Василь Нікіфоров: «Підготовка одного льотчика до рівня 1-го класу обходиться державі у мільйони, а ми так легко із ними розстаємося»

Одразу ж після Дня Незалежності України, кожну останню суботу серпня, військові авіатори відзначають своє професійне свято – День авіації. І, щороку, свято військових льотчиків стає все несвятковішим, як у відомій пісні Перемоги – «свято зі сльозами на очах». Погодьтеся, важко зрозуміти, як за час своєї незалежності Україна втратила третій у світі за потужністю авіапарк бойових літаків? Як усвідомити, що військові льотчики масово пишуть рапорти на звільнення, полишаючи одну з найромантичніших професій у світі?

Важко сьогодні доводиться і особовому складу, і військовим керівникам різних рівнів. Адже умови хронічного недофінансування війська залишаються актуальними і на найближчу перспективу. Тому неймовірно важко відповідати на запитання інтерв’ю заступнику командувача Повітряних Сил ЗС України з авіації – начальнику авіації генерал-лейтенанту Василю Нікіфорову.

– Василю Семеновичу, кілька років тому Ви здійснювали ознайомлювальний політ у «спарці» Су-27 УБ із колишнім Верховним головнокомандувачем Збройних Сил. Під час польоту розповідали йому про покинуті аеродроми, несправні літаки, втрачені навички пілотів і таке інше. Скажіть, якби вам випала честь вдруге піднятись на винищувачі вже із нинішнім Президентом держави, про що б ви розповіли йому?

– Ситуація, зрештою, відтоді не змінилася. Йшла тенденція до спаду по всіх показниках, такою вона є і зараз. Словом, як усе було, так залишилося: фінансування не збільшилося, навчання проводимо з великими потугами, адже передувати їм має ретельна підготовка. Усі ці проблеми спричиняють серйозний відтік кадрів серед льотно-підйомного складу.

– Одразу зустрічне запитання: скільки льотчиків звільнилося цього року?

– П’ятнадцять. Але там різні випадки: є пенсіонери, є і молодь. Однак проблема стоїть гостро. На сьогодні ми маємо десятки рапортів на звільнення. Цього року льотчики, як і решта військових, очікують покращання соціальних умов, передусім грошового забезпечення. Силоміць утримувати їх на службі неможливо. Ми можемо заохочувати особовий склад грамотами, медалями за відданість та стійкість, але цього недостатньо. У всіх є сім’ї, батьки, – за щось треба жити… Професійний льотчик спеціальність дефіцитна на ринку праці. Тому не відкрию великої таємниці, що наших пілотів часто запрошують на роботу цивільні авіакомпанії чи інші відомства, пропонуючи у п’ять-шість разів більшу зарплату.

Не скажу, що відпустивши цих людей, ми не зможемо виконувати завдання за призначенням. Зможемо. Однак треба розуміти, що втрата професійних льотчиків – це втрата досвідчених наставників та інструкторів. Дійде до того, що не буде кому навчати молодь. До того ж, підготовка одного льотчика до рівня 1-го класу обходиться державі у мільйони, а ми так легко із ними розстаємося…

– Товаришу генерал, скажіть будь-ласка, яка інтенсивність проведення льотних змін в авіаційних бригадах? Літає молодь, чи «в бой идут одни старики»?

– У проведення льотних змін деякі корективи внесла погода (маю на увазі сильну спеку). А також і недостатня кількість пального, яке Міністерство оборони закуповує за бюджетні гроші. А коштів дуже мало. Питання сьогодні на контролі у Президента України. Міністр оборони України видав розпорядження про виділення пального для потреб військової авіації із спеціального фонду. Це дозволить нам підготуватися до головного навчання року, під назвою – «Взаємодія 2010». А щодо виконання польотних завдань молодими льотчиками, то тут треба розглядати кожну авіаційну бригаду окремо. Однак скажу, що молоді льотчики все ж беруть активну участь у проведенні льотних змін і вдень, і вночі.

– Василю Семеновичу, у зв’язку із спекою, є якість обмеження для військової авіації?

– Обмеження звичайно є. Це більше тридцяти п’яти за Цельсієм і 40 градусів нижче нуля. За цими рамками виконувати польоти не рекомендується. Однак, коли виникне необхідність, буде загроза національній безпеці держави, наші пілоти виконуватимуть завдання  хоч в полярних, хоч в тропічних умовах.

– «Взаємодія 2010» для військових льотчиків стане в деякій мірі віддушиною у плані справжньої льотної роботи?

– Безумовно. Це підніме бойовий дух і льотну натренованість в умовах наближених до бойових.

– Тоді скажіть, що планується підчас практичної фази цих навчань?

– Плануються бойові пуски ракет класу «повітря-повітря» та «повітря-поверхня» по повітряних та наземних цілях відповідно. У навчаннях візьме участь півсотні льотчиків із п’яти винищувальних авіаційних бригад, також залучатимуться екіпажі бомбардувальної, штурмової та транспортної авіації.

– А як із технікою, чи не планується оновлення парку літальних апаратів у Повітряних Силах?

– На найближчі десять років у нас визначено один пріоритетний напрямок – модернізація існуючого парку літаків. На щастя ми маємо потужні авіаційно-ремонтні підприємства, яким під силу оснащувати літальні апарати сучасним озброєнням, навігаційним обладнанням та іншими новинками вітчизняного авіапрому. Питання, знову ж таки, у своєчасному фінансуванні.

– Василю Семеновичу, Ви не раз бували у складі українських делегацій на авіаційних шоу та авіасалонах, де провідні авіаційні держави мають чим похизуватися, мають і пілотажні групи. Скажіть проект відновлення «Українських соколів» відкладено у довгий ящик?

– Усе залежить від фінансування. Пілотажна група – це престиж держави на міжнародній арені, але водночас і дуже дороге задоволення. Звичайно, хто із нас не хоче побачити, як майстрам вищого пілотажу з синьо-жовтими смугами на фюзеляжі захоплено аплодують у світі? Але будемо виходити із реалій. На сьогоднішній день доведеться починати з нуля. І, взагалі, розмовляти на цю тему можна лише при наявності, підкреслю, цільового фінансування. Тож, на відновлення групи піде не один рік.

– Попри те, що за авіацію болить серце, у Вас та ваших підлеглих сьогодні професійне свято. Який настрій, чого побажаєте авіаторам?

– Настрій, як, завжди, бадьорий, хочу подякувати всьому особовому складу за сумлінну службу, витримку та терпіння. Прошу не робити поспішних рішень, адже ми сьогодні повинні зберегти хоча б те, що не встигли втратити. А головне – підготовлених кадрів. Бажаю усім міцного здоров’я, благополуччя у родинному колі, власного даху над головою, достойного заробітку, а для авіаторів, побільше льотної роботи…

Юрій Ігнат, регіональний медіа-центр Міноборони для ВИННИЦА.info