він поїхав далі.

Свого часу доволі часто здійснював поїздки до райцентру. Був там щотижня. Дивувало те, що кожного разу помічаєш здивовані й зацікавлені погляди перехожих, хоча періодично «світишся» на вулицях міста своїм трайком і люди б мали вже звикнути до цього. Багато хто із тих, що підходили розпитувати не вірило, що я склав цей трайк власними руками, кажуть що він «як заводський» - пригадує пан Михайло.

На відео зйомка трайку у 2014 році без підвіски та двигуна.

Звідки взялося моє захоплення конструювання велосипедами?

Для початку мушу згадати той факт, що мій нині покійний дідусь Василь був відомим на все село велосипедним механіком. Усі в селі добре знали, що якщо маєш проблеми зі своїм двоколісним металевим конем, то Василь Федорович його вилікує на «раз-два». Інший мій дідусь, Михайло, теж дуже любив майструвати. Можливо, саме від них я успадкував певні уміння та вподобання.

Цікавість до технічної творчості у мене була завжди. Скільки себе пам’ятаю, завжди хотілося щось придумувати і майструвати. На перших порах матеріалами були пластилін, картон, дерево, з якими можна було працювати сидячи в кімнаті за звичайним столом чи на підлозі. Згодом цими матеріалами стали колеса та рами від старих дитячих колясок і педальних автомобілів. Батько передплачував журнал «Моделіст-Конструктор», він теж захоплювався технічною творчістю, і от надивившись на ілюстрації з цього журналу, я біг сповнений натхнення та ентузіазму, майструвати вантажівку на педальній тязі (саме на педальній, бо де мені 10-річному добути двигуна на неї), щоб возити сіно кролям, чи трактора на тих же педалях, щоб обслуговувати розбитий (таке було в грандіозних дитячих планах) мною ж садок біля хати. Оглядаючись назад, згадую усе це з усмішкою, бо на той момент не мав ні досвіду, ні відповідних інструментів, тільки величезне бажання творити. Зрозуміло, що із тих спроб нічого серйозного не вийшло, але без них, можливо, не було б і нинішнього результату.

Свій перший велосипед склав самотужки коли навчався у 8-му класі. Це був класичний велосипед типу «Україна». З часом вирішив його «кастомізувати». Встановив передній багажник на якому розмістив дві групи фар, нижні мали щітки для очищування від бруду та помпи для подачі води для промивки. На багажнику розмістив саморобний радіоприймач та генератор для подачі звукового сигналу. Багажник був накритий обтікачем, виготовленим із нижньої та верхньої кришки корпусу магнітофона «Маяк–233». Також була саморобна автоматична система для вмикання «стоп-сигналу» при гальмуванні. Живила усю цю «електроапаратуру» велосипедна динамомашина. Але минав час, я дорослішав і хобі забулося, з’явилися нові захоплення, робота, навчання.

Хобі повертається…

Знову повернувся до теми будування велосипедів після одруження. Відчув у собі сили та бажання створити той триколісний велосипед, що в радянські часи на сторінках «Моделіста-Конструктора» звали веломобілем. Почав збирати рами та інші деталі від велосипедів. Після того, як зібрав певну кількість велосипедних вузлів, виявив, що з багатьох із них можна досить швидко скомпонувати добрі велосипеди. Стало шкода різати готові цілі велосипедні рами на фрагменти рами веломобіля. В той самий момент відкрив для себе ямпільський магазин в якому продавалися деталі для сучасних велосипедів (привіт Володимиру Хохлову!). До цього я вважав що такі деталі можна знайти лише десь в обласних центрах.

Тож узявся до реставрації велосипедів. Перший зробив для дружини, компонував із того, що вдалося знайти серед закупленого в селі велосипедного металобрухту та нових деталей із магазину. Веломашина була цілком пристойна на вигляд і функціонувала належним чином. Натхненний успіхом, зупинятися не став.

Вище, далі, краще…

Наступний велосипед був уже складнішої конструкції. На ньому я вирішив встановити передачі. Для цього мусив освоїти нову для себе науку – набір коліс (це коли зі складових колеса, шляхом вставляння шпиць, утворюється ціле колесо). І успішно освоїв! Велосипед був вдало зібраний, пройшов випробуванням у велопробігу до села Буша.

Потім була реставрація та невелике вдосконалення ще одного велосипеда – батькового ХВЗ Спорт.

Я зрозумів одну важливу річ, для подальшого конструювання велосипедів необхідно вчитися електрозварювальній справі. Не буду ж я без кінця набридати місцевим зварювальникам, щоб ті виконували усі мої забаганки стосовно зварювання різних фрагментів рам. Це досить невигідно. Також передумовою для створення проєкту велочопера «Easy Rider» став серіал, який я активно переглядав на каналі Discovery - «Американський чопер». Хлопці-конструктори із серіалу надихнули мене. І от я мало-помалу почав опановувати ремесло зварювальника, «ліплячи» фрагменти велосипедних рам одну до одної. Виходило не дуже, але потрохи освоївся. На виготовленому велочопері навіть здійснив поїздку до Ямполя.

Далі знову реставрація та модифікація двох велосипедів. Після яких захопився новою ідеєю – виготовити велосипед-тандем. На той момент дружина мені подарувала (народила) двох хлопців-козаків. І на такому велосипеді ми б чудово розмістилися і змогли б пересуватися усією сім’єю. Задумано – виконано. І от ми вже виїздимо на прогулянки на такому чудернацькому транспорті!

Далі знову реконструкції та замовлення велосипедів для родичів і друзів.

Тепер я відчув, що набрався достатньо досвіду для будівництва того самого веломобіля (трайка).

