Політика

Віктор Пинзеник: Янукович з Азаровим конфліктують так само, як Ющенко з Тимошенко

23 грудня 2010, 18:12

Віктор Пинзеник - один з небагатьох діячів покоління 1990-х, який не хоче прощатися з великою політикою. Його колишні соратники сьогодні працюють радниками у великих корпораціях, сидять у тюрмі, як екс-прем'єр Павло Лазаренко, або тихо доживають життя у горах Швейцарії.

Пинзеник повен амбіцій. Міністр фінансів та віце-прем'єр кількох урядів тричі прощався з колишніми роботодавцями, грюкнувши дверима. Востаннє він пішов з уряду Юлії Тимошенко, у лютому 2009 року.

Напередодні його відставки "Економічна правда" опублікувала записку колишнього міністра на ім'я прем'єра. Пинзеник написав, що країна у небезпеці, і детально охарактеризував причини кризи в економіці і держбюджеті-2009.

Скандал призвів до відставки міністра. У пік бюджетної кризи Пинзеник обрав свій шлях: засудив політику Кабміну і пішов у глуху опозицію, суттєво послабивши передвиборчі шанси кандидата у президенти Юлії Тимошенко.

З іншого боку, Пинзеник уникнув відповідальності, а головне - долі своїх колишніх колег з Кабміну, переслідуваних нині Генпрокуратурою і СБУ. Зараз, за словами Пинзеника, з Тимошенко він не спілкується, а про роботу у діючому уряді не думає.

З таким, як Пинзеник, працювати непросто. Він неохоче приймає чужі правила гри і постійно прагне зайнятися питаннями, які не входять до сфери його повноважень. Будучи міністром фінансів, його турбували більш масштабні реформи, що входять, скоріше, до компетенції прем'єра чи віце-прем'єра.

Недавно ім'я Пинзеника спливло знову. В одній з опублікованих сайтом WikiLeaks депеш американських дипломатів посол в Україні Джон Теффт детально описує розмову з якимсь джерелом - високопоставленим "колишнім наближеним" до Юлії Тимошенко. У ході розмови лідер БЮТ отримує невтішні відгуки.

Крім того, якийсь "колишній" визначає шляхи економічної реформи у тій мірі, у якій їх бачить МВФ. Очевидно, що співрозмовник посла - саме Віктор Пинзеник. Цікаво, що в інтерв'ю він не спростовує це припущення.

Таким чином, екс-міністр уряду Тимошенко може вважатися співавтором меморандуму Кабміну Миколи Азарова з МВФ. Про це, а також про реформи нової влади він розповів у інтерв'ю "ЕП".

- Вікторе Михайловичу, це ви те таємниче джерело, на яке посилається американський посол Джон Теффт в одній із своїх депеш, опублікованих сайтом WikiLeaks, де мова йде про програму реформ в Україні?

- Свою позицію й оцінку політичної та економічної ситуації в країні я неодноразово висловлював публічно. Мої погляди всім відомі - для того, щоб з ними ознайомитися, не треба читати документи з грифом "секретно". Для цього достатньо прочитати інтерв'ю зі мною.

- Виходить, то були ви? Бо тези, озвучені співрозмовником посла, дуже схожі на ваші.

- Які саме?

- Необхідність підвищити ціни на газ до економічно обґрунтованого рівня, провести радикальну пенсійну реформу, обмежити практику застосування системи спрощеного оподаткування. У тій же розмові - бачення джерелом адміністративної реформи - скорочення числа міністерств до чотирнадцяти і впровадження тільки одного віце-прем'єра.

- Повторюся: я ніколи не приховував своєї позиції.

- Тоді поговоримо про реформи. Нагальна - адміністративна. Як ви загалом можете охарактеризувати перший етап адміністративної реформи, проведеної президентом Віктором Януковичем?

- Це просто скорочення державного апарату та кількості відомств.

- Хіба ж це погано?

