Суспільство

Віктор Качур: "Навіщо мені давати хабар у два мільйони за пів гектара землі, якщо вона коштує 100 тисяч?"

27 серпня 2010, 14:57

Йому 45 років. Його вже намагалися вбити: у 2008 році місцеві підприємці замовили кілера з Криму - тоді врятувала міліція - управління боротьби із організованою злочинністю України. Вижив…

Два місяці тому знову «тісно» довелося спілкуватися з правоохоронцями: заарештували – за хабар майже у два мільйони гривень. Минулої п’ятниці випустили - із залу суду на підписку про невиїзд. Вижив…

Сьогодні мер Немирова Віктор Качур у лікарні - під крапельницею. Не у Вінниці. Бо боїться, що тут «залікують до смерті». Шість днів він не їв у КПЗ – все вірив, що це непорозуміння ось-ось закінчиться. Почав їсти, бо зрозумів, що треба вижити…

Молився. Хоч каже, що не «глибоко віруюча» людина, а просто віруюча – вірить Богу і у справедливість…

Тепер він знає, що не всі друзі готові до чужих проблем. Він і сам змінився не лише зовні. Змінили…

Кому він так заважає, що троє «беркутівців» водили його в туалет, а ще п’ять чекали у палаті? Який зв'язок між наркотрафіком, циганами, прокуратурою і виборами міського голови Немирова? Про це і не тільки - в ексклюзивному інтерв’ю із Віктором Качуром.

«Мене знищують фізично»

- Ви чекали, що суд випустить прямо у залі засідання?

- Після таких дій правоохоронних органів і тиску прокуратури я навіть не міг подумати що мене відпустять. Я досі не можу оговтатися, вийти з того стану… Сьогодні йде боротьба за моє життя в лікарні, а за її стінами – за свободу.

Відверто кажучи, не вірив у наше правосуддя. Тому тепер хочу подякувати судді і вселити віру не тільки у своїх близьких і рідних, а всіх людей – є чесні, незважаючи на тиск, приймають таке небезпечне для себе рішення – йти проти машини страшної системи. Так, я - мер, у мене є впливові друзі, а проста людина для цієї машини – ніхто і ніщо… І байдуже, що ти ні в чому не винен.

- Вас випустили за станом здоров’я?

- Ні - за браком доказів слідства.

- Які відчуття, коли зняли наручники?

- Відчуття свободи відчуваєш тоді, коли ти на свободі. Переоцінюєш все в житті, цінності стають зовсім інші… Коли зняли наручники подумав, що все ж таки є справедливість...

А витримати все це було непросто. У кожного з нас є якійсь додаткові резерви. Хвороба, зрада, втрата чогось важливо змінює людину. А тюрма зокрема…

Я - не вбивця і не насильник, але відчув, що «зона» - місце, куди засовують людей, щоб їх гнобити. Там вміють зламати…

- Правда, що Вас хотіли вбити на зоні?

- Я не можу цього сказати.

- Чому так довго тримали у камері попереднього затримання – 22 дні?

- Відносно КПЗ теж нічого не буду казати.

- У слідчому ізоляторі було легше?

- В КПЗ набагато важче, тому що ти закритий повністю, ізольований від людей, хоча можуть когось до тебе підселити. Дуже маленькі камери, важко дихати, болить серце, відкрилась виразка шлунку, а там не так-то легко отримати медичну допомогу…

 

- За три дні до суду 20 серпня, коли Вас випустили, перевели у вінницьку лікарню, де охороняли шість чоловік…

- Вісім. Посилена охорона почалася із КПЗ. Мене возили до слідчого в двох наручниках на цепку і тримали в будці під сонцем майже годину, футболку і брюки можна було викручувати – весь мокрий, наче тебе кинули в воду, я задихався. При слідчому приковували до стільця.

- Поводились агресивно?

- Ні, я абсолютно спокійний, у мене немає намірів тікати від правосуддя, тому що в моїх діях немає злочину, навпаки – хочу, щоб все з’ясували. На жаль, ситуація сьогодні направлена на знищення мене фізично, а не встановити істину…

У лікарню мене прикували наручниками до ліжка, мене охороняли «Беркут», «Грифон» і міліція - на балконі, в палаті, в коридорі... Троє водили мене в туалет, не знімаючи наручників… Це гнітюча обстановка, всі озброєні… Люди в лікарні дивувалися - чому так багато охорони.

- Наскільки відомо, Вам інкримінують ще 220 тисяч по дитсадочкам Немирова – ремонт, якого не було?

- Такого звинувачення мені ніхто не пред’явив. Кримінальна справа порушена за так званий хабар і вкотре поновили справу дев’ятирічної давності – побиття офіціантки. Цю справу вже відкривали і закривали разів десять, вона побудування на свідченнях однієї офіціантки, намагаються, хоч за щось зачепитись.

Чув, що по Немирову подовбали всі дороги, – так перевіряють чи міський голова щось вкрав на ремонтах доріг, бо за мій період забагато робили.

- Чи думали Ви, що прохання товариша бути присутнім при передачі грошей у нотаріуса може обернутися тюрмою для Вас?

- Це найбезглуздіша ситуація, яку тільки можна придумати. Уявіть: міліція сама навіть не може визначитися у сумі хабара і коментують: «меру дали два мільйони», потім звучить цифра – 1 млн. 850 тисяч, мені ж пред’являють - 1 млн. 790 тисяч. Нехай визначаться скільки ж давали, «по дорозі» сума чомусь зменшується…

А по землі, яку я нібито дозволив віддати, як міський голова... Один міліцейський чиновник заявляє півтора гектара, пізніше виявляється, що пів гектари, то гектар самі правоохоронці десь гублять... Ну навіщо мені давати хабар у два мільйони за пів гектара землі, якщо вона коштує 100 тисяч? Це ж абсурд!

