Суспільство

Вінницькі учасники Революції Гідності розповіли школярам про трагічні моменти на Майдані

20 лютого 2017, 17:42

20 людтого у  Вінниці вшановують пам'ять та трагічні події на Майдані  наприкінці лютого 2014 року. Для старшокласників місцевих шкіл провели бесіди учасники тих подій. До дня Героїв Небесної Сотні молодь на розмову зібрали у кінотеатрі «Родина».

Спілкуватися з дітьми у зал заходить Микола Рудик. Чоловік дивом залишився живим після важкого поранення у праве око. На ньому вишиванка.

«Сорочка ця дуже символічна для мене. Вишивала її мені дружина. Вже після того, як врятували від смерті лікарі. У праве око мені поцілила «снайперка». З 19 на 20 лютого. По мені стріляли з готелю «Україна». Я стояв з прапором. Біля мене не було більше нікого. Мінімум в діаметрі 70 метрів. Навколо, лише полум’я. Але мене було видно добре. Бачили, що я був у військовій формі, - розповідає Микола. – Граната впала якраз з нашого боку. Хтось був переодітий на нашій стороні. Лікарі кажуть, що це диво, що я живий. Бо якийсь би там міліметр, я б точно не вижив. Сьогодні мені багато дзвонять, вітають з другим днем народження. А снайперка та була бойова.  «Москальська», російська. Я ж військовий, добре знаю, у кожній кулі є літери».

Микола демонструє прапор, з яким був на Майдані.

«До революції, я  їздив по світу. Служив у прикордонній службі України, майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики. Бачив, як люди живуть. Коли побили наших студентів, я був у Парижі. Там став одним з організаторів маршу за Україну. Через  два дні повернувся до Вінниці. Тут лишив речі і далі на Київ. Там був помічником коменданта наметового містечка. Часто бачився з Кузьмою. Він передавав медикаменти. І правильно він тоді сказав, що ми самі собі господарі у цій державі на своїй землі. Сергій Негоян загинув на моїх очах, - продовжує. - А ось я вам можу показати нагороди, які видав навіть президент нашої держави. Але знаєте Це нагороди всіх тих, хто загинув на Майдані та в АТО.  Для мене було б нагородою те, щоб озвучили імені тих, хто стріляв по мені. Хто вбив Небесну Сотню».

До розмови приєднується Людмила Бобровська. Вона  військово-медичний волонтер.

«Наша медична частина базувалася в КМДА. Другий поверх третій операційний стіл. Людей було багато. У нас на поверсі одразу знаходилися і хірургія, і терапія. Якщо крик чули у коридорі, знали, нам несуть пораненого, - пригадує. - Був випадок на очах два хірурга намагалися завезти серце одного хлопця. Били кулаками в груди, кричали від відчаю: «Ми тебе не відпустимо! Ми не дамо тобі померти!» Очі його ще дивилися, він все розумів. Але дух вже відходив. Ми його втратили.  Одразу за ним у коридор принесли ще одного. А у нього були відкриті очі. Йому просто не встигли їх закрити».

Пані Людмила звертається до присутніх школярів.

«Ви – діти. Ми дорослі маємо вас захищати. Але у пам’яті назавжди випадок. Під час цих запеклих сутичок дві дівчинки, років по 15-ть, тримали три щита. Ті розігрілися від полум’я, яке горіло кругом. І от вони в той час попросили одного з хлопців потримати ті щити. Бо мали відійти на хвилину. Я у той час була поряд, побачила, коли ці дівчатка відпускали руки від тих держаків, шкіра залишалася на металі. А на руках живе тіло. Це було страшно. Нічого навіть не було, щоб перебинтувати. У одного хлопчика була хустинка, одній дівчинці намотав її на руку. Дівчата повернулися через хвилин 15-ть. Знову допомагати стримувати натиск».

Після розмови школярам показали  документальне кіно про Революцію Гідності. Якщо підлітки до початку зустрічі поводилися жваво, сміялися під час хвилини мовчання, виходили із кінотеатру мовчки.

 

Вінниця.info

Теги: Вінниця революція Гідності 
Матеріали по темі