Суспільство

В Ізраїлі загинув поліцейський з Вінниччини

15 грудня 2010, 14:02

На жаль, цьогорічне свято Хануки в родині Дерманів - вихідців із райцентру Вінницької області затьмарила страшна смерть 28-річного Кирила під час пожежі в районі гори Кармель. Про цю масову трагедію, що сталась вранці 2 грудня поблизу портової Хайфи, написали всі газети Ізраїлю. Адже в той чорний день ліс спалахнув, як сухий очерет і їдким димом заволокло всю гору. Вогонь поширювався з такою швидкістю, що вже через кілька годин стало зрозуміло: пожежа стане наймасштабнішим природним лихом за останні роки на Землі Обітованній. На сьогодні в трагічному списку жертв пожежі 43-и життя... В тому числі й спалена пекельним полум’ям доля нашого земляка - Кирила Дермана, який у 1997-му році виїхав із рідного Гайсина до Афули. Як так сталось, що Кирило опинився в “автобусі смерті”, пасажири якого згоріли заживо немов свічки, розповіли свідки жахливої пожежі. А ще про свого друга і колишнього учня згадали у 1-й школі Гайсина його друзі та класний керівник...

Здавалось, що 5-го грудня вся Афула, що знаходиться в 13-ти кілометрах від Назарету, прийшла на похорони Кирила. Адже в 40-тисячному містечку, заснованому тільки 85-ть років тому, кожен знав родину Дерманів і трагедію поблизу Хайфи. Бо репортажі із вогняного фронту місцеве телебачення крутило цілодобово. Але коли на очах всієї країни буквально за кілька хвилин згорів автобус із десятками пасажирів Афула одягла траур... Адже в тому “автобусі смерті” був їхній син, чоловік, друг чи сусід — молодий, спортивний красень Кирило, який із дружиною ще до Нового року збирались стати батьками...

- До в'язниці "Дамон" було викликано спецпідрозділ управління в'язниць "Нахшона", яке повинно було підготувати ув'язнених до евакуації в інші в'язниці., - написав про ці події місцевий репортер Борис Натанілов. - Автобус, на якому передбачалося евакуювати ув'язнених з тюрми "Дамон", розташованої в районі гори Кармель опинився зі всіх боків оточеним полум'ям на перехресті біля кібуцу Бейт-Орен. Люди в автобусі згоріли живцем, коли він потрапив у вогняну пастку. Це були курсанти, майбутні офіцери Управління в'язниць. Шестеро з них були вихідцями з колишнього СРСР. Всі шестеро загиблих вихідців з колишнього СРСР були співробітниками Управління в'язниць (Шабас). Серед них житель Афули — 28-річний Дерман Кирило 28, репатріант із міста Гайсин Вінницької області, єдина дитиною в сім'ї. У 2001-2003 роках Кирил проходив строкову службу в батальйоні "Харув" , з 2004 року був співробітником Управління в'язниць (Шабас). Працював у в'язниці "Гільбоа".

На прощанні з ним були присутні мер міста Аві Елькабец, його заступник Борис Юдіс, депутат Кнесету Лія Шемтов та ціле море народу...

- Кирила всім містом хоронили сьогодні о 12:00... Чудовий хлопець, амбітні перспективи, безглузда смерть., - написав до “33-го каналу” 5-го грудня колишній вінничанин Борис з Ізраїлю. - Кирило був відданий землі на військовому кладовищі. В останню путь його, здається, проводжали всі жителі Афули, міська влада, товариші по службі, рідні і близькі йому люди.

Але хіба цими словами можна висловити весь наш біль, всю скорботу і утрату. Царство небесне йому. Але як пережити це горе матері Кирила Аллі Миколаївній, що на чужині втратила єдиного сина? Як далі жити його дружині Анні, якій тепер самій народжувати і виховувати дитину?

