16 трав. 2022 16:22

Останнє оновлення  
22 груд. 2023 12:50
Суспільство
0

333

0

Вінничанка про життя в окупованому Енергодарі: «За два місяці місто відкинули на 30 років назад - рекет, хаос і страх»

Вінничанка про життя в окупованому Енергодарі: «За два місяці місто відкинули на 30 років назад - рекет, хаос і страх»

Про життя в окупації розповіла жінка, якій з родиною вдалось приїхати на Вінниччину


Вінничанка про життя в окупованому Енергодарі: «За два місяці місто відкинули на 30 років назад - рекет, хаос і страх»

На Вінниччині відносно мирно завдяки Збройним силам України і нашим захисникам. Але є в країні теж відносно мирні території, де не ведуться бойові дії, проте звичне для нас життя там неможливе. Одне з таких міст Енергодар – славне місто енергетиків у Запорізькій області, яке окупували російські війська.

Про життя в окупації розповіла Вінниця.info жінка, якій з родиною вдалось приїхати на Вінниччину. Публікуємо її розповідь, але ім’я співрозмовниці змінюємо з питань безпеки, адже в Енергодарі залишився її син з дружиною та інші рідні. Алла виїхала з чоловіком, старшим сином, невісткою і двома онуками.

Алла родом з Вінниччини. Навчалась у політехнічному університеті, потім у 80-х роках, за направленням, поїхала в Енергодар, де все своє життя разом з чоловіком працювали енергетиками.

Енергодар – одне з наймолодших міст України. Його заснували у 1970 році, і почало своє життя з будівництвом найбільшої в Європі АЕС – Запорізької. Місто живе за ритмом атомної станції. Всі встають о 4-й годині ранку, о 5-й всі їдуть на роботу, адже о 7-й ранку на станції розпочинається робоча зміна. Школи і садочки в місті починали працювати з пів сьомої.

Вінничанка про життя в окупованому Енергодарі: «За два місяці місто відкинули на 30 років назад - рекет, хаос і страх»

До Енергодару веде лише одна дорога, яка сполучає місто з «Великим світом». Це дорога на Василівку, а потім на Запоріжжя.

Коли почалась війна на цій дорозі при в’їзді до міста поставили блок пост. Наприкінці лютого до міста підійшли російські танки, але люди їх не впустили. Так було чотири дні поспіль. На четвертий день рашисти в гучномовець повідомили, що йдуть напрорив. Танки пішли. Під час цього на блок посту загинуло двоє людей, а танки зайшли в місто і поїхали прямо на атомну станцію. Почали стріляти по учбовому корпусу. У місті була тільки поліція і воєнізована охорона атомної електростанції. На захист станції стали хлопці воєнізованої охорони. Під час цього загинуло 15 наших чоловіків.

Так почалась окупація.

Колаборанти і росіяни зайняли будівлю атомної станції. Російські вояки тинялись по будівлі, то грали в карти, то в телефонах зависали, вони зовсім не розуміли, що вони тут роблять. Наші енергетики, які працювали на станції, були в постійній напрузі. Ніхто не знав, що може прийти в голову озброєним рашистам.


Життя в місті. З 4 березня 2022 року все змінилось

У 30-тисячному містечку люди знають один одного і знають все про всіх. Тоді відразу з’явились місцеві колаборанти, які передали росіянам списки всіх підприємців. Всіх, хто мав якісь статки, хто мав бізнес, магазини, гроші, гарні будинки.

Окупанти відразу пройшлись по всіх будинках місцевих, які мали статки. Якщо люди встигли звідти виїхати, то виламувались двері, виносили сейфи та цінні речі.

«Побачивши, що росіяни увірвались до будинку мого сина, прийшла, кажу, хлопці, що ви робите. Вони кажуть, ми не собі, це нашому командиру. Вигребли все, що хотіли. І ще кажуть, а можна ми ще це візьмемо? Я говорю, а якщо я не дозволю, ви не заберете? Вони сміються у відповідь. Так було зі всіма будинками, в яких не жили люди», - розповідає Алла.

Потім вони зібрали підприємців, які залишились в місті і сказали віддавайте свій бізнес, або платіть 10% якщо хочете працювати.

В перші дні окупації місцеві магазини залишились порожні. Разом з тим по місту з’явились люди кавказької зовнішності, які почали продавати на вулицях продукти, горілку, шкарпетки... Все скопом, на вулицях, як на початку 90-х.

«Ціни дуже високі. Наприклад, 200-грамова банка згущеного молока коштує 180 гривень», - говорить Алла.

Місцеві ж підприємці не наважувались торгувати, адже росіяни могли просто прийти і все забрати. Потім представники бізнесу якось домовились з представниками окупаційної влади, щоб привозити в місто хліб, м'ясо, інші продукти з навколишніх сіл.

«В одному кінці міста продавали хліб, в іншому молочну продукцію, ще на іншій точці можна було купити овочі, м'ясо в іншому місті. Тобто, щоб купити звичайні продукти, потрібно мати цілий день і обходити все місто. Машинами ми не користувались. Адже як тільки росіяни бачили десь нормальне авто, його просто відбирали. Зараз енергодарівці їздять тільки велосипедами. Авто просто поховали в гаражах», - каже жінка.

