Суспільство

Володимир Продивус: Правила гри мають бути зрозумілими для всіх

5 січня 2011, 17:39

Голова наглядової ради публічного акціонерного товариства «Мостобуд» Володимир Продивус більш відомий як вінницький бізнесмен. Мало хто знає, що він має диплом магістра психології й нині займається питаннями психології управління. Чому сьогодні навіть найпрогресивніші зміни суспільство сприймає у штики? Про це – в інтерв’ю «Главреду»

«ХРОНІЧНУ ХВОРОБУ ЛІКУЮТЬ ДОВГО»

- За останній місяць «Мостобуд» здав в експлуатацію кілька довгоочікуваних інфраструктурних об’єктів. Але ЗМІ пишуть, що дорожні пробки не зникли, а лише перемістилися. Чи варто було город городити?

- Ви говорите про естакаду на Набережно-Хрещатицькій, двосторонній рух по мосту на вході у Гавань і естакаду на Московській площі у Києві? Так, з осені ці проблемні транс¬портні вузли працюють стабільно.

Чи перемістилися пробки? Вони пересунулись у центр міста. Таке передбачали. То що – зачароване коло? Певною мірою так, і розплутаємо не скоро. Дуже довго вже нічого не будували, а кількість транспорту зростала в непередбачуваній прогресії.

Місто – це жива структура, яку можна порівняти з людським організмом, де артерії та вени – дорожня інфраструктура. Коли постійно зростає тиск, у людини стається інфаркт. Якщо збільшується потік автомобілів – місто впадає у колапс. Лікування полягає в тому, щоб інфраструктура відповідала транспортній динаміці.

Естакада і міст на вході у Гавань – це частина багатокілометрового Подільського мостового переходу, який зараз зводять. Для інформації: сам перехід з’явився в Генплані розвитку Києва ще у 1966 році. Тобто півстоліття тому діагноз поставили правильно. Якщо б тоді й будувати почали – мали б безболісну профілактику. А тепер хвороба дуже запущена, тому вдалися до хірургічного втручання.

Аналогічна ситуація з розв’язкою на Московській площі. Вже введено в експлуатацію естакаду – її ключовий елемент.

- Але люди скаржилися і скаржаться...

- Не пригадую такого, щоб будівництво не створювало дискомфорту. Коли обмежують рух на й без того перенапруженій трасі – без міцних водійських «побажань» не обійдеться. Після введення в експлуатацію новобудов потік транспорту послабився. Але пробки пересунулися у бік Поштової площі. Там планують побудувати багаторівневу розв’язку. Знову перешкоди транспорту, знову невдоволення. А потім пробки перемістяться вище...

Інфраструктурний організм занадто довго працював на виснаження, і хвороба стала хронічною. Повне одужання настане, коли артерії прочистять і вони стануть адекватними напруженню. Це буде нескоро. Але лікування треба з чогось починати.

«ПІАР ПОТРІБЕН НАВІТЬ БІБЛІЇ»

 

- Знову пісня про бичка: все, що до нас, – то погано?..

- Нехай політики критикують попередників. Людина влаштована так, що в усіх своїх бідах звинувачуватиме чинну владу. Незвичність ситуації в тому, що нинішня влада дійсно закрила всі прогалини й довела довгобуди до пуття. Інші тільки скаржилися та обіцяли.

Реальне будівництво почалося у 2004-му. Рішення ухвалював Кабмін Януковича. Потім на п’ять років будівництво призупинилося. Влада просто не давала грошей. У неї були інші пріоритети.

Коли наприкінці квітня прем’єр-міністр побував на столичних довгобудах і дав завдання ввести в експлуатацію обидві естакади до кінця року, то і я, і багато інших поставилися до цього без особливого ентузіазму. На жаль, ми вже звикли, що на будівництвах керівники країни обіцяють швидкі мільярди, але...

Цього ж разу було зовсім інакше: пішло фінансування, разом з ним – контроль за кожною копійкою та якістю робіт. Іншими словами, коли відповідальність влади наклалася на відповідальність будівельників, результат матеріалізувався у вигляді сучасних мостових споруд. Причому транспортний вузол на Подільському переході було введено в експлуатацію на місяць раніше терміну.

- Чи не занадто дорогою ціною?

- Якби київські – та й Запорізький – мости будували за графіком, це заощадило б мільярди. Я не обмовився – саме мільярди (!) народних грошей. На кожному об’єкті. Така ціна бездіяльності! Так буває завжди, коли влада захоплюється політиканством на шкоду економіці.