- Будь-яке скорочення бюрократичного апарату - позитив. Чим менше людей працює над проблемою, тим менше проблем вони створюють. Але виникає просте питання: кого саме скорочувати? Для цього потрібно дати відповідь на питання: а що потрібно людям?

Чиновники - похідне від функцій, які має виконувати держава. Тому насамперед слід розібратися з функціями. Тоді стає зрозумілим перелік відомств, потрібних у структурі державної влади. Цей перелік є наслідком розуміння, що саме повинні робити міністерства, яку користь вони мають приносити суспільству.

Відсутність чіткого закріплення функцій призводить до розпорошення коштів на одну функцію по різних органах влади. Яскравий приклад - освіта. Здавалося б, кошти мають витрачатися через Міносвіти. Проте освіта в Україні фінансується через двадцять п'ять, а то й більше відомств, бо всі мають галузеві виші.

При такому розпорошенні освітньої функції ніколи не буде ефективного використання коштів, що виділяються на освіту. Відповідно, у таких умовах неможливо провести і єдину освітню політику.

- Ваш підхід не новий. Спроби змінити бюджетну класифікацію видатків Мінфін робить щорічно протягом останніх десяти літ, однак безуспішно.

Причина - Міносвіти не компетентне у питаннях аграрної освіти, цим завжди займалося МінАП, а Міністерство охорони здоров'я не має досвіду в управлінні військовою медициною, цим завжди займалося Міноборони.

Існує небезпека, що після переведення усіх вишів та лікарень під дах одного відомства галузеві освіта і медицина вмруть, як вмерли військові містечка після їх передавання місцевим органам влади.

- По-перше, такі зміни не проводилися. По-друге, ні МінАП, ні Міністерство охорони здоров'я нікого безпосередньо не вчать. А освітній процес має єдину освітню логіку, незалежно від профілю освіти.

Ми ж говоримо не про те, що лікаря має вчити аграрій, а про побудову цілісної ефективної освітньої системи. Концентрація функцій у одному органі не зустрічає, м'яко кажучи, розуміння і підтримки міністрів.

Даного аспекту проблеми адміністративна реформа, на жаль, не торкнулася.

- Віктор Янукович акцентує, що ці питання буде розв'язано під час другого етапу перетворень. Перший етап торкається лише центральних органів виконавчої влади. Її зміст - у підвищенні ефективності роботи уряду.

- У частині скорочення - це, безумовно, крок уперед, але центральна виконавча влада - це не тільки кількість міністерств і чиновників. Люди недаремно придумали прислів'я: у семи няньок дитя без ока. Бо якщо за справу відповідають двоє і більше, то важко знайти крайнього.

Яке відношення Державне управління справами або ж Мінфін мають до освіти? У Мінфіну що - нема роботи? Між тим, Мінфін має власні виші.

- Чому ж ви не ініціювали цю реформу, коли були при владі?

- Сподіваюся, ви не забули, що міністром освіти чи охорони здоров'я я ніколи не був. У межах компетенції Мінфіну у 2006 році ми спробували зменшити у держбюджеті кількість так званих головних розпорядників коштів.

Був навіть підготовлений проект рішення про передачу всіх освітніх закладів до Міністерства освіти, а згодом - проект рішення про передачу всіх лікарень до Міністерства охорони здоров'я. Проект рішенням уряду не став.

- У 1999 році президент Леонід Кучма також пробував провести адміністративну реформу. Чому, на ваш погляд, вона провалилася?

- Як і цього разу, вона не була системною, але певні позитивні кроки були.

- Про що йдеться?

- Засідання уряду почали проводити в закритому режимі, тоді як раніше, до 2000 року, уряд засідав у присутності сотень людей. Засідання уряду не може бути шоу. Палкі дискусії міністрів не варто виносити на загал.

Публічними мають бути результати, в тому числі коли хтось не погоджується з рішеннями і робить заяву про відставку та її причини.