Проаналізував багато інформації з Інтернету, підібрав необхідні деталі. Раму почав варити взимку, а фінальний процес збірки закінчив влітку. Перші відчуття від тестування просто фантастичні! До тої пори не їздив ні на чому подібному! Апарат вийшов досить привабливим на вигляд, хоча мав ряд конструкційних недоліків. Конструкцію апарата вирішив опублікувати на сайті всеукраїнського клубу велоконструкторів HPV.COM.UA. Виявив, що маю багато однодумців, отримав багато корисних порад по покращенню конструкції та схвальних відгуків!

Після проєкту триколісного лежачого велосипеда мав кілька замовлень на виготовлення різноманітної вело техніки: велочопера, трайків, велорикші, велосипеда для поїздок з хлопчиком, що має ДЦП. Але проблема таких проєктів – індивідуальний підхід, до кожної із конструкцій у замовника якісь свої вимоги та доводиться щоразу будувати «з нуля». Час на планування і виготовлення обмежений, не вдається пропрацювати все досконально.

Цей велосипед був виготовлений з "нуля". У нього довга рама і колісна база, перед рульовою колонкою закріплене місце для хлопчика. Для нього виведені спеціальні педалі в яких закріплювалися його ноги. В процесі їзди його педалі теж оберталися і таким чином його ноги виконували "зарядку". Функцію обертання можна було відмикати.

В цей період також виготовив невеликий дитячий триколісний лежачий велосипед. Мої хлопці, натхненні прикладом тата, що їздив на великому трайку, негайно взялися за його освоєння, як тільки я закрутив на ньому останню гайку.

Електрифікація…

Взагалі, електродвигун я готував для іншої конструкції, яку в результаті я заморозив. Згодом поставив перед собою завдання обладнати свій трайк електродвигуном. Але перед тим мусив провести серйозні зміни в самій конструкції: виготовити підвіску передніх коліс, змінити конструкцію механізму керма, підсилити раму… Модернізація відбувалася впродовж півтора року. В сумі якщо додати ввесь затрачений час на різні роботи, то вийде десь близько пів року щоденної роботи.

Результатом задоволений. Хоча апарат став більш масивним та важким, проте тепер він має більш м’який хід, здатен розвиватибільшу швидкість, має достатню потужність двигуна, що дозволяє в багатьох випадках відмовитися від педалювання чи везти значний додатковий вантаж.

Така конструкція зарекомендувала себе досить добре. Набігала тисячі три кілометрів по наших дорогах. В основному в побутових поїздках до районного центру (32 км у два боки). Але були мандрівки на більшу відстань в Шаргородський район (85 км в один бік). В таких поїздках робив невелику зупинку у Томашполі, щоб трохи поповнити запаси енергії електроакумуляторів. Раз проїхав усі 85 км без «дозаправлення» електрикою.

Зимові фото, це трайк на стадії чорнової збірки, тут він ще не пофарбований.

Для перевезення габаритних вантажів сконструював причіп, на ньому перевозив велосипеди, які ремонтував на замовлення. Одного разу віз на ньому до Ямпільського відділення Нової Пошти трайк виготовлений на замовлення.

Зараз особистий трайк в основному простоює. Маю автомобіль і тепер усі далекі поїздки здійснюю на ньому, хоча в селі. За сприятливої погоди, намагаюся користуватися трайком. Рідко та все ж вигулюю його.

Після реалізації цієї конструкції минуло вже чимало часу, електротрайк цього року святкуватиме своє 5-річчя! І здавалося б десь на горизонті має бути якась нова більш прогресивна та вдосконалена конструкція… Але її нема. За цей час побудовано ще два дитячих трайки, один для дітей із Вінницької батьківської демократичної школи «Боже, вільна школа!» та трайк-тандем для власних дітей.

Причин для замороження роботи є декілька: значне зростання тарифів на комунальні послуги та вартості деталей і матеріалів, лежачі велосипеди досить своєрідна та маловідома в Україні техніка, котра вимагає пошуку «свого» споживача, ця техніка підійде не всім, вона не є всепогодною та не завжди може використовуватися в містах (потребує гаража для збереження, бо є достатньо габаритною), є досить коштовною, адже на виготовлення подібного транспорту потрібно затратити більше часу і матеріалів ніж на двоколісний велосипед.

Але сказати, що зовсім нема нових розробок чи ідей теж не можу. Останнім часом займався відновленням автомобіля. За цією роботою зміг відкрити для себе багато нового та корисного в технічному плані, того, що можу використати в веломобілебудуванні. Так, саме в веломобілебудуванні – транспортних засобах, що мають закриту кабіну. У своєму баченні я дійшов висновку, що всепогодний транспорт має більший попит, ніж відкритий без кабіни. Також обов`язковою має бути наявність електродвигуна – не всім подобається крутити педалі до сьомого поту. Коротше концепція є, тепер справа за реалізацією. А тут проблема, необхідні інвестиції, сам я такий проєкт не потягну.

Ставлення рідних і близьких до мого захоплення?

Звісно, без підтримки близьких, Їх віри в мене нічого б не було. Часто вони мусили виконувати мою роботу по господарству, поки я творив, дружина в цей час ростила малих дітей. Одного року батько виділив значну частину своїх відпускних та оздоровчих, щоб я міг побудувати майстерню. Мій друг Олег Кравченко також свого часу мені допоміг в добудові приміщення майстерні, за що я йому дуже вдячний. Приємно бачити, як рідні користуються твоїми творіннями. Як ті велосипеди приносять їм радість і служать. Але настав такий момент, коли я зрозумів, що це заняття з`їдає ресурси моєї сім’ї, крім власного задоволення нічого з того не маю. Тож вирішив, що продовжувати, не маючи чіткого плану, не варто.

На своєму сайті, який спеціально створив, Михайло дає детальні майстеркласи по ремонту велосипедів.

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info