22 січ. 2015 13:42

Останнє оновлення  
22 груд. 2023 12:54
Місто
0

144

0

Старі кладовища Вінниці. Де насправді вінничани можуть «ходити по кістках»

Старі кладовища Вінниці. Де насправді вінничани можуть «ходити по кістках»

 Дослідники визначили 20 місць давніх захоронень


Старі кладовища Вінниці. Де насправді вінничани можуть «ходити по кістках»

 Центральний парк Вінниці частково розташований на місці старого католицького кладовища та місць поховань розстріляних у 1937-38 роках. Сьогодні місцева влада не має чіткого розуміння того, де проходили кордони кладовищ, тому немає одностайності в питаннях «зонування» парку. Більш того, у закритті КЗ «Райдуга» це зіграло не останню роль. Вінницькі дослідники міської історії, зібравши масу старовинних матеріалів, стверджують, що концертний зал не будувався «на кістках», і визначили межі та площі поховань.

Всерйоз над вивченням минулого місцеві історики зайнялися відносно недавно. Тому «білих плям» у Вінниці ще достатньо. І тема старих кладовищ - одна з них. Доцент кафедри історії та культури України Вінницького педуніверситету Тетяна Кароєва в кінці грудня представила вінничанам результат своїх досліджень місць поховань минулих століть. Всього на даний момент відомо приблизно про 20 таких кладовищ.

За її відомостями одне з найдавніших міських кладовищ розташовується в сьогоднішньому «історичному ядрі» Вінниці - в Мурах, перед костелом, в тому числі на місці де вистелено тротуар по вулиці Соборній. Існували ці кладовища не пізніше XVII століття. Кілька старовинних кладовищ - єврейське і православні перебували по сусідству - на Старому місті. Одне - в районі вулиці Г. Успенського, яке існувало очевидно з XVI століття до 1949 року, інші виникли приблизно в той же період, де зараз вул. 8 Березня та поблизу Свято-Миколаївської церкви.

Іменний указ імператора Миколи І від 1837 року, який забороняв українцям ховати небіжчиків в левадах і садах та стрімкий ріст тогочасної Вінниці, призвели до появи «власних» кладовищ у кожної громади. Так, Тетяна Кароєва зазначає, що в 1885 році місцева влада стала масово виділяти землю під поховання в різних «куточках» міста. Тоді з'явилися Старообрядницькі кладовища поблизу Дубовецької Слобідки (нині у вул. Привокзальна). Перші Старообрядці ховали предків в районі колишньої 2-ї дитячої поліклініки по вул. 50-річчя Перемоги. На початку ХХ століття на цьому місці побудували церкву, а саме кладовище, яке називають Замостянським, проіснувало до 1940-х років.

Нібито 1907 роком датуються перші поховання городян на Староміському кладовищі, що по вул. Тимощука, хоча солдатські могили тут з'явилися ще з 1903-го. Пізніше виникло Гарнізонне кладовище, де ховали служивих, починаючи з 1912 року. Щоправда, з приводу точного його місця розташування ведеться дискусія. Воно могло бути як на місці нинішнього Тяжилівського кладовища (по вул. Москаленко), так і в районі складів і баз біля залізниці. До речі, колись кладовище для жителів Тяжилова знаходилося на перехресті нинішніх вулиць Ватутіна та Уборевича. Ще в 1960-х років там залишалися залишки могильних плит.

Найдавніше з відомих кладовищ - П'ятничанське. Воно розташовувалося в «трикутнику» вулиць Герцена, Мічуріна і Богуна біля старої дерев'яної церкви 1732 року. Існувало воно ще в 1920-х роках. В той час місцевих жителів вже ховали біля перехрестя вулиць Кобилянської та Богуна. І тільки перед Великою Вітчизняною війною міська влада відкрила кладовище на кілометр далі. Зараз воно для нас відоме як П'ятничанське (закрите з 1984-го року).