- Як це пов'язано з адміністративною реформою?

- Це стосується процедури прийняття рішень. Одна річ - говорити про скорочення чиновників на мітингу. Інша - професійна дискусія без свідків.

Другий важливий момент: ніхто, крім уряду, на його засіданнях не може приймати рішення. Мало хто знає: до 2000 року рішення уряду ухвалювали без розгляду на його засіданні, шляхом так званого заочного голосування.

Це нонсенс: збиралися підписи міністрів, і постанова Кабміну вважалася прийнятою. З 2000 року рішення уряду приймаються лише на засіданні уряду. Провести постанову в режимі ручного збирання підписів стало неможливим.

- Чому ви виступаєте за скасування посад віце-прем'єрів у складі уряду?

- У віце-прем'єра нема свого апарату і свого міністерства, функції дублюються. Виникає питання: чим він займається? Для чого він потрібен?

Власне, і сам прем'єр-міністр - це міністр без портфеля. Він відкриває засідання уряду, виносить питання на обговорення. Хоча у деяких країнах прем'єр має ще й портфель, тобто одночасно працює міністром.

Прем'єр-міністр - міністр фінансів, приміром. Тобто він ще і звичайний міністр, а на засіданні уряду виконує організаційні функції.

Уряд - це збори міністрів. Для того, щоб організовувати Кабмін, не потрібно п'ять віце-прем'єрів. Вони зайві, бо заважають один одному. Вистачить технічних працівників. І не в кількості 1 200, як зараз.

У нинішньому варіанті секретаріат Кабміну - ще один уряд в уряді. Дехто вважає, що у Будинку уряду на вулиці Грушевського працюють міністри.

Насправді ж уряду там нема. Там сидить апарат - секретаріат Кабміну, який дублює сам уряд. Але не може апарат Кабміну готувати рішення уряду, бо в такому разі міністерства просто не потрібні. Має залишитися хтось один.

- Тобто ви ініціюєте ліквідацію секретаріату уряду?

- Я не сказав, що його не потрібно взагалі. Він не потрібен у такій кількості і з такими функціями. Його треба скоротити.

- Як ви оцінюєте новостворений трикутник віце-прем'єрів: перший віце-прем'єр - міністр економіки Андрій Клюєв, віце-прем'єр - міністр інфраструктури Борис Колесніков і віце-прем'єр - міністр соціальної політики Сергій Тігіпко?

- Як визнання зайвості посади віце-прем'єрів. Колишні заступники голови уряду стали міністрами, оскільки ні один з них не курував жодне міністерство.

- Як ви вважаєте, чи посилять ці зміни динаміку реформ?

- Все залежить від політичного запиту на реформи. Я це бачив на прикладі Мінфіну. За наявності запиту воно може виявляти свою високу професійність.

- Проте ви не могли ініціювати адмінреформу на рівні всього уряду.

- Так, але я бачив необхідність адміністративних змін. До того ж, сподівався, що це буде зроблено до формування уряду, бо це найкращий момент для таких змін. У 2007 році я подавав пропозиції щодо формування уряду, у якому було 13 міністрів - готовий був навіть зберегти одну посаду віце-прем'єра.

- Перед діючою владою - кілька викликів: адміністративна, податкова, бюджетна і пенсійна реформи. Як ви оцінюєте перспективи цих реформ?

- Орган виконання рішень - уряд - досі не має програми дій, як і програми соціально-економічного розвитку. Перспективу чого треба оцінювати?

- Є інший орієнтир - програма реформ президента.

- Президент не є головою уряду, він не очолює виконавчу владу. Не можна в одному місці ініціювати реформи, а потім в іншому місці їх реалізовувати.

- Тим не менш, існує неформальний зв'язок між урядом та адміністрацією президента. Комітет економічних реформ президента, відповідальний за комплекс реформ, складається з членів уряду.

- Комітет реформ не має відношення до уряду. Це - адміністрація президента.

