Місто

Як Вінниця боролася з епідемією чуми: знахар, що викопував померлих, перші лікарі та карантин

3 квітня 2020, 12:21

Сьогодні увесь світ бореться з коронавірусом. Країни запроваджують карантинні режими та вводять штрафи за їх порушення. Та епідемія не є чимось новим для жодної з держав. Історія пам’ятає такі хвороби як чума, холера, іспанка… Керівник «Центру історії Вінниці» Олександр Федоришен розповів, як Вінниця 18-го століття витримала «чорну смерть», скільки людей загинули та які були наслідки.

За його словами, архівні дані засвідчують, чума на теренах Поділля з’являлася 19 разів. Найстрашніший з них для Вінниці був у 1770 році. Заразу приніс із Браїлова знахар Заїка. Звичайно, передумовами епідемії стали відсутність лікарів та медицини як такої.

Передумови

У Вінниці проживала мінімальна кількість справжніх лікарів. Тих, що мали якийсь фах лікарської справи. Більшість людей зверталися за допомогою виключно до знахарів. