Суспільство

У Вінниці надали прихисток і вулики: історія бджоляра із Луганщини, який з діда-прадіда плекає любов до бджіл

19 серпня 2022, 13:31

У Вінницю Михайло Гребенник переїхав з Луганщини. Його пасіку знищили окупанти. Він бджоляр у четвертому поколінні і успадковував не лише знання, а любов до бджіл. Нині чоловік починає все з початку. Йому подарували кілька вуликів, аби він надалі міг займатися солодкою справою всього життя.

В день Пасічника розповідаємо його історію.

«З 1880 року мої предки займалися бджільництвом. Мій прадід мав млин, пасіку та ставок з рапанами і це дозволило їм вижити в роки голодомору 1932 - 1933 рр. І при цьому, вони ще й допомагали односельцям, -- розповідає Михайло Гребенник. Проте, і тоді вміли кинути ложку дьогтю. Мої предки отрапили під жорна радянської колективізації.

Млин націоналізували, а прадіда із родиною примусово переселили до Середньої Азії. Заслання тривало недовго, і вже моєму прадіду Тихону та прабабусі Наталії з чотирма дорослими дітьми вдалося досить швидко повернутися на рідну Україну.

Родину справу продовжив мій дід Йосип, потім він передав її моєму батькові. В дитинстві я допомагав батькові доглядати за вуликами, а уже у 2000 році сам почав займатися бджільництвом".

У бджоляра на Луганщині було понад 500 вуликів. З родиною він часто їздив на ярмарки і реалізовував продукти бджільництва. Планував експортувати власний мед до Японії і був навіть відправив деякі зразки, проте війна змінила усі плани, позбавила дому і улюбленої справи.

«Ми не стали чекати поки снаряди почнуть прилітати прямо в двір, і в перший день війни, я допоміг дружині і доньці виїхати до Польщі. Всі мої вулики, бджолосім’ї знищили окупанти. Мені зателефонував колега із Вінниці, Іван Микитюк і один з перших запропонував допомогу. Він також бджоляр, працює на великому сільгосппідприємстві, одному із найбільших у Вінниччині. Воно забезпечує інвентарем бджолярів регіону. І от він надав мені кілька вуликів, деякі я сам ще змайстрував і знову почав заново займатися улюбленою справою. Зараз в мене 35 вуликів, вони розташовані серед лісу», - говорить пан Михайло.

Дружина і донечка пасічника знайшли прихисток в Італії. А сам пан Михайло не зміг довго сидіти склавши руки, він погодився допомагати розвозити гуманітарні вантажі.

«Я побачив звернення керівництва Луганської обласної адміністрації, що потрібні водії на вантажному транспорті і відгукнувся. Возив гуманітарний вантажі Луганській обласній асоціації людей з інвалідністю, в цьому мені допомагав Микола Надулічний, голова асоціації. Я возивдопомогу з Дніпра до Сєвєродонецька зі Львова, це були продукти, засоби гігієни тим, хто залишався у місті. Зараз вожу допомогу для тих, хто залишився на Донеччині --до Бахмута та Слов’янська. Я більшість часу проводив у вантажівці, яка на деякий час стала моєю домівкою, і лише коли вона ламалась або, коли я чекав на вантаж. Я вірю, що після перемоги зможу знову відродити власну рідну пасіку».


Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info

Підписуйтесь на Вінниця.info в Telegram
Теги: день пасічника 
Матеріали по темі