…Я б ніколи не зайшов до того нотаріуса, якби мене не попросив мій друг Геннадій Хаджинов – голова ради директорів «Агромаш» - продавали цех … Але ж пишуть, що мене взяли у службовому кабінеті, що офіс нотаріуса знаходиться у приміщенні міськради… Дуже прикро, що деяким вінницьким журналістам подобається смакувати і насолоджуватися чужою бідою. Висвітлюють неправдиві факти і коментують за мою дружину те, чого вона не казала…

Знав, що прослуховували мій телефон, тепер розумію навіщо «покупець» переносив зустріч… Люди кажуть, що така «підстава» - це цирк, але така команда зверху. Всі це розуміють, але ти сидиш в тюрмі, знаєш, що не винний і тобі пред’являють, пожимають плечима і вибачаються. Бо по правді вчинити бояться – тоді їх звільнять…

«Не знаю чи буду я балотуватися у мери, і синові б не радив…»

- Вікторе Миколайовичу, сьогодні серед версій, хто вас замовив, є й «циганська». Мова про те, що потрібен «свій» мер, який би «закрив очі» на процвітання наркобізнесу. Наскільки відомо, один із депутатів виступав, що у Немирові всім відомі місця, де торгують наркотою. Зрозуміло, що без «криші» міліції і прокуратури, циганський бізнес існувати не зміг би.

- Дозвольте мені не відповідати на це. Час покаже, хто чим займався.


- Кілька років тому газети писали про непорозуміння немирівської влади із місцевим циганом Миколою Покришем (між іншим, він уже виявляє бажання балотуватися у мери Немирова) - йшлося про несплату оренди. Які у вас стосунки з Покришем?

- Добрих стосунків з ним у мене не може бути.

- А про наркотрафік, який проходить через Немиров, чули?

- Чув… Якраз за тиждень до мого арешту, представникам міліції говорив про те, що ситуація у місті стає дедалі небезпечніше – наркотиками торгують вільно. Просив звернути більшу увагу на цю проблему у місті, все більше молоді колеться.

- Поки не доведена Ваша вина, маєте право балотуватися у мери Немирова, скористаєтесь ним?

- Не знаю… Хочу, але чи буде у мене така можливість?…

- Поки Ви були під арештом були розмови, що Ваш син піде на вибори міського голови Немирова?

- Звичайно, я б цього не хотів. Йому самому це вирішувати, але бути сьогодні в політиці дуже важко, кожен день шукають як тебе знищити, а не як тобі допомогти. Не хочу такої долі своєму сину.

- А Вам пропозиції від партій надходили?

- Пропонують чотири політичні сили – Християнсько-демократичний союз, Блок Кличка, «Наша Україна» і «Батьківщина»… Моя дружина категорично проти. Іра й раніше була проти…

«Я обніму маму…»

- Сьогодні дружина поруч з Вами, після тюрми стосунки з нею змінилися?

- У нас завжди були особливі стосунки, не сварилися… Вона сирота, її мама померла, коли їй було 3,5 роки… Справа у тому, що сиджу не я, а сидить вона… Я то витримаю усе…

Іра завжди мене підтримує, вселяє надію, впевненість, завжди поруч зі мною… Хоча ті події навколо мене, не дають їй спокійно жити, напевно, вона мріяла не про таке життя…

Дружина не хоче, аби я знову починав передвиборчу кампанію. Мій передінфарктний стан теж мене стримує. Але розумію, що впасти вже не страшно. Важко піднятися. Дехто дуже багато зробив, аби мене не допустити до виборів. А це значить, що я визнаю, що програв, що їм вдалося, що система спрацювала - брудним способом спаплюжила моє ім’я і далі працює над тим, щоб знищити родину. Тиск відчули члени сім’ї, ледь до звільнень з роботи не доходило - бо мене затримали…

- Якщо все ж таки підете на вибори, зміните команда?

- Більшість тих, з ким працював виявилися вірними друзями – це справжня команда. Але є такі, хто працював і на іншу команду , яка готувала провокацію, – працювали на тих, хто виявляє бажання балотуватися сьогодні.

- Уже знаєте своїх конкурентів?

- Ні. Дуже мало часу. Всі п’ять днів я був під крапельницею.

- Чому не лікуєтесь у Вінниці?

- У Вінниці мене обстежували у наручниках і прокурор казав, що робити медперсоналу, тому я просто боюсь. Може статися так, що не вдалося вбити у 2008 році, то вб’ють у 2010.

- До речі, про замовлення убити. Тоді в Немирові говорили, що «замовили» цигани-комерсанти – шукали кілера в Криму, обіцяли на місці дати зброю і безперешкодно доставити у Красноперекопськ. Та Вас врятували працівники УБОЗ.

- Так, зі мною провели роботу щодо конспірації. Досить неприємно відчувати, що за тобою стежить вбивця. Врятували тоді…

- У яку суму оцінювали тоді Ваше життя?

- Кілеру пропонували 20 тисяч доларів, а він просив 100 тисяч… У Немирові знають хто ці «комерсанти», які торгують отрутохімікатами…

- Коли вас звільнили чого найбільше хотілося?

- Побачити онуків. Приїжджали до мене в лікарню. Хочу ще побачити батьків… Для них це теж стрес… Батько переніс другу операцію – онко, мама теж хворіє… До них звістка теж долетіла про мій арешт – у село Чорновиці Оратівського району, сприйняли це дуже боляче. Хочеться їх заспокоїти, всьому свій час… Вірю, що настане хвилина, коли я обніму маму…

 

Оксана ПУСТОВІТ, "20 хвилин"

Матеріали по темі