Дивні ми люди: десятиліттями терпіли балакунів, щоб тепер критикувати творців. Скажіть, чому засоби масової інформації годинами показують протестувальників, але не помічають тих, що аплодують? Таких не менше! Ви ж були на пускових об’єктах і бачили.

Як будівельник знаю напевно: нинішня влада взялася за складну справу – після 20-річної перерви нарешті зважилася будувати. Але практично всі мости в Україні було зведено ще за радянських часів. Будувати важко, і це не дуже популярно. Тому що, не заважаючи іншим, можна будувати хіба що в пустелі.

- Ви говорите про очевидні речі...

- На жаль, очевидні не для всіх. Дуже вже несміливо влада пояснює, що шлях із розрухи лежить через страждання. Сьогодні психологічно важко бути оптимістом і помічати хороше.

Одного разу почув фразу про те, що піар потрібен навіть Біблії. Відразу подумав: який цинізм! Пізніше зрозумів: усе правильно. Нинішня влада виграє в діях, але програє інформаційно. Таке моє спостереження. Треба пояснювати людям, що побудовані дороги – це рух уперед. Що міст важливий не тільки як об’єкт, але і як «роботодавець». Тому що один мостобудівник забезпечує замовленнями та роботою спеціалістів п’ятьох підприємств, які є постачальниками цього будівництва. Ось ви, наприклад, знаєте, що в одній витраченій на будівництво гривні «сидить» 65 копійок витрат на будматеріали? Тобто фінансуються інші галузі. Оживає промисловість. Люди витрачають гроші, ті починають обертатися й працювати. Пожвавлюється торгівля, з’являється попит на сільськогосподарську продукцію. Великий ланцюжок трудівників заробляє гроші, а не чекає подачок від влади.

На жаль, механізм подачок у нас прижився чудово. Позичили мільярд за кордоном – збільшили зарплати, пенсії, різні допомоги. Зробили ін’єкцію банкірам. Потім, щоправда, розвели руками – мовляв, чому мільярди опинилися за кордоном? Але в цілому всі радіють...

- А сьогодні?

- Чому чітко не пояснюють, що повертати можна лише із заробленого, а не з нових боргів? Чому ми в житті розуміємо, що коли постійно позичати у сусідів, то дуже швидко перестануть давати в борг і не поважатимуть? І чому стаємо такими нетямущими, коли йдеться про державні гроші? Тому що бюджет – далеко, а гаманець – у кишені?

Влада запускає проржавілий механізм заробітків, образно кажучи, дає людям вудку, а не рибу. Але з тісних квартир у повсякденних проблемах дуже складно роздивитися цей механізм. Треба допомагати людям побачити перспективу. Тоді вони почнуть допомагати владі, а не хаяти мости. Якщо людина не бачить доцільності у праці, вона йде на Майдан.

Професійно пояснити свої дії – це обов’язок влади. Показувати хороше важче, ніж погане.

«ЩО Б МИ НЕ СТВОРЮВАЛИ, УСЕ ОДНО ВИХОДИТЬ КПРС»

 

- Ви кажете про пріоритети. Тоді що, пріоритет не надуманий?

- Ми опинилися на краю прірви, бо не було економічно обґрунтованих пріоритетів, не було стратегії розвитку. Адже для того, щоб не будувати, багато не треба. Потрібно, аби люди кинули кельми? Виявляється, досить підняти екологів, краєзнавців, кого там ще – і просто заборонити. Саме так сталося влітку 2005-го із запорізькими мостами – будівництво зупинили на самому піку, у найсприятливіший для нього час. Створили комісію при Президенті, кілька місяців розбиралися в тому, що давно вже вивчено і обґрунтовано. Застопорили й зламали розкручену технологічну машину.

Таку безгосподарність на найвищому рівні назвали в дусі часу – «влада радиться з народом». Щоб дійти висновку: виявляється, будували правильно, продовжуйте! А на порозі вже зима! Є роботи, які холодної пори року проводити не можна, – побудоване буде неякісним та недовговічним. Значить, слід чекати наступного року... І ніхто не відповів! Чи це демократія?

