У Вінниці розгорілися дискусії над створенням центру допомоги бійцям АТО

 Проблематикою реабілітації та допомоги АТО-шникам в Україні займаються «профільні» громадські організації, волонтери-«постачальники», самі демобілізовані й різні держструктури. Причому, часто їм не вистачає координації, тому не рідко чути нарікання на чужу адресу. У деяких регіонах «силою тяжіння» для військовослужбовців та їх сімей стали спеціалізовані комунальні заклади. На основі їх досвіду схожу структуру створюють і у Вінницькій області.

В Адміністрації Президента перший документ, що дав старт створенню центрів допомоги учасникам АТО, вийшов в березні 2015-го. Як тільки в жовтні минулого року його доопрацювали внесенням прикладних механізмів, голова Вінницької ОДА Валерій Коровій підписав розпорядження про створення профільного консультативного органу.

«З реформуванням департаменту соціальної політики, зміні його функцій і завдань (в кінці 2015-го, прим. авт.) у нас виникла думка про те, що краще, якщо консультації даватимуть не чиновники різних служб, а єдиний комунальний заклад, в штаті якого будуть юрист, соціальний менеджер і психолог», — розповіла директор департаменту Наталія Заболотна.

По суті, останні півтора року, повертаючись додому, і знаючи про належні пільги, багато АТО-шників самі оббивали пороги різних кабінетів. З одного боку, вони могли стикатися з байдужістю чиновників, які з «району» посилали людей в «область» з будь-якого приводу, а з іншого – просто плуталися в чиновницьких кабінетах і, звертаючись «не туди», дорікали «систему» в її забюрократизованості. Навіть якщо механізм обігу описано на сайтах Міноборони та облдержадміністрації, АТО-шники його там не вивчають... Це об'єктивна реальність.

За словами Наталії Михайлівни, вивчивши досвід реалізації ідеї комунальної служби, на Вінниччині прийшли до висновку, що, перш за все, необхідно «єдине вікно» для звернення та вирішення проблем. Що це? Для початку — це єдина база з усією інформацією по учасникам АТО, їх потреб. Частково наповнити її зможуть в районах, де складуть соціальний паспорт потреб сім'ї кожного АТО-шника. До того ж і частина питань простіше вирішити на місцевому рівні, без виїзду у Вінницю. Приміром, рідним на зиму потрібні дрова. Якщо на рівні районної влади, проблема не вирішується по тій або іншій причині, то менеджер комунального центру соціально-психологічної та юридичної допомоги зможе «закрити питання» в телефонному режимі.

Але бувають проблеми, які виходять за межі побутових. Наприклад, загиблий боєць раніше фіктивно був позбавлений батьківських прав, а опікунство над його двома дочками взяла бабуся. Щоб діти сьогодні мали необхідні привілеї, їх батькові посмертно потрібно повернути батьківські права, а такі питання вирішуються тільки на обласному рівні. І без суду тут не обійтися.

«Сьогодні інформація про учасників АТО розпорошена між різними департаментами, тому дуже складно комплексно вирішувати проблеми конкретних людей. При цьому ні один департамент сьогодні не зможе відкласти інші свої завдання і з повною віддачею зайнятися виключно куруванням проблематики АТО-шників. Тому я вважаю, що правильніше покласти ці функції на комунальний центр. Він, наприклад, зможе виступати замовником програм з реабілітації, запрошувати фахівців і бути гарантом оплати їх послуг з обласного бюджету», — уточнює Н.Заболотна.

Як пояснює директор департаменту, співробітники центру розроблять пам'ятки-інструкції для учасників, будуть «домовлятися» в різних інстанціях про прийом людей і супроводжувати їх по всьому «шляху» оформлення пільг або вирішення будь-якої іншої проблеми. При цьому вона запевняє, що не варто думати, що для реалізації цієї ідеї необхідний колосальний штат і грандіозне фінансування. На область цілком достатньо сімох співробітників і кількох кімнат, оснащених комп'ютерами.

Але «ще не народжене дитя» вже викликало масу критики. З початку січня багато депутатів облради, волонтери та представники громадських організацій АТО-шників зайняті обговоренням формату та завдань центру. Оскільки мова йде про бюджетну установу, деякі активісти побачили в його створенні «чергову можливість для «розпилу» засобів», і наполягають на виділенні грошей громадянам, які теж готові зайнятися цими завданнями.

Варто відзначити, що за орієнтовними даними, у Вінницькій області налічується 21 громадська організація учасників АТО, більше десятка благодійних фондів допомоги військовим. Деякі з них давно використовують грантові програми для підтримки переселенців і АТО-шників. Але при цьому, з об'єктивних причин, громадськості складно запропонувати комплексний підхід.

Наталія Заболотна вважає, що логічніше залучати представників громадськості до діяльності комунального центру в якості партнерів. Приміром, довго залишатиметься актуальною тема психологічної реабілітації. В принципі, дефіциту психологів у Вінниці немає. Але після спілкування з тим бійцем, який «пройшов пекло» «котла» молодий фахівець сам буде потребувати сторонньої допомоги.

«Серед АТО-шників є і медики, і фахівці в інших сферах. З них можна відібрати невелику групу, з якою стане займатися фахівець з посттравматичний синдром. В Ізраїлі такі є. Після курсу занять, наші бійці змогли б краще допомогти іншим. Але тренери для якісного навчання обходяться дорого. Так от, громадські діячі могли б допомогти із залученням міжнародних грантів для оплати гонорару таких фахівців», — уточнює директор департаменту.

Тепер про не менш суперечливих формальності. Перше – Статут комунального закладу. Він обговорюється депутатськими комісіями та громадськістю. Орієнтовно на сесії в лютому його винесуть на голосування. До речі, проект статуту цього центру є у вільному доступі на сайті обласної ради та всі бажаючі удосконалити його можуть направляти свої пропозиції або безпосередньо до обласної ради, або у профільний департамент. А ось питання про кандидатуру керівника центру поки що залишається «за дужками». Наталія Заболотна пояснює, що навмисно хоче повернутися до нього після затвердження Статуту, а директора вибирати на відкритому конкурсі, щоб мінімізувати невдоволення скептиків ідеї створення центру. Втім, що стосується побоювань з приводу «розпилу», то з урахуванням кількості «зацікавлених» громадських діячів, якісний контроль за діяльністю центру може виключити навіть натяки на корупційну складову...

Вінницький волонтер, президент ГО «Народна перемога» та керівник проекту «Мольфар» Юлія Вотчер зазначає, що у людей, які повернулися з Донбасу, в більшості своїй схожі проблеми. Умовно їх можна розділити на 7 напрямків. При цьому люди вже не розуміють «нашої» бюрократії.

«Центр може стати певним буфером. Туди звернулися, і їм допомогли знайти найбільш оптимальний варіант вирішення їхнього питання. Насправді це теж не так просто, як здається, тому доведеться дуже уважно ставитися до підбору співробітників. Сподіваюся, що в центрі зможуть знайти хороших менеджерів. Поки я можу сказати, що задум створення цього центру не тільки унікальний для України, але за функціями він може стати найкращим варіантом», — уточнює Юлія Луківна.

 Real-vin.com