Суспільство

У Вінниці попрощались з льотчиком, який загинув у авіакатастрофі. Однокласники написали лист пам’яті молодого військового. Фото

11 червня 2019, 14:00

11 червня у Вінниці День жалоби. Прощаються з 24-річним лейтенантом Владиславом Попенком. Льотчик-штурман загинув під час авіакатастрофи у Рівненській області. 29 травня біля села Сестрятин розбився військовий вертоліт Мі-8. Трагедія забрала життя чотирьох осіб.

Сьогодні до Будинку офіцерів прийшли рідні хлопця, друзі, однокласники і колеги. Ритуальна служба привезла закрите труно з тілом юнака, вкрите держаним прапором і з військовим кашкетом зверху… Священники відправили панахиду.

Поховають вінничанина на Алеї Героїв Центрального кладовища.

Відомо, що хлопець також виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. Однокласники Владислава, з якими він навчався у 17-ій школі, написали листа пам’яті загиблому Герою. Публікуємо дослівно.

«Ми пам’ятаємо Влада тихим і непомітним.

Він посміхався багато, але якось невпевнено. Ніби хтось міг повсякчас зробити йому зауваження за цю несміливу посмішку. Він був русявим і карооким, худеньким і невеличким на зріст. Втім, ніхто з нас не помітив, що до кінця одинадцятого класу він витягнувся і поширшав в плечах. Риси його обличчя були трохи дитячими. Тому ми і сприймали його, як ніби молодшого, дещо несерйозно, трохи зверхньо.

Він сидів на другій парті у третьому ряду з Сергійком Прокопчуком. Вчився, як усі, жартував на уроках, як усі, і отримував за це на горіхи. Він не був одним з перших. Не вихвалявся. Не хапав зірок.

А тоді школа закінчилася і ми не бачились більше. А потім в мережі з’явилися фотографії - Влад у військовій формі стоїть біля літака. Високий і стрункий.Із незнайомим нам твердим виразом обличчя.

Ого! - дивувалися ми. - Оце так! Невже це той самий Влад Попенко, якого ми знали? Оце таким став маленький і непомітний Влад?

І в чатах у соцмережах, де ми, колишні однокласники, планували спільні тусовки, Влад писав: «Мені б дуже хотілося до вас приєднатися, але навчання, відпустки так мало, вибачте, хлопці та дівчата...»

Після школи усі очікують хороших новин. Новин про одруження або народження дітей, покупку житла, захист кандидатських чи далекі подорожі. Щасливих, яскравих світлин у соцмережах.

А новини прийшли страшні. Такі, що не віриться і хочеться прокинутись. Ніби усе прочитане - то страшний сон, ніби й не було тієї статті про чотирьох загиблих військових. Ніби на зустріч випускників через п’ять років Влад прийде такий самісінький, як ми його пам’ятаємо, з дитячими рисами обличчя і несміливою посмішкою. Або напише нам вибачливо у соцмережах: «Я б хотів, хлопці та дівчата, але відпустки, відпустки так мало...»

Навесні йому виповнилося двадцять чотири. Він був військовим льотчиком-штурманом. Він виконував завдання у зоні АТО, поки ми сиділи у зручних і затишних офісах. Тихий і непомітний Влад.

У той день нас ніби вдарили чимось важким по голові. Ми були налякані і розгублені. Ми не вірили. Ми перепитували одне одного:

А це точно правда? Може, хтось помилився?

А тоді прийшло усвідомлення, і усі слова стали чомусь недолугими та недоречними. А правильних слів не було. Бо немає таких слів, які можуть пом’якшити смерть. Таких слів просто не існує.

І залишилася пустка, і тільки уривки зі статті: «льотчик-штурман… старший лейтенант… з родини військових...».Але картинка в голові не ота, страшна, з понівеченим гелікоптером зі статті. Картинка в голові - це кадри зі шкільного відео, де Влад стоїть з тюльпаном у спортзалі і разом з усіма хлопцями підходить вітати дівчат. Або сміється і махає рукою на перерві між півпарами. Або пише щось своїм обережним округлим почерком. Або посміхається непевно з дитячої світлини.

І повторюєш собі, повторюєш до нескінченності: «льотчик-штурман… старший лейтенант… із родини військових..»

Це була гідна смерть, - будемо ми говорити один одному, як ніби комусь від того стане легше. - Він помер на завданні, виконуючи обов’язки. Загинув, як герой.

«“Немає людини, що була б наче острів, сама по собі; кожна людина - грудка землі, часточка суходолу; і якщо хвиля змиє у море прибережну скелю, меншою стане Європа, і те саме буде, якщо змиє мис, або оселю друга твого, а чи твою власну; від смерті кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством; а через те не запитуй ніколи, за ким дзвонить дзвін - він дзвонить за тобою».

Вічна пам’ять…

Вiнниця.info

Теги: військові загинув  
Матеріали по темі