З кінця ХІХ століття на місці нинішнього Меморіалу Визволення по вул. Київській (ближче до річки) з'явилося кладовище жителів Слободи-П'ятничанська. Його офіційно закрили лише в 1973 році. Початком ХХ століття датується Малохутірське кладовище по вул. Блюхера. Періоди експлуатації кладовищ колишніх приміських сіл Сабарова і Пирогово не встановлені, але, мабуть, найстарішим з них теж трохи більше століття. Ще варто згадати кладовище лікарні ім. акад. Ющенка. Воно теж веде свій початок з ХІХ століття.

Якщо ці кладовища - частково збережені або повністю зниклі - для вінничан цікаві здебільшого з історичної точки зору, то межі місць поховань в районі Універмагу і Центрального парку продовжують обговорюватися - для того, щоб розуміти, що «можна там будувати» і виключити «танці на кістках». На зборах місцевого історичного клубу «Хронотоп» піднімалася ця тема. За архівними даними, вінницькі історики визначили, що так зване Староправославне кладовище знаходилося на місці площі Гагаріна, де потім виник ринок «Каліча». Неподалік від нього - за Свято-Воскресенським храмом у бік вулиці Пирогова - пізніше з'явилося Новоправославне кладовище. До речі, між вулицями Зої Космодем'янської та Стуса в ХІХ столітті була Цвинтарна площа.

Але найбільш жваві дискусії, і давно, викликають кордони Римо-католицького кладовища, яке займало частину нинішнього ЦПКіВ ім. Горького. Перші поховання на цьому місці, як вважає Т. Кароєва, датуються, ймовірно, кінцем XVIII століття, а з появою в 1934 році парку, він поступово «поглинув» цвинтар. Ще в 1960-х роках кладовище залишалося закритим, але існуючим, і за могилами доглядали вінничани.

За словами глави ГО «Кресовяци» і дослідника польської спадщини Юрія Войціцького, в центрі парку досі можна виявити залишки приблизно 20 старовинних склепів. У деяких місцях видно «діри», в які можна засунути руку з фотоапаратом і зняти склеп зсередини. Дослідженнями він визначив межі поховань - від умовної лінії між Фонтанною площею та вул. Соборною до КЗ «Райдуга». Причому, як запевняє дослідник, сам концертний зал розташований трохи далі. З ним згодна і Тетяна Кароєва.

Крім того, як зазначає голова ГО «Історія Вінниці» Олександр Федоришен, відомі і місця поховань репресованих у 1937-38 роках. Вони теж знаходяться на деякій відстані від «Райдуги». Тому місцеві історики вважають недоречним суперечки щодо того, що зал будували «на кістках», а сам парк, на їхню думку, слід зонувати, умовно розділяючи розважальну та меморіальну частини.

Разом з тим, одна будова нагадує про недалеке минуле ЦПКіВ ім. Горького - радіовузол.

«Його можна перенести в інше приміщення, а в цьому - колишньої надсклепной каплички - варто зробити невеличке сховище раритетів, фотографій та іншого, що пов'язано з трагедією 1937-41 років», - вважає Ю. Войціцький.

Подібну ідею вінничани, які цікавляться історією, готові обговорити. При цьому вони впевнені, що таким чином можна покласти край затяжним суперечкам з приводу місць поховань у парку. Тобто, в єдиному меморіальному комплексі зібрати все, що пов'язано з трагічними подіями і перестати політизувати тему. Принаймні, такий чи інший варіант допоможе подальшому консолідованому розвитку паркової території, якщо все ж погодитися з думкою, що «Райдуга» не стоїть «на кістках».

Варто зазначити, що саме суперечка про місця поховань свого часу сварила багатьох вінницьких чиновників і продовжує бути «каменем спотикання». Один з останніх прикладів: через розмови про те що «Райдуга» побудована на кістках облрада не виділила фінансову допомоги міській владі для реконструкції концертного залу, який мали проводити за рахунок спільних коштів.

Місцеві історики поки ж вважають, що ні міські, ні обласні влади до їх позиції не дослухаються, і віддаляються від вирішення проблеми «Райдуги».

Вінниця РЕАЛ