Політика

"Свобода" під керівництвом онука одного з головних комуністів Вінниччини із тріском програли вибори у Жмеринці

7 червня 2011, 12:09

3 червня у Жмеринській міській раді пройшла позачергова сесія, на якій переможець позачергових виборів на посаду міського голови Жмеринки Зіновій Трахтенберг отримав ключ від міста й офіційно вступив на посаду мера. Проте, цей день був сумним для місцевого осередку Всеукраїнського об’єднання "Свобода", адже їх кандидат – Галина Смоленцева із тріском програла вибори, набравши трохи більше 1,4% голосів жмеринчан. І це вже не перша серйозна поразка "Свободи" на Вінниччині під керівництвом Олексія Фурмана…

Під керівництвом Фурмана "Свобода" "пролетіла" повз обласну раду

Першим гучним провалом націоналістичної партії у Вінницькій області, що зараз практично домінує у західних областях України стали жовтневі вибори. Тоді за всіма екзот-полами "Свободі" давали принаймні не менше 5% голосів на виборах до Вінницької обласної ради, проте у кінцевому результаті партія набрали 2,95% голосів й не потрапила до обласного парламенту. Частина невдоволених націоналістів тоді казала, що Фурман програв ці вибори через власну жадібність. Подейкували, що голову обласної "Свободи" тоді викликав "на килим" Олег Тягнибок, який, нібито, вимагав пояснень провальних результатів виборів. А Фурман, нібито, ледь не на колінах вимолював прощення у партійного вождя за те, що не забезпечив спостерігачами на 75% виборчих дільницях у Вінницькій області й казав, що це сталося через зраду політичних партнерів – "Батьківщину" та "Єдність", з якими він домовився про захист голосів при підрахунку результатів виборів. Його ж опоненти казали, що він банально пожалів коштів на оплату роботи спостерігачів.

Жмеринське дежа-вю

Здавалося, з такої поразки треба винести серйозні уроки, щоб надалі не повторювати їх. Однак провальна виборча історія вінницької "Свободи" продовжилася у Жмеринці.

По-перше, саме висування Галини Смоленцевої кандидатом у мери Жмеринки викликало серед націоналістів багато здивувань. По-перше, під час попередньої кампанії вона працювала у виборчому штабі нинішнього переможця виборів Зіновія Трахтенберга, супроводжуючи його у передвиборчих поїздках та роздаючи його агітаційні матеріали у наметах "Свободи". Для багатьох виборців така співпраця була сприйнята, як доказ співпраці "Свободи" із владою, адже саме прізвище цього кандидата в мери і "Свобода" важко поєднати, зважаючи на те, що членом цієї націоналістичної партії може стали лише етнічний українець.

А по-друге, у Жмеринці був більш сильний кандидат у мери – Віктор Дуфенюк, який на жовтневих виборах переміг у своєму мажоритарному окрузі, ставши єдиним депутатом Жмеринської міської ради від "Свободи". Але виявилося, що цього депутата було прийнято до лав партії із порушеннями, що призвело до цілого ряду внутрішньопартійних "розбірок", а Дуфенюку не залишилось можливості балотуватися на посаду мера Жмеринки.

Результатом всього цього стало те, що пані Галина Смоленцева на позачергових виборах міського голови Жмеринки набрала аж 187 голосів виборців (1,49%), програвши переможцю та ще п’ятьом кандидатам. І серед опонентів Фурмана закралася думка, а чи не стала ця поразка результатом його закулісних домовленостей.

Шлях до "Свободи"

 

Про те, що Фурман вміє домовлятися свідчить його попередня кар’єра в органах місцевого самоврядування Вінниччини. Спочатку він дуже вдало "примостився" на посаді голови земельної комісії Вінницької міської ради, що дало йому отримати доступ до "найжирнішого шматка вінницької власності" – землі. Про те, що він цим вдало скористався свідчить той факт, що Вінниця досі не може вирішити питання про добудову дороги по Келецькій до Барського шосе й закільцювання трамвайної колії між Вишенькою та Західним вокзалом.