- Ви хочете сказати, що президент не має впливу на уряд?

- Він може впливати, наприклад, через призначення, але не може керувати оперативною роботою. Двигуном реформ мають бути саме міністри. Якщо перетворення не є переконанням міністрів, то ніхто не примусить їх утілювати ці реформи. Можна протиснути раз, два, але не вічно.

- Виходить, Адміністрація президента та уряд імітують роботу?

- Я не про це говорю. Давайте пофантазуємо: останні п'ять років президент Віктор Ющенко та прем'єр Юлія Тимошенко публічно жили в злагоді, любові і лише обнімалися. Ніяких сутичок, протиріч - повне взаєморозуміння. Чи змінилось би щось від цього в країні?

 

- Змінилося б. Як мінімум, було б менше вето до урядових ініціатив.

- Ні. Ви просто не бачили б конфлікту у їхніх стосунках. Уявіть: ті ж дії, які просто не виносять "в ефір".

- То й що?

- У регулюванні стосунків глави уряду і президента не змінилося нічого. Я не зачіпаю змін, зумовлених відновленням дії старої Конституції.

- Ви схиляєте до того, що між діючими прем'єром та президентом - перманентний конфлікт, вдало прихований від преси і суспільства?

- У законодавчо визначених повноваженнях закладено конфлікт. Конфлікт між Секретаріатом Ющенка та урядом Тимошенко був пов'язаний не тільки і не стільки з прізвищами, він був об'єктивним. Сьогодні проблема не усунута.

- Але ж ми повернулися до порядку, який був до 2004 року.

- З 2004 року змінилася лише конфігурація урядових призначень, більше нічого.

- Ваші аргументи виглядають як спроба посіяти сумніви в ефективності централізації влади та роботи влади.

- Я не намагаюся нічого сіяти, я хочу довести, що конфлікти у нашій владі спричинені не особистостями, а помилками у побудові системи управління.

- Ви говорите про існування конфлікту між Януковичем та Азаровим, який подібний до конфлікту між Ющенком і Тимошенко. Проте за останній рік нова влада провела бюджетну, податкову, регуляторну, адміністративну реформи, а "помаранчеві" цього не зробили.

- Ви хочете звести проблему до персоналій, а я говорю про інше. Результати були і у 2005-2006 роках, хоча система організації влади не сприяла роботі.

- Однак Податковий кодекс ви не прийняли, хоча двічі працювали міністром фінансів.

- Проте прийняли інші рішення.

- Поточні документи не мають значення. Йдеться про системні рішення.

- А я і не кажу про оперативні рішення. Якщо Податковий кодекс - хороший системний документ, то чому він вивів на Майдан десятки тисяч людей?

- То й що? Янукович наклав вето - Майдану не стало. Потім президент знову домігся затвердження кодексу у парламенті. У резюме Януковича з'явився рядок: Податковий кодекс.

- Мене, сподіваюся, громадян теж, мало хвилюють назви рішень. Питання у суті рішень. Те, що автори кодексу хотіли ним "пропхати", важко збагнути.

- Які основні негативні наслідки впровадження Податкового кодексу?

- Будь-яке рішення має мету, а закон - це лише юридичне оформлення мети. Яка глобальна суть цього кодексу, я так і не зрозумів. Я бачу інші цілі, які мала би переслідувати податкова реформа, та жодної з них у цьому документі нема.

- Перерахуйте ці цілі.

- Є три фундаментальні речі, яким має відповідати податкова система. Перше: всі сплачують податки. Друге: податкові ставки - низькі. Третє: контролюють лише тих, хто не сплачує податки. Нічого подібного у цьому документі нема, так що від прийняття цього кодексу ні тепло, ні холодно. Хоча, скоріше, холодно.