Політтехнологи знають: якщо дуже постаратися,  можна переконати народ у тому, у що здоровий розум ніколи не повірить. Зараз я скажу непопулярну річ. Можливо, хтось образиться. Але чому революції робляться на Майданах? Тому що психологія особистості і психологія натовпу – принципово різні речі. Індивідуальна свідомість розчиняється у натовпі, емоції беруть гору над розумом. У такому трансі простіше управляти людьми. Натовп швидко стає агресивним. Це відомо ще з часів Стародавнього Риму.

- Якось навіть незручно це чути. Люди ж бо знову на Майдані...

- А ви простежте динаміку. Спочатку протестувальники були незадоволені Податковим кодексом. Цілком справедливо незадоволені. Кодекс треба виправляти. Але коли влада сказала: «Давайте разом доопрацюємо», – що прозвучало? Кодекс – потім,  змінюймо Кабмін, Раду і Президента! Ось до чого прийшли! Це робота політтехнологів. Так робили більшовики. Перейняли і нинішні «революціонери».

Ми ж тільки-но владу обрали. Не довіряємо й собі? Влада – лише дзеркало. Правий був покійний Черномирдін: що б ми не створювали, усе одно виходить КПРС.

- Ви вступили у Партію регіонів?

- Та нікуди я не вступив. Політикою не займаюся принципово. Мені бізнесу вистачає. Але я будівельник, і тому розмірковую – що нам заважає?

Думаєте, до нинішньої влади у мене немає претензій? Адже було очевидно: податкову систему потрібно змінювати. Кожен має вносити свою копійку, а значить, ділитися заробленим. Людина утримує державу, а держава створює умови, щоб та заробляла більше. Але ж треба розуміти: віддавати своє – це завжди відчутно. Чому формально провели обговорення найважливішого зводу правил, які зачіпають інтереси кожного? Я сам керую серйозним господарством і чудово розумію, що Президенту доповіли: з народом усе обговорили, народ співає і радіє...

Чому Президент у робочий час повинен стояти біля вікна і особисто йти в намет до протестувальників, щоб переконатися в тому, що з людьми не радилися? Якщо він, як Дід Мороз, почне чаювати у кожному наметі, хто ж тоді країною керуватиме?! Чому взагалі стали можливі заяви, що це не народного розуму справа – податки обговорювати? А відраховувати зароблене – народного? Коли в тебе з кишені витягують, розум швидко прокидається.

Взявшись за докорінні реформи, треба усвідомлювати: народ має право розуміти ці реформи. Якщо людина не знає, куди її ведуть, вона упирається.

Я не політик, а будівельник. Для мене абсолютно ясно: на будівництві люди не раби, а творці. Кожен будівельник знає, який об’єкт будує – чи то міст, чи то будинок, чи то дорогу...

Але чи всі громадяни розуміють, що вони будують в Україні? Це серйозна проблема.

Я бачу, що нинішня влада йде у правильному напрямку. Латає діри, добудовує недобудови, вводить в експлуатацію новобудови. Будь-яку справу слід доводити до кінця, інакше – це викинуті гроші. Реформи тривають. Їхня життєспроможність – у їхній спрямованості: спочатку треба заробити, а потім уже підвищувати зарплати. Хотілось би, щоб навпаки, але так не буває. До того ж потрібно віддавати борги. Хтось проїдав, хтось крав, але віддавати доведеться всім. І тривалий час. Швидше заробимо – швидше почнемо працювати на себе. Усе це треба пояснювати.

«ПОСЛУХАЄШ ДЕПУТАТІВ ІЗ ЧИНОВНИКАМИ – НУ ПРОСТО СТАХАНОВЦІ У ВИБОЇ!»

 

- Зараз наберуся оптимізму, а потім піду в жек, у податкову, у райдержадмініс¬трацію. Творчий дух і вивітриться...

- У цьому біда. Треба жорстко ставити на місце царків – чиновників середньої руки і рангом нижче. Саме там найбільша корупція, звідти формується думка про владу. І знову не обійтися без інформації. Люди добре знають, хто у рідному районі бере хабарі. Вони мають право бачити: хабарника покарано.

- Але знають не тільки місцеві жителі, а й начальники хабарників. Перший «кришує» другого, який утримує третього. Такий от китайський будиночок...

- Простіше з десяток мостів побудувати, ніж видавити корупцію із чиновницького нутра. Скажу непопулярну річ. «Слуги народу» повинні чітко розуміти: не хочете служити народові – будете його боятися! Чиновник повинен боятися, що його знімуть. І не лише за неправильно прийняте рішення, а й за неприйняття правильного. За знущання, хамство, за тяганину. Є хороше гасло: покупець завжди правий. Хто оплачує послугу під назвою влада? Платник податків. От і служи йому, а не навпаки.

