Врятувати вінничан. «Кривава вода» для 32-го блокпосту

 У серпні п’ять сотень вінничан почали військову муштру в таборі під Тютьками. Там півтора місяці проходили військову підготовку, після чого відправились в АТО. Вже через кілька тижнів долею вінницьких вояків переймалась вся Україна, бо з’явилась інформація, що більше сотні бійців, серед яких багато вінничан, опинились в оточенні сепаратистів, люди почали називати 32-й блокпост другим «ілловайським котлом». Що було насправді і якою була війна для вінницьких Нацгвардійців, ми дізнались, поспілкувавшись із 33річним вінничанином - з позивним «філософ», який з 4 жовтня і до завершення тримав оборону на 32-ому.

- Як ви потрапили в Нацгвардію?

- Був ще «Кримнаш», здається березень, холодно було. Неділя вечір, дивишся новини, аж тошно стає, я кажу: «все не витримую», беру військовий квиток і йду до військкомату. Записали телефон і відправили. Мене не чіпали аж до серпня. Повістка на медкомісію прийшла у липні, я відразу її пройшов за 15 хвилин. Тоді результати мені віддали на руки, я й кинув довідку до своїх папірців. Потім був дзвінок: запрошуємо вас до військкомату. Ну приїхав, сидить майор і починає розмову з того що є кримінальна відповідальність за відмову від мобілізації…

- Потім були тренування в Тютьках?

- Чого ми там стільки просиділи? Нас толком нічого не навчили. Якщо з трьох днів ми ефективно проводили пів дня, то це було добре. В Тютьках тренували жити по розкладу: спати, строїтися… Штат перебирали тричі. В кінці, коли формували третю роту, то розподіляли за принципом: СВД бачив? – будеш снайпером. Тобто, майже нічого корисного, до того як попали в бій ми не дізнались, хоча деякі поради усе ж знадобились. Вже після 32-гого інженер розповів як правильно робити бліндажі, як їх перекривати.

- З Тютьок відразу поїхали в АТО?

- Ні спочатку нас завезли в Нові Петрівці, нас вишикували. Мав приїхати Яценюк, ми його прочекали п’ять годин. Він прийшов привітався за руку з кожним десятим і через три хвилини побіг до преси, паралельно нам почали урочисто видавати зимові шапки. Хлопці почали обурюватись, навіщо нас так довго «маринували». Показуха всім набридла.

- З Петрівців вас відправили в АТО Ви знали що будете нести службу на блокпостах?

- Спочатку коли ми їхали, думали що блокпост,це треба попускати автівки і контролювати тих хто з чим їде. На блокпост приїхали ввечері, вже темніло, нас висадили, «КрАЗ» поїхав далі. Стоїш не знаєш де ти, що тут, приблизно здогадуєшся де хто може бути наші – не наші, якось розібрались що воно є… Спати не могли, було холодно. На мою думку, блокпост повинен передаватись з картою. На ній повинна бути описана ситуація, що де стоїть, де замінована територія. Цього не було. В кожного було по автомату і штатна зброя з мінімальним запасом боєприпасів – по чотири рожка. Ніч попереду…Ніч пережили, на ранок почали оговтуватись. На другий день в посадці ми побачили: валяються макарони, крупи, світера. Це напередодні приїжджали волонтери.

Згодом стало зрозуміло розміщення: 32-й блокпост стояв витягнутим вздовж дороги, обабіч – поля, посадки. До приїзду вінничан, там тримали оборону внутрішні війська, є принципова різниця за фактом. Відстань із сусідніми блокпостами 8 – 10 кілометрів. Фактично це перехрестя, яке обороняли, коло нього штаб.

- Ваші позиції відразу обстрілювали?

- Ні. Спершу сепаратисти були лише попереду, по боках від блокпосту, позаду були наші. Потім через тиждень ситуація змінилась. Але якщо по інших блокпостах шурували «Градами», то 32-й «Градами» не обстрілювали, бо біля нас був нафтопровід. Працювали тільки мінометами і стрілковою зброєю.

- У вас вистачало зброї?

- Нам мала через тиждень прийти підмога – 24-та львівська бригада. Але вона по факту, прийшла тоді, коли ми відійшли взагалі. Я так розумію, що планувалось, що прийде підмога військових і трохи вирівняє лінію фронту, але нас ніхто не підкріплював і руху ніякого не було. Взагалі раніше, перед 32-м стояв 33-й блокпост, він був правильно побудований і добре укріплений, але наші там не вистояли, сепаратисти витиснули і вони відкотились на 32-й. Це була така тимчасова точка, там нічого не робили, потрібних укріплень не було…

- Кажуть, що ви були легкою мішенню для сепаратистів. Як вас обстрілювали?

- Взагалі є такі підозри що через блокпост катається «Нива» чи «Запорожець», які по факту є наводчиками. Починається мінометний обстріл гасять конкретно, в штаб гасять, кухню посікло, в кінці вже не мали в чому зварити їжу. Кажуть що міна не б’є в ту саму воронку… Там де в Рому Завальніцького попало (важкопоранений – ред..), там був бліндаж, потім його розібрали, перекриття зняли, стала велика яма. Туди склали всю воду, яку привезли «айдарівці» та 95-та бригада, щоб зберегти від осколків, а в цю яму попала міна і перебила всю воду. Там реально півтони води пішло в пісок…

- Довго сиділи без води?