- Повертаючись до питань повноважень. Сьогодні у планах комітету реформ президента - чимало законопроектів, які будуть втілювати міністерства та відомства. Вже 2011 року - Житловий і Трудовий кодекси, "антикорупційний" пакет законів, другий етап адміністративної реформи. Виходячи з ваших слів, це або не відбудеться, або реформи будуть втілені якось неправильно.

- Я відповім питанням: чим відрізняється армійська структура від уряду? У принципі, нічим. Виконавча влада знає одну демократію: демократія до прийняття рішень. Далі - диктатура виконання, бо інакше виконання не буде.

Уявіть собі полк з п'ятьма командирами. Як він буде воювати? Інколи пощастить, командири домовляться, щось виконають, щось - ні. Управління не будується за принципом колегіальної відповідальності, що, по суті, означає безвідповідальність. Я ж говорю, про створення ефективної урядової машини.

- Чому ви говорите про це зараз, а не тоді, коли були у складі уряду?

- Вдруге нагадаю: у 2007 році я працював міністром фінансів у складі уряду. У чому відмінність голови фінансового відомства і громадянина Пинзеника?

Маленька, але принципова: єдине місце для дискусії, яке має міністр, - закрите засідання уряду. У владі не може бути публічних дискусій. Громадянин Пинзеник має право висловити ті ж речі публічно.

Право на публічні дискусії я отримав уже після того, як не погодився з більшістю уряду і вийшов з його складу.

- Судячи із змісту записки, ви порушували ці питання.

- Але міністр не проводить реформи одноосібно. Він не диктатор. Рішення приймаються колегіально, і тоді проект стає рішенням. Ключовою причиною конфлікту став бюджет-2009 і дії, які мала би вчинити влада у кризовий період.

- До речі, що то була за записка? Яка була її мета?

- Моєю метою не було написати записку. Мета була інша: спробувати переконати міністрів у необхідності замислитися над тим, які проблеми тоді стояли перед країною, закликати до дій.

Разом із запискою був підготовлений системний пакет дій та проекти змін до законодавства. Це була, скоріше, остання спроба після прийняття бюджету на 2009 рік змінити позицію більшості уряду щодо ситуації у державних фінансах.

Будь-які реформи потребують споживача, запиту на них. Я не маю на увазі суспільство, тут якраз запит є. Маю на увазі місце, де приймають рішення.

Поставте собі запитання: якби міністр фінансів публічно заявив, що досить доплачувати за газ, спожитий багатими, що ціна не може виконувати соціальну функцію, бо для цього є інші інструменти, що б ви почули після цієї заяви?

- Заяву про те, що ви, м'яко кажучи, неправі.

- Колись до вас потраплять закриті стенограми засідань уряду. Якщо ви їх почитаєте, то не побачите жодної без виступів міністра фінансів. Всі ті проблеми, які зараз стоять перед країною, можна було спрогнозувати і вирішити п'ять, три і два роки тому. Я про це говорив, однак не був почутий.

- Як уряд відреагував на ваш лист?

- Мої пропозиції не підтримали. Я не мав права лишатися в уряді.

- Чи була розмова з прем'єром перед вашою відставкою?

- Коротка.

- А зараз ви спілкуєтеся з Юлією Тимошенко?

- З того часу ми не бачилися.

- Кажуть, вас можуть запросити на роботу у діючий уряд.

- Коли саме? У який з понеділків?

- Як ви вчините, якщо вам зроблять таку пропозицію?

- Мою поведінку дуже легко спрогнозувати. Мене ж не звільняли з уряду. Мені радили залишатися міністром фінансів. А я вважав, що не робити реформ у тій непростій для країни ситуації не можна.

Я ніколи не тримався за посади. Ще півтора року я міг працювати міністром, та це не було для мене головним. І не буде.

- З якою політичною силою пов'язуєте своє майбутнє?

- А я і зараз у політиці. Життя без уряду та парламенту теж можливе. І це не єдина можливість висловлювати свою політичну позицію.

- Ви розумієте, що одними інтерв'ю у пресі ви не вплинете на реформи?

