Суспільство

«Він собою хотів все небо закрити». Спогади про військового вертольотчика з Вінниці Вадима Кравця

25 листопада 2022, 14:10

Він все життя літав, був професіоналом своєї справи. Вадим Кравець вже був на пенсії 17 років, коли росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну. У перші дні повномасштабної прийняв рішення стати на захист України. Під час виконання бойового завдання 8 серпня капітан Вадим Кравець загинув… Похований у Вінниці на Алеї Слави…

«Я хочу щоб люди знали про мого Вадіка. Він був прекрасною людиною, справжнім патріотом і надійним товаришем», - говорить сестра Вадима Вікторія Кшишневська.

«Він з перших днів війни не міг сидіти вдома. Телефонував своїм колегам, які у відставці. Та вирішив йти до військової частини, у якій служив раніше. Каже, «піду на аеродром, там мене знають і знають що я можу». Це було 26 – 27 лютого. Там Вадим і залишився. «Мене взяли!», - радісно мені повідомив брат телефоном. Він був щасливий від того, що його взяли. Спочатку в тероборону частини, а після підготовки та перевірки інструкторами ВПС, йому дали борт і призначили командиром екіпажу. Він став найстаршим пілотом, молоді льотчики називали його «легендою». Літав Вадим на Мі-2. За пів року війни - більше 300 годин нальоту. Для цивільних, це просто цифра, а для пілотів гелікоптера, дуже важка праця», - говорить Вікторія.

Вадим Кравець свого часу закінчив саратовське вище училище льотчиків. Був вертольотчиком, служив у різних регіонах. Після розпаду срср відразу повернувся в Україну.

«Тоді якраз у нас, в Вінниці, зорганізувався вертольотний полк. Вадим почав служити. На той час було складно, літали мало, грошей не виділялось достатньо на авіацію. Але він служив. Був досвідченим і відповідальним пілотом, з нальотом понад 1500 годин. Всі знали, якщо щось треба зробити, то – це мій Вадим», - пригадує сестра.

«Коли приїжджав додому, я бачила, який він був щасливий. Знаєте, це була гордість в очах, що він потрібен, що його вміння і навички потрібні, що його поважають колеги».

Вікторія і Вадим з родини військових – їх батько був полковником авіації.

«Вадим пішов у льотчики. Він у дитинстві був дуже хворобливий, мав викривлену носову перегородку. Коли в 9 класі він вирішив що хоче стати льотчиком, то пішов на операцію і вже до медкомісії перед вступом був придатним. Він не пройшов на пілота винищувача, але його взяли на навчання у вертольотчики. Він завжди розказував, як класно літати. Коли моя донька була маленька, брав її з собою на День авіації. Бабуся з дідусем сварились, хвилюючись за дитину, але він був щасливим в небі і хотів це щастя показати й іншим. Всім хотів показати – як в небі круто. Коли брат щоразу розповідав про польоти, син завжди слухав з відкритим ротом. І теж після школи вступив у льотну академію. Всі розмови в родині зводились тільки до одного – неба і літати», - розповідає Вікторія.

Трагічна звістка про загибель брата Вікторію застала у Кропивницькому. Якраз в цей час її син проходив медкомісію перед переведенням на третій курс льотної академії.

За кілька днів до трагедії Вадим Кравець був відзначений нагрудним знаком Міністерства оборони «За зразкову службу».

«Ми в понеділок збирались їхати, а в четвер Вадим приходить і каже я можу бути не на зв’язку кілька днів, бо я йду. «Йду» це значить, що у відрядження. Ніколи не питала куди, бо брехати він мені не міг, а я не знала, чи можна казати. Та і по телефону в нас спілкування було смс-повідомленнями «Ти як?». Якщо він міг, то передзвонював, якщо не міг, то потім говорили.

Вадік був у відрядженні, але я зрозуміла, що він хоче щось сказати. Говорю йому, зізнавайся, що в тебе? Він каже: «мені орден дали. Тільки мене не було, отримав командир частини».

В неділю 7 серпня, ввечері як завжди пишу Вадіку: «Ти як?». Він передзвонює, каже, в нас таке робиться, ракетні обстріли, по Вінницькій області прильот.

Я йому кажу, коли б не прилетів, подзвони мені. Я не знала, що це була наша остання розмова. Була впевнена, що ми побачимось, коли він повернеться.

Вранці 8 серпня ніколи не забуду цього телефонного дзвінка: «Вітка, Вадік загинув…»… Я кричала від болю…», - плаче сестра.

У тому «відрядженні» загинули і друзі Вадима – Іван та Олексій. Це були найкращі льотчики, серед них і 22-річний Денис.

«Він собою хотів все небо закрити», - плаче Вікторія.

Вадим любив життя, любив подорожі, його надихали українські Карпати. Мріяв після перемоги зустріти Новий рік в Парижі. І найзаповітніша мрія - потрапити на концерт гурту «Без обмежень», мав уже куплені квитки...

5 жовтня Вадиму Кравцю мало виповнитись 55 років. Він мріяв зібрати на свій День народження всіх своїх друзів за великим столом… Зібрав з іншого приводу…

Вадиму Кравцю присвоєно звання майора (посмертно).

Вічна пам'ять Героям…

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info, фото Вікторії Кшишневської

Підписуйтесь на Вінниця.info в Telegram
Теги: військові героїчні захисники Вадим Кравець 
Матеріали по темі