Освіта в окупації

Діти не мають можливості вчитись дистанційно. Школи не працюють. Окупанти викликали всіх керівників освіти і сказали, якщо ви хочете працювати, то літом їдете в Крим і проходите курси, щоб вчити дітей за російською програмою (російською мовою, без правдивої історії України та пропагандою). Всі вчителі в Енергодарі відмовились. А замінити їх окупанти не мають ким. Всіх вчителів викликали і віддали їм трудові книжки. Відмітки про звільнення немає, але освітяни не працюють.

Дітей на вулицю батьки не пускають. Бояться за дітей.

Енергодарський інститут державного та муніципального управління. За нього теж взялись окупанти. Ректор заявив, що не буде співпрацювати з окупаційною владою. Ректором інституту окупанти поставили якогось діда, який колись в Запорізькій міськраді займався комунальним господарством.

Більшість місцевих не хочуть мати діла з росіянами

В Енергодарі звільнились майже всі представники місцевої влади. 90% працівників написали заяви і відмовились від співпраці з окупантами.

На атомній електростанції люди залишились працювати аби не допустити катастрофи в енергетиці. Атомна електростанція під контролем українського керівництва.

Гроші

Україна платить заробітні плати і соціальні виплати жителям Енергодару на картки. Але українські банки в місті не працюють. Місцеві жителі купуючи продукти, перераховують гроші на картку підприємцям. За комунальні послуги не платять.

Парад

Окупанти намагались всіляко показати картинку на 9 травня. Але не вийшло. На парад прийшло людей 500 з 30-тисячного міста. І то більшість – примусово. Звичайно, серед них там були прихильники росії. Але щоб всі розуміли як окупанти збирали людей. Напередодні параду 7-8 травня в людей на вулицях при перевірці документів, забирали документи і казали, віддамо 9 травня, коли прийдете на парад. Інша частина людей – працівники комунальних підприємств, яких примусово вигнали на демонстрацію.

Вінничанка про життя в окупованому Енергодарі: «За два місяці місто відкинули на 30 років назад - рекет, хаос і страх»  - фото 2


Вибратись на волю

Виїхати з міста Алла намагалась 4 рази, кожен раз, коли оголошували про «зелені коридори». Але щоразу росіяни розпочинали прострілювати ці коридори і люди повертались назад. Тому вирішили спробувати виїхати самостійно. Домовились зі знайомими. Всього було п’ять машин. Через кожних 300 метрів стояли російські блок пости. На кожному перевіряли документи, телефони, речі і проводили огляд авто.

«Виїхали з Енергодару о 7-й ранку 12 травня. До Вінниці дістались лише надвечір 14 травня. Хоча раніше ця дорога займала 8 годин», - каже Алла. Найбільше часу зайняла дорога до Запоріжжя. Відстань в 120 кілометрів ми подолали за півтори доби. На зустріч машини теж їхали. Волонтери везли в Енергодар продукти, їхали порожні автобуси, щоб забрати дітей. І що найпарадоксальніше, наша черга на виїзд рухалась швидше, ніж тих, хто на в’їзд. Українцям просто не дають змоги допомогти енергодарівцям з продуктами харчування. Рух в обох напрямках блокують росіяни», - розповідає Алла.

Під час дороги з окупованого Енергодару найбільше вразила людяність наших людей.

Не доїжджаючи цілу добу стояли у черзі до блок-посту біля Василівки. Пізно увечері до них підійшла жінка. Вона каже: «Я щоночі ходжу сюди, дивлюсь в кого є діти і пропоную, щоб люди могли в мене переночувати і поїсти».

«Ми з невісткою і двома дітьми пішли за жінкою. Прийшли до двоповерхового будинку, видно що раніше це була гарна хата, поки її не розбили снарядами. Але тут нам дали прихисток на ніч, нагодували, дали ліжко і ковдри. Ми дуже вдячні цій жінці. У той вечір жінка забрала до себе додому чотирьох мам з дітьми», - говорить Алла .

Коли родина приїхала на підконтрольну Україні територію, у всіх були сльози на очах, побачивши наш прапор.

«В Запоріжжі нас зустрічали як рідних. Все організовано, злагоджено. Нагодували. Зареєстрували. Поселили в людей. Дітям видали рюкзаки від ЮНІСЕФ. А головне - ми тут відчули, що ми вільні. Бо в Енергодарі складалось враження, що вся Україна під окупацією. Але, слава Богу, це не так. Тут життя», - говорить жінка.

Всі жителі Енергодару з нетерпінням чекають звільнення від окупації

«Ми віримо, що це не назавжди. Ми не хочемо жити в минулому. За ці два місяці нас відкинули на 30 років назад. З цими їх червоними прапорами, демонстраціями, рекетом, бандитизмом...», - говорить Алла.

P.S. «Вже у Вінниці моя 6-річна онучка спитала, чи не будуть більше перевіряти нашу машину. Виявляється, вона усю дорогу була налякана, що рашисти заберуть у неї дитячий рюкзачок з іграшками. Бо чула, як ми, дорослі, в дорозі постійно щось ховали «аби не забрали» на блок-постах. Пообіцяла, що не дозволю нікому забрати її рюкзачок. «І в машині ми більше не будемо спати?» Не будеш, моя дівчинка…»

Новини в зручному форматі в нашому Telegram-каналі – https://t.me/vinnitsa_info

Вінниця.info

title