- Так. А що б змінилося, якби я залишився у 2009 році міністром? На що б я вплинув? Я носив би на грудях табличку "міністр"? Де більше можливостей для впливу: в уряді, де міністр має мовчати, чи у відкритій публічній позиції?

Я вважаю, що приніс більше користі країні, коли публічно висловився про хибну політику уряду, ніж якби я мовчазно погоджувався з існуючим станом речей.

- Чи не вважаєте ви, що вам буде складно повернутися у політику?

- Хочете вірте, хочете ні, але я не та людина, для якої влада і політика - самоціль. Я ніколи не рвався до посад, у цьому розумінні я унікальний політик. Мало хто наважувався гримнути дверима і піти.

- Генпрокуратура і СБУ вже опікуються чотирма посадовцями уряду Тимошенко: екс-заступником "Нафтогазу" Діденком, екс-головою Держмитслужби Макаренком, екс-міністром економіки Данилишиним та екс-міністром охорони природи Філіпчуком. Як вважаєте, якщо б ви залишилися тоді, чи потрапило б ваше прізвище до цього списку?

- Я не можу коментувати конкретних справ, порушених щодо цих людей, бо не бачив цих справ. Деяка інформація, що звучить у ЗМІ, викликає у мене питання.

- Наприклад?

- Державне казначейство. Справа пов'язана з поверненням застави за участь у конкурсі на купівлю Одеського припортового заводу. Минулий уряд не повернув вчасно заставу, і за цим фактом порушено справу.

Тоді у мене виникає питання: а хіба зараз ці гроші повернуто власнику? Наскільки я знаю - ні. При цьому до діючих чиновників ні в кого претензій нема. А яка різниця, хто не повернув гроші: попередній чи нинішній уряд?

 

- Вже більше року пройшло з того моменту, коли ви прогнозували дефолт.  Трагедії не сталося, дефолт, так і не настав. Не жалкуєте за емоції?

-Я жодного разу не говорив про дефолт як приреченість. Я говорив про ризики боргової залежності, подібної до алкогольної чи наркотичної. Від того, що боргом покрили проблему - краще не стане: ломка рано чи пізно настигне.

- Як ви оцінюєте сьогоднішню боргову політику уряду?

- Нинішні масштаби дефіциту бюджету - дуже серйозна проблема. 104 мільярди гривень дефіциту минулого року і близько сотні мільярдів цього року.

А неминучим супутником такого дефіциту є стрімко наростаючий борг. Якщо продовжувати йти цією дорогою і далі, дефолту не уникнути. Альтернативи відходу від цього шляху немає.

- Проектом держбюджету-2011, який парламент планує розглянути у другому читанні в четвер не зафіксована гранична цифра зростання держборгу. Як це пояснити?

- Це нонсенс. Другий рік поспіль Україна має бюджет з невизначеною цифрою дефіциту, боргів. Вона нібито і є, а насправді її нема.

- Як ви ставитеся до ініціатив уряду про те, що випуск ОВДП для потреб НАК "Нафтогаз-Україна", рекапіталізації банків та Аграрного фонду можна здійснювати поза ліміту державних запозичень і по суті без контролю з боку парламенту?

- Ви звернули увагу на три статті, кожна з яких дозволяє фінансування фактично понад затверджених рамок дефіциту. Я саме це і мав на увазі, коли говорив про невизначеність цифри дефіциту.

Таким чином розмір планового дефіциту в проекті держбюджету в 38 мільярдів гривень ні про що не говорить. Бо закон дозволяє цю цифру на будь-яку суму перевищити.

Бюджет має давати відповіді на питання. Замість цього він їх ставить.

- Судячи с цього бюджету чи відбудеться рекапіталізація банків в наступному році?

- Питання не до мене. Але те, що називали рекапіталізацією банків за участю держави в Україні, не було рекапіталізацією. Гроші пустили на вітер. Рекапіталізація - це відновлення банку.

А про яке відновлення може йти мова, якщо через тиждень "рекапіталізовані" банки знову просять у держави кошти. Якщо проводити таку "ре капіталізацію", то я її противник.

Кошти на рекапіталізовані банки мають повернутися в бюджет при наступному продажу банків. А що продавати, якщо гроші дали банкам, а вони так і залишилися проблемними?

- За проектом держбюджету-2011, більша частина бюджетних коштів на інвестиційні цілі піде на реалізацію затверджених президентом Національних проектів. Проекти будуть фінансуватися безпосередньо із скарбниці та підтримуватися держгарантіями для інвесторів. Як ви оцінюєте такий спосіб розвитку інфраструктури?

- Через бюджет - нормально. Але поза бюджетом через інструмент державних гарантій створюються майбутні бюджетні проблеми.

Таке вже проходили. Чому чийсь приватний бізнес мають фінансувати громадяни України? Якщо ж хтось хоче його мати - будь ласка, з власних, приватних чи позичених грошей.

- Як ви оцінюєте макроекономічний прогноз проекту держбюджету-2011?

- Як більш-менш реальний при дефіциті 3,8% ВВП. Але ризики для нього робить відкритий, тобто невизначений, або чітко незафіксований дефіцит. Можливо, десь на 10-15 мільярдів гривень завищені доходи.

Номінальний ВВП зростає на 16%, а доходи бюджету - на 25%. Знову ж таки, залежить від якої бази рахувати. Бо бюджет цього року за доходами загального фонду виконаний не буде.

- Чи можна стверджувати, що державні гарантії, якими уряд підтримує більшу частину інвестиційних проектів, це так само прихований дефіцит?

- Гарантії де-юре ще не є дефіцитом, але вони ним стануть. Винятком певною мірою є "Укравтодор", гроші якого зберігаються на рахунках казначейства, хоча і тут можливі проблеми.

Крім того, на прикладі того ж Автодору добре помітні "приємні" наслідки життя у борг. Наступного року Служба автомобільних доріг отримає понад 13 мільярдів гривень, а на дороги дасть тільки п'ять.

Плюс 1,5 мільярди - на місцеві. Більше половини всіх видатків "Укравтодору" наступного року підуть на обслуговування боргів і раніше взятих кредитів.

- Як ви оцінюєте той факт, що Національний банк обхідними шляхами друкує гроші для уряду, кредитуючи банки, які потім купують державні цінні папери?

- Юридично ми не можемо стверджувати наявність такого фінансування. У нормальних умовах це нормальний інструмент підтримки ліквідності банків та ринку урядових цінних паперів.

У тому обсязі, в якому це не виходить за параметри монетарної експансії Національного банку. Нацбанк має певні допустимі обсяги емісії, ліміт яких він не перевищив. Питання - куди йдуть зараз гроші НБУ?

Замість того, щоб кредитувати через банки реальну економіку, банки кредитують уряд. Це не зовсім нормальна ситуація. Через надмірний апетит уряду до запозичень із причин великого дефіциту реальний сектор не може отримати кредитів.

- Ви говорите про ефект витіснення?

- Звичайно. Уявіть собі, якщо банки мають гроші, а уряд їх не позичає. Банки почнуть шукати, кому дати ці кошти і будуть вимушеними вкладати їх у реальну економіку. Для такої ситуації бракує "дрібнички" - не мати дефіциту бюджету.

- Як новий Бюджетний кодекс вплине на роботу регіонів. Що змінить бюджетна реформа на місцях?

- Насправді принципових змін не відбулося. Поясню: формально місцеві бюджети отримують прибутковий податок, що є головним джерелом їх доходів. Це так звані делеговані гроші на фінансування делегованих державою функцій, перш за все освіти та охорони здоров'я.

Тобто вони виконують функцію агента Уряду. Місцеві бюджети як не мали, так і не будуть мати достатніх надходжень для виконання власних повноважень. Ця головна проблема не знята.