Але із приходом до влади у місті Володимира Гройсмана, Фурману прийшлось залишити надії подальшого перебування біля міської "годівниці" й перебазуватися у Вінницьку районну раду, куди він потрапив спочатку за списками "Нашої України", потім перейшов у фракцію Народного руху, а потім, після невдалої спроби потрапити до керівного склади райради та домінуючою фракції "Батьківщина", він раптово став націоналістом, очоливши обласну організацію ВО "Свобода". Причому не тоді, коли "Свободу" ганьбили де могли, а тоді коли ця політична сила почала "піднімати голову" й набирати прихильність виборців після сварок і поразок "помаранчевої" команди Віктора Ющенка. Не треба бути відомим політичним аналітиком, щоб зрозуміти, що так зазвичай діють конь’юнктурщики.

Комуністичне коріння головного націоналіста Вінниччини

Проте, виявляється дії Олексія Фурмана стають цілком зрозумілими, коли ближче знайомишся із його родинним корінням. Виявляється дідусем головного "свободівця" Вінницької області був Микола Корнійович Фурман, що багато років був одним керівників Комуністичної партії Радянського Союзу на теренах Вінниччини у післявоєнні роки. Це стало відомим завдяки інтернет-порталу Інституту історії України Національної академії наук України. На ньому був розміщений науковий матеріал київського історика Романа Подкура, що досліджував формування та функціонування обласної управлінської мережі в середині 1950-х – початку 1960 років, на основі матеріалів Вінницького обкому Компартії України. З одного боку, онук за дідуся не відповідає. З іншого боку, як кажуть в народі "яблуко від яблуні далеко не падає". Отож, про дідуся лідера славних націоналістів Вінниччини з ВО "Свобода".

Народився Микола Корнійович Фурман у одному з єврейських містечок Хмельницької області. Навчався в Одеському педагогічному інституті, де ще студентом став комуністом, що на той час було великою рідкістю. Зазвичай в КПРС приймали лише тих студентів, які ставали штатними інформаторами КДБ. Одразу після педінституту Миколу Корнійовича призначили директором школи у с.Дзигівка Ямпільського району Вінницької області. І знову дивна річ: на весь курс серед випускників директорами шкіл одразу стали лише троє — один з них Микола Корнійович. Цікаво, за які видатні заслуги? У 1941 році Микола Фурман був терміново евакуйований. У тій метушні перших днів війни терміново евакуювали лише одну категорію — євреїв-комуністів, щоб захистити їх від гітлерівських таборів смерті. Можливо, саме тому Фурмана вивезли з глухого села віддаленого району за державний кошт в числі перших евакуйованих жителів Вінниччини.

У 1944 році Фурман повертається з евакуації і одразу починається його карколомна КПРСівська кар'єра. В 1944-1948 роках він працює другим секретарем Тростянецького райкому партії. Саме 2-гі секретарі відповідали за ідеологію — їхнім завданням було нищення всього українського. Відповідали другі секретарі й за примусовий вивіз хліба з району під час голоду 1946-1947 років. Місцеві селяни кажуть, що той голод у Тростянецькому районі був дуже важким, а влада поводила себе по-звірячому. У 1948-1950 – Микола Фурман стає першим секретарем Тростянецького райкому партії, а у 1950-19521 - перший секретар Тульчинського райкому партії.

Вже у 1951 році Миколу Фурмана переводять працювати в обком Компартії, де він до 1952 року працює відповідальним за кадрову роботу. Тоді кадрова політика була найсвятішою частиною партійної роботи і проводилася у тісній співпраці з КДБ. Довіряли таку роботу не всім. В 1952-1953 роках він вже обіймає посаду заступника голови Вінницького облвиконкому, а наступні два роки він працює другим секретарем Вінницького обкому КПРС, головним ідеологом області. Загалом пропрацював дідусь нинішнього головного "свободівця" Вінниччини на керівних посадах у Вінницькому обкомі Компартії до 1962 року, з відки вийшов на почесну пенсію.

Чи не багато збігів у всій цій історії з далекого і зовсім близького минулого, щоб вважати їх випадковими? Є над чим замислитися й лідерові "Свободи" Олегові Тягнибоку, який на всіх ефірах каже, що його політична сила немає нічого спільного ні з владою, ні з радянським комуністичних режимом, ідеологію якого націоналісти хочуть взагалі заборонити.

Юрій Басюк, ВИННИЦА.info

Підписуйтесь на Вінниця.info в Telegram
Матеріали по темі