Вижити після СРСР і працювати з Європою. Історія українського виробника

В Україні за часів радянського союзу була сконцентрована чи не найбільша кількість підприємств легкої промисловості. З тих пір багато виробників закрились, але чимало переорієнтувались на зовнішні ринки і успішно працюють до сьогодні, поставляючи продукцію до країн Європейського союзу. Наприклад, у Вінниці фабрика «Volodarka», що спеціалізується на пошитті класичного чоловічого одягу, співпрацює з відомими брендами HUGO BOSS, AUBI, Douglas, Mario Dessuti, Bexley. В Чернівцях «Трембіта» шиє чоловічі костюми та пальто на замовлення підприємців з країн Євросоюзу. В 2018 – 2019 роках мають контракти на поставки до Італії, Голландії, Німеччини, Франції, Данії. Щоб «вижити» керівники обох підприємств вчасно переоснастили виробництво, закупивши сучасне обладнання, адже європейський споживач вимогливий до деталей – крій повинен бути ідеальним, а шви – з точністю до міліметра.

«Цього року виповнюється 75 років з дня створення швейної фабрики і 65 років тому створено об’єднання «Трембіта, і 35 років як я працю генеральним директором», - говорить керівниця ТДВ «Трембіта» Стелла Станкевич.

Стелла Омелянівна пригадує, як в 90-х підприємство було на межі закриття, бо на той час припинились централізовані поставки тканин.

«Коли розвалився радянський союз, ми залишились, як кажуть, «без тата й без мами», ніхто нами не цікавився. В 1992 році в Києві ми ще провели ярмарку по продажу швейних виробів. На ярмарку приїхали, але тканин не було, пошили тільки зразки. Наші друзі з Туркменії, Узбекистану підійшли до нашого стенду, їх чоловіки любили нашу продукцію, кажуть що хочуть купити. Я погодилась, але з чого шити, не знала. В ті часи був бартер. Відправляли готову продукцію, нам давали тканину. Питаю в покупців, що вони можуть дати в замін на готову продукцію, вони запропонували бавовну-сирець. Я приїхала додому, тут був трейд-клуб з виробниками з інших країн. Познайомилась з директором румунської фабрики в Сучаві. Там велика текстильна фабрика. Поїхала до них. Домовились, що ми поставимо їм бавовну, вони нам дадуть тканину», - пригадує директорка підприємства.

Завдяки успішним бартерним операціям, фабрика не зупинилась, пізніше знайшли партнерів в Європі. З 1996 року почали технічне переоснащення виробництва. Зараз там обладнання відомих німецьких фірм - KURIS, INDUPRESS, DUERKOPP ADLER, BASLER, PFAFF та японські машини JUKI і американські GERBER. Ланки виробництва відокремлені. На кожен процес – окремий цех.

«Ми шиємо різні бренди. Співпрацюємо з багатьма фірмами в Європі. 20 тисяч піджаків, костюмів поставляємо тільки на Францію.

Наприклад, французи відправляють в Англію та інші країни. Ми вчимось постійно, бо для кожної країни свої моделі, свої методи обробки. Дякуючи цьому ми розвиваємось. Інші підприємства, які не працювали на давальницькій сировині просто загинули», - говорить Стелла Омелянівна.

Українська легка промисловість пережила не одну кризу, одна з них зумовлена світовими тенденціями, адже дешева робоча сила в Китаї складає чималу конкуренцію. У 2000-х багато європейських виробників перенесли свої виробництва саме в Китай. В Італії, наприклад, практично немає фабрики з пошиву одягу. Але керівниця українського підприємства впевнена, що Китай нам тут вже не конкурент.

«В 2007 році багато фірм, зокрема і «Кайзер», з якою ми працювали, всі пішли в Китай. У нас була велика проблема. Французи свого часу теж хотіли в Китаї розмістити виробництво. Поїхав керівник їх підприємства в Китай, подивився місце виробництва, а там і сплять і їдять і миші бігають… він відмовився. От з нами працює. Його все повністю задовольняє. Ще й викупив в Бердичіві швейну фабрику. В Китай сьогодні ніхто не вже йде. Це минуле», - каже Стелла Омелянівна.

Виробництва в Україні забезпечують зайнятість населення. Наприклад, на фабриці «Volodarka» у Вінниці працює близько 1000 осіб. На чернівецькій «Трембіті» працює 700 людей, при середній зарплаті 10100 гривень. Для європейців, які підтримують реформи в Україні, аспект зайнятості нашого населення є актуальним, адже це стримує нелегальну міграцію до країн ЄС.

«Одна із цілей, які ми прагнемо досягти в Україні – створити умови для створення більшої кількості нових робочих місць. Для того щоб припинити потік молодих людей, які залишають Україну. Наразі, ми в процесі підготовки суттєвої, за своїми обсягами в Україні, Програми професійної освіти. Для того, щоб українські компанії були в змозі знайти на ринку праці робочу силу, яка відповідає вимогам», - говорив посол ЄС в Україні Хюґ Мінґареллі під час візиту до Вінниці.

Фоторепортаж з фабрики «Трембіта»

Вінниця.info