Місто

Унікальний камін, «Роза вітрів» та вінницький перевал на Далекому Сході – чим дивує турклуб «Меркурій». Фоторепортаж

19 серпня 2020, 15:36

16 січня 1983 року у Вінниці відбулося офіційне відкриття туристичного клубу «Меркурій», який зайняв територію двох дореволюційних єврейських будинків на вулиці Пушкіна 40 та 42. Неофіційно клуб функціонував приблизно з 1978 року, відколи його засновники отримали першу будівлю. Розбудова клубу відбувалася частково на громадських засадах та за міські гроші. Свого часу, під час будівництва клубу, в приміщенні знайшли скарб – старовинні золоті монети, але їх забрали... Сьогодні клуб – скоріше, тінь власних минулих звершень, але сюди досі звертаються туристи та організовують різні заходи. Нетипова будівля у вигляді замку, унікальний камін і мозаїка на вході – досі привертають увагу містян, гостей Вінниці та істориків.

Редакція Вiнниця.info підготували фоторепортаж «Вінницького замку», де розташувався туристичний клуб, який бореться за своє існування.

«В 1978 нам передали першу будівлю, нижню, а вхід був ще з боку Коріатовичів. Ще були сходи невеличкі. Пам’ятаю, в 1981 році вперше прийшла, стала на сходинку, а вона піді мною провалилася. Там була одна кімната з каміном. Потім почалася розбудова, і 16 січня 1983 року ми офіційно відкрилися. Ми тут силами громадськості влаштовували «суботники». Місто давало майстрів, матеріали. Скажемо так, все будувалося завдяки зусиллям ось цього чоловіка, Бондарчука Володимира Микитовича. Він тоді був заступником голови міськвиконкому. Тобто, можливості певні були. А так, містяни працювали тут, молоді було дуже багато. Туризм раніше був явищем масштабним, це фінансувалося за рахунок профспілок. Свої були архітектори, будматеріали збирали «з миру по нитці». В будівництві клубу також участь брали художники, художній фонд. Мозаїку от, камін зробили», – розповідає президентка Вінницького туристсько-спортивного союзу Лариса Пащенко.

Унікальний камін для будівлі клубу розробив на початку 1980-х років заслужений митець України Анатолій Бурдейний. За словами керівниці турклубу, він обпалював кожну плиточку у Львові вручну. Зображення, розміщенні в передній частині каміну, присвячені кожному окремому виду туризму, який був відомий в ті часи. Обидві сторони каміну прикрашають картини рельєфу або зображення спорядження, яким користуються туристи. Жоден сюжет не повторюється. Варто зазначити, що камін і надалі функціонує. Взимку кожного тижня в четвер його розпалюють до «клубного дня», коли мандрівники збираються в залі.

Гобелен, який висить в тій же кімнаті, де розташовано камін, робили теж вінницькі митці.

Окремою родзинкою турклубу є панно «Роза вітрів» авторства відомого художника Геннадія Солдатова, яке прикрашає будівлю «Меркурія» зовні.

Також над входом розмістили «символ» клубу – дерев’яного діда-мандрівника, зображення якого можна побачити на вивісці.


Серед особливостей будівлі також характерні вітражі, які відтворюють компас.

Стіни клубу прикрашають стенди з фотографіями походів різних років.

В будівництві ж клубу неабияку участь взяли самі туристи.

«Будівельники, звісно, були, але це відбувалося за принципом толоки. Кожен турист, перш ніж піти у похід, повинен був відпрацювати на клубі. Я особисто теж відпрацьовувала, мені тоді було років 18. Коли ми розбирали підлогу, знайшли випуск газети «Правда» 1936-го року. Тут навіть золоті монети знайшли, але їх не поділили. На наступний день приїхали хлопці та забрали все, що було», – розповідає Лариса Пащенко.

На жаль, до сьогодні історичного випуску «Правди» не збереглося. Як і фото з ним. Проте зберігся випуск «Вінницької Правди» від 1983 року, де було розміщено статтю, присвячену відкриттю клубу.

Клуб від початку орієнтувався на таке явище як самодіяльний туризм. Тоді масовим туризмом (аналогом сьогоднішнього комерційного туризму) займалися на Пушкіна, 4, в обласному бюро по туризму та екскурсіям. А в «Меркурії» займалися саме самодіяльним туризмом. Люди ходили в походи самостійно.