- Як позбутися цієї проблеми?

- Це проблема спеціального податку для забезпечення місцевих потреб. Мова йде про податок на нерухомість, який в усьому світі є базою власних доходів для місцевих бюджетів.

Друга проблема - знову ж таки, функціональна: чи повинна взагалі місцева влада опікуватися медициною й освітою? У мене завжди виникає питання: а сам я, без допомоги держави, залишивши гроші у себе, а не сплативши у бюджет, не можу оплатити освіту своїх дітей та медичну допомогу (через спеціальні інструменти) для своєї родини?

Чому моїми грошами розпоряджаються чиновники на власний розсуд? Розподіл чужих грошей породжує багато спокус.

- Як позбавити чиновника цих спокус?

- Провести системні секторальні реформи. Вони непрості, їх потрібно детально відпрацьовувати, обговорювати із суспільством.

Проте вони докорінно змінюють конфігурацію стосунків між державою і місцевими бюджетами. Новий характер бюджетних стосунків мав стати наслідком цих реформ.

- Одна з цілей адмінреформи, задекларована урядом - економія бюджетних витрат на утримання й обслуговування бюрократичного апарату. За Вашими підрахунками, яка реальна сума майбутньої економії?

- Цим проектом передбачене деяке скорочення видатків, проте воно не суттєве. Сума економії на адмінреформі, передбачена у проекті держбюджету на 2011 рік становить 2,6 мільярди гривень, у тому числі 0,1 - на оплату праці.

Однак у перший рік після скорочення держапарату певне навантаження на держбюджет виникає у зв'язку зі звільненням людей. Очевидно, що факт цього скорочення буде набагато більшим уже в 2012 році. Проте цьогорічна сума при скороченні на 30% чиновників викликає справедливі питання.

- Чому, з вашої точки зору, Мінфін проігнорував указ президента про адміністративну реформу та розписав у бюджеті розпорядників виходячи з тієї структури Кабміну, яка існувала раніше?

- У цій частині я не бачу проблем взагалі. Думаю, Мінфін уже підготував відповідні зміни у розподілі коштів відповідно до нової структури органів влади.

- У рамках адміністративної реформи президент створив Агентство з управління державними корпоративними правами та майном при Міністерстві економіки та торгівлі. Після масштабної приватизації, наміченої на 2011-2012 роки Фонд держмайна буде ліквідовано, а Агентство зосередить на собі всі залишкові функції Фонду. Як Ви ставитеся до такої перспективи?

- Я не бачу різниці між грошима та майном. Майно - це "матеріалізовані гроші". Це одна державна функція, що має бути закріплена за Мінфіном, а не розірвана, як зараз, та знаходиться, в частині майна, взагалі поза Урядом.

- То як бути з Агентством з управління корпоративними правами?

- Не принципово, як ви його назвете - Агентство з управління державної власності, чи Фонд держмайна. Принципово, що це має бути орган Мінфіну.

- Наступний рік вже оголосили роком приватизації. Президент підписав указ про введення в дію рішень Ради нацбезпеки і оборони (РНБО) "Про ситуацію у сфері приватизації державного майна", тим самим скасувавши заборону на приватизацію найбільших держактивів: Одеського припортового заводу, Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР), "Турбоатому" та чотирьох обленерго. Як Ви оцінюєте це рішення?

- На мою думку, це правильне рішення. Питання в іншому - в умовах для приватизації - дефіцит, борг, регуляторна система. З цієї точки зору є загроза, що приватизація не дасть достатньо грошей через ризики інвестиційного клімату в країні та макроекономічні проблеми.

При наявних масштабах бюджетної дірки продавати - все одно, що кидати у грубку. Приватизація може дати добрий ефект при безпечних розмірах дефіциту та боргу.

- Інвестори окрім іншого орієнтуються на стан взає

Матеріали по темі