У державі діє законодавство щодо захисту прав споживачів. Його наріжний камінь – об'єктивна інформація про те, за що людина платить. Значить, платник податків повинен розуміти, на що витрачаються податки. Якщо вночі страшно виходити на вулицю – потрібно міняти міліцію. Якщо Служба безпеки не знає хабарників, то чим тоді вона займається? Якщо в будинку холодно – без роботи має залишитися жек разом із начальником. Санітарний інспектор, пожежник, податківець повин¬ні допомагати, а не вимагати. Вийшов із підсобного приміщення зі згортком – розгорни, покажи. Така в тебе робота. Адже у супермаркеті навчився залишати сумки біля входу? Підсобне приміщення – не відділ самообслуговування.

Порядок має бути в усьому. Якщо в газеті з’явилася інформація, що слідчий знущався над затриманим, не розбирайся зі ЗМІ – питай зі слідчого. Це теж інформаційна політика.

Чого сьогодні найбільше боїться чиновник? Не посада його хвилює, а те, що перестануть давати хабарі. А повинен боятися відповідальності! Потрібно, щоб закон чітко кваліфікував: чиновник – це держслужбовець, якщо він порушив закон – це злочин проти держави. Відповідальність – відповідна.

Чому в усьому світі чиновники звітують про свої витрати? Тому що діють від імені держави. Фактично не чиновник звітує, а держава. Інакше вона заохочує корупційний податок.

Нині ми бачимо жорстку вимогу Президента до силових структур стосовно наведення порядку. Янукович не ділить людей на «своїх» та «чужих». Як і в бізнесі, в державних питаннях немає «своїх». Є людина, посадова особа... Я знаю позицію Віктора Федоровича: узяв на себе відповідальність – відповідай! Інакше завтра твоє місце займе інший. Не вмієш відповідати – вільний! І це правильно. Якщо хтось і досі не зрозумів – нехай вивчить.

- Чиновники рангом нижче дивляться на чиновників, що рангом вище...

- Будьмо відвертими, можновладці в усі часи і за всіх режимів не голодували. Так є в усьому світі. Просто ніяково слухати, що політики живуть спільними проблемами з народом. Та ніколи не буде спільних проблем у того, хто одержує 20 тисяч гривень, з тим, хто отримує лише тисячу. Проблеми є, але із розряду «в одного перли дрібні, у другого – суп рідкий». Інколи послухаєш депутатів із чиновниками – ну просто стахановці у вибої!

Треба, щоб кожен відповідав за себе і свою справу. Адже із сумнозвісною депутатською недоторканністю дійшло вже до маразму. Хай би спробував хто-небудь у «Мостобуді» забарикадуватись в електрощитовій і вимкнути світло. Чи в робочий час дудіти в дудки й запускати кульки у службовому приміщенні. Через хвилину мав би розмову з міліцією або із санітарами із психлікарні. Хай би спробував «з ідеологічних міркувань» прогулювати роботу чи ламати оргтехніку – вилетів би з роботи через дві секунди! І профспілка не допомогла б... На роботі ти повинен працювати й приносити прибуток.

Між іншим, на будмайданчиках «Мостобуду» працюють прихильники і «біло-синіх», і «помаранчевих», і «біло-сердечних». Поясни мені: депутатська недоторканність звільняє від дотримання трудового законодавства, кримінального, господарського? В якому парламентському регламенті написано про барикади в електрощитовій? Ми так захопилися політикою, що вже й хуліганство стало видом діяльності.

Нинішнім демократам дуже не подобається, коли їм нагадують, що демократія починається з дисципліни.

Мене завжди дивувало, як добре американці знають свою конституцію. Напевно, такого не було б, якби були відсутні чіткі пріоритети в державній інформаційній політиці. А в нас часто цитують: «Незнан¬ня законів не звільняє від юридичної відповідальності». Це теж Конституція. Звичайно, ніхто не зобов’яже людину знати закони. Дотримуйся – і крапка! Але люди повинні розуміти, в якій державі вони живуть, що будують, які, так би мовити, правила співжиття. І не важливо, якою мовою їм це пояснять. Важливо – щоб дохідливо. Інакше у влади будуть одні реформи, в народу – інші.

Віктор Коробков, журнал «Главред»

Матеріали по темі