- Оце тоді «айдарівці» та хлопці з 95-ї бригади привезли і все. Була ще одна офіційна поставка напередодні як ми відходили, нашого водія усе ж попустили, але чомусь з фронту, чув що його протримали перед цим три доби у підвалі «наші друзі». Честь і хвала йому – мужик! Достатньо води було лише в перший тиждень нашого перебування, хоч криниці близько не було, але на суп вистачало.

- З харчуванням теж була проблема?

- Їжі було достатньо. Як приїхали, то в посадці і крупи і макарони, консерви, печиво, окрім того ми з собою взяли. Був у нас тиждень рибний: «біла риба» і «червона риба», (посміхається – ред.) – сардина в маслі або кілька в томаті. Була каша перлова. Хоч вона нам в Тютьках остогидла, але їсти можна…але без води було дійсно важко, пили і фільтрували усе, якось пройшов дощик і поробив калюжки нам на радість.

- Але після того як про ваше оточення з’явилась інформація в соцмережах, вся увага була прикута до 32-гого, і вінничан запевнили що до вас прорвались підмога і ваша позиція забезпечена необхідним…

- В нас було свято коли приїхали «Айдарівці». Ми правда тільки потім дізнались якою ціною вони до нас прорвались. Потім ми дізнались що вони коли йшли, то втратили трьох бійців, дізнались, що коли вони з іншого боку йшли, то «італієць» і ще кілька загинули, дізнались що п’ятеро які були попереду заблукали, їх теж напевне немає в живих. Дорога водичка виходить. І якщо врахувати всі втрати разом з нашими, то виходить що на брата по 100 літрів води. Така ціна водички вийшла. Чи потрібна вона такою ціною?

- Як ви втратили комбата?

- Між 31 та 32-м блокпостом різниця 9 – 12 кілометрів. Сепаратисти поставили свій блокпост, швидше всього підготували візуалізацію, відповідно перекрили до нас підвіз забезпечення. «Айдарівці», наш комбат і Москалюк, намагались пройти той блокпост. Вони двома чи трьома БТР-ами їхали до нас на допомогу. Приїхали… Завершилось тим, що комбата взяли в полон, Серега Думанський, наш земляк залишився неопізнаним. Коли їх добивали, з кількох хлопців залишились угольки в БТР-ах. Якщо Москалюка опізнали, то Думанського – ні. Але хочеться вірити що він живий, можливо в полоні з комбатом…

- Скільки загинуло бійців, які тримали оборону на 32-ому?

- Зі штату, який направляли а 32-й блокпост не загинув ніхто, але були важки 300-ті. Загинули хлопці, які до нас прорвались. Першим з нашого батальйону загинув Віктор Кулібаба, який був «агсник» на 29 блокпосту, з Сутисок родом. Роман Завальніцький, перший хто «вилетів» (важко поранило, до цих пір лікується, перебуває у важкому стані), він невдало сів. Бліндажі там широченні і вхід був косий, тому міна попала в районі входу і осколками прошило його наскрізь. Майор (Олександр Москалюк) був останнім. Але багато загиблих серед тих що їхали до нас. Там чоловік 8 полягло – це тільки з третього оперативного, не рахуючи «айдарівців», «вдвшників». І техніки там багато спалили.

- Як «зріло» рішення про вихід з оточення?

- Води не було. Коли захворів, пігулки запивав розсолом. Сепаратисти ходять дражняться: не виходите, ми вас перестріляємо. В четвер прийшли, кажуть виходьте, бо знищимо, потім в п’ятницю висувають ті ж самі вимоги. Ми стоїмо. В суботу знову вони ультиматум ставлять… Але за цей час ситуація напружується води стає менше і менше… «Бут» з Хмельницького по рації питає: «ну що з водою?», йому відповідають що копають криницю, залишилось три метри…такі були жарти…Потім в суботу на дві години мали бути конкретні рішення. За дві години доповіли що має бути черговий етап перемовин, а наказу ні назад, ні вперед не було, нам кажуть: спостерігайте. Потім, як о 14 годині мали бути перемовини, за 10 хвилин до цього наша артилерія починає працювати по позиціях сепаратистів, і відповідно зриває перемовини. Ми думали що на цьому нам прийшов кінець, тому вирішили йти до сепаратистів і казати їм що це не ми. Зазвичай Ліпський ходив до них. Але все одно ми не могли повірити що нас 100 чоловік покине наше командування, ми вірили що вони нас витягнуть, розчистять ту посадку чи підтягнуть війська чи що… Але чим далі, тим більше надія пропадала… хоча до останнього вірили, що усе це не дарма, що є якийсь план чи задум, можливо варіант «ловлі на живця» допускали!

- В мережі є інформація що сепаратисти самі проводили вас з оточення…

- Якби не домовились з ними, нас могли б просто покласти на дорозі. Їх комбат йшов з нами як гарант, майже до самого 31-го блокпосту. Андрюха Ліпський там залишився щоб бути гарантією повернення їх комбата та відсутності сюрпризів на території, що ми залишили…

Зараз «Філософ» у 10-ти денній відпустці. Куди відправлять далі не знає. Проте він переконаний - треба захищати Україну і закінчити цю війну. Але повинна бути чітка тактика, а не так що ні назад, ні вперед…

Фото з місця подій надані «Філософом».

Святкування Дня народження - свічки, згущенка, цукерки, дві гранати...

Фронтова "домівка" "Філософа"

Так тримають оборону

Сліди, які по собі полишає зброя

Схов від куль

ВИННИЦА.info