До речі, востаннє Кирил приїздив до рідного Гайсина два роки тому вже після свого одруження із Анною Коринфельд і про плани на життя як близькому другу розповів своїй вчительці — Марії Хребтань:

- Коли Кирило їхав до Ізраїлю він вчився в моєму 7-а, йому було лише 15..., - згадує Марія Андріївна. - А коли ми побачились у 2008-му — це вже був справжній мужчина, накачаний як Шварценеггер та у військовій формі... Підходить і обіймає мене як рідну. Спершу, навіть не пізнала його, але ці очі... Кирил, кажу, ти? Коли зняв берета, а там стрижка коротка під їжачка. Він же спершу служив у армії, а потім в охороні тюрми, бо так, казав, легше отримати освіту, платять добре і є достатньо вільного часу на родину... Дуже скучав. Згадував наші шкільні роки, вчителів, однокласників. Розмовляв вже російською, але цю ностальгію було чути в кожному слові. Говорили про все... І їхню вулицю біля цукрозаводу, де колись жило багато євреїв у Гайсині.

Знаю, що тоді в 97-му вони з мамою не хотіли їхати з України, але проти волі батька не попреш. А нині таке сталось, що нехай Бог милує. Жаль Кирила, людяним хлопцем він був, культурним, вихованим... Жодного кривого слова чи матюка він нього не почуєш. На 4 і 5 вчився, компанійським був, а Іллю вважав своїм кращим другом. Але під час останнього приїзду вони не зустрілись, бо Ілля весь часі бізнесує і, мабуть, в той день його не було в місті.

- Це правда, що його лист з Ізраїлю читало пів Гайсина?

- Справжній твір на 12-ти листах написав Кирил усього через кілька місяців після виїзду. Уявіть собі, як він дрібненьким почерком списав стільки паперу і в кожному слові жаль за рідним місто, класом, друзями... Я читала його дітям разів 5, дехто з однокласників ледь не плакав, бо нове життя на чужині було дуже правдиво і жорстко описано тоді моїм учнем. Я сама над ним тоді плакала... Потім ми усім класом написали йому відповідь. А ще про лист Кирила з Ізраїлю дізналась наша тодішня недільна єврейська школа і її директор попросив цього листа, аби по ньому виховувати своїх учнів.

Торік у травні на останньому дзвінку була його мама — Алла Миколаївна, яка дякувала за навчання сина і ділилась враженнями від Ізраїлю. Нині ми всієї школою співчуваємо їхній сім’ї...

А однокласник Кирила Дермана - Олександр Грамарчук, який нині служить офіцером у військовій частині Гайсинського гарнізону так згадує шкільні роки :

- З Кирилом Дерманом дружив із п’ятого класу. Нас – мене, Кирила та Іллю Агафонова – називали „трійцею”, - розповів капітан Грамарчук. - Так склалося, що ми мали схожі захоплення, а Кирило ще й цікавився біологією, анатомією. Пам’ятаю, як розповідав нам про морг (він заради цікавості туди пішов). Він також багато читав, мав дома чималу бібліотеку, так що книги „Рембо” та „Термінатор”, яких наприкінці 90-х не було ні в бібліотеках, ні в продажу, але так захоплювались переглядом фільмів про цих „супергероїв”, ми прочитали завдяки Кирилові. Коли його родина готувалась до виїзду частину книг він подарував класному керівнику та шкільній бібліотеці...

Після того, як він разом із сім’єю виїхав у Ізраїль, ми майже не спілкувалися, та останніми роками Кирило мав свою сторінку в „Однокласниках”, ми знову, як кажуть, „знайшлися”. Тож він розповідав про своє життя в Ізраїлі, про сім’ю, службу. Останні його повідомлення були саме про службу... Про те, що сталося з Кирилом, дізнався з Інтернету... Так жаль втрачати хороших друзів...

Коли верстався номер стало відомо, що в Ізраїлі помер 43-й пасажир “автобусу смерті”, а всіх загиблих під час гасіння пожежі та службовців названо героями країни. Тому їх проводжали в останню путь зі всіма воїнськими почестями та трьома залпами із рушниць. В тому числі й нашого земляка Кирила Дермана, для якого Ізраїль 13-років тому став другою батьківщиною...

 Роман Ковальський, для ВИННИЦА.info

Матеріали по темі