«Підкорювали нові ріки, нові маршрути, гори, під землю лазили. Група наша відкрила вінницький перевал на Корякському нагір’ї. Він занесений до книг. Люди відкривали нові маршрути, нові річки. Це був масовий рух, людям це подобалося і подобається досі», – каже президентка туристистсько-спортивного союзу.

І дійсно. В одній із зал клубу можна знайти історичне фото 1980-их років з «Перевалу імені Вінницької федерації туризму» на нагір’ї Коряк.

«Тут вони координувалися між собою. Також тут була відкрита школа туризму. Школярі, які хотіли займатися туризмом, приходили сюди. Восени та взимку навчалися, а навесні, влітку, на початку осені – ходили в походи. Це все було на громадських засадах. Тут був тільки директор та кілька інструкторів. Коли було фінансування, то воно йшло і на школу. Частина – були власні кошти, частина – фінансування. Тут організували різні замагання, було купа різних цікавих заходів. З того часу в нас ще щось подібне відбувається, але менше, адже це вимагає великого фінансування. Дитячий туризм з програми Міносвіти не викреслили, так що в нас є Дитячий центр по туризму та екскурсіям. В них є автобуси, інструктори, там проводять різні змагання. Далі – інститут. І тут вже ніхто не фінансує. Працюємо з дорослими, хто може собі дозволити їхати в походи. Швеція, Норвегія, Турція, Кіпр. В цьому році через коронавірус відмінили похід на Сардинію та Кіпр.

Ми маємо пасивний прибуток від здавання в оренду. Також допомагають спонсори. Поки був живий Володимир Микитович, допомагала міська рада незначними сумами. А так, живемо та розвиваємось за рахунок власних резервів та допомоги спонсорів», – розповідає жінка.

За словами Лариси Пащенко, весь час існування клубу так чи інакше хтось серед представників влади хотів забрати його будівлю. От і в 2018 в прокуратурі подали позов до суду, аби відібрати будівлю та передати державі. Серед претензій озвучено було і комерційну діяльність – частину «Вінницького замку» займає ресторан «Єреван», власники якого виплачують турклубу оренду. Що цікаво, в інформації прокуратури назва закладу була не зовсім коректною. Тоді його чомусь назвали рестораном «Вєтєр Стрaнствій».

Після низки судових процесів керівництво клубу зуміло довести свою правоту та зберегти будівлю за собою.

«У 2018-му році були суди. В прокуратурі, фонді держмайна, міськвиконкомі хотіли ці будівлі забрати та передати державі. Ми через суди довели, що вони неправі, і це майно залишилося за нами. Ситуація повністю не вичерпана, зараз стоїть питання щодо землі, але, тим не менш, ми його вирішуємо. Зустрічалися з Моргуновим. Спочатку наші пропозиції його зацікавили, потім – не зацікавили. Але поки вибори, поки коронавірус, ми не на часі.

Розумієте, був б цей клуб десь в районі Тяжилова чи Київської, і так би він стояв, ніхто б його не чіпав. Але центр міста, буде розбудовуватись Набережна. І клуб, певно, комусь заважає», – каже президентка туристистського союзу.

«Зараз, під час карантину, намагаємось організовувати наші заходи за межами клубу, на свіжому повітрі, де заразитися практично неможливо. У зв’язку з тим, що в нас всі – туристи, влітку тут дуже мало людей. В основному, тут розпочинаються тематичні якісь заходи з жовтня, коли закінчується сезон. А от з травня по кінець вересня тут нікого майже нема», – розповідає Лариса Пащенко.

Нагадаємо, раніше ми підготували низку фоторепортажів: з околиць «Хімпрому», із закинутого бункеру часів Холодної війни неподалік вулиці Сергія Зулінського, будівель початку ХХ-го століття, розташованих в центрі міста, які потенційно могли б стати туристичними об’єктами, та прибуткового будинку Фігмана і Хасіна, розташованого на розі вулиць Соборної та Театральної.

Більше фото – у слайдері

Вінниця.info

Теги: Меркурій Вінницький туристсько-спортивний союз фоторепортаж 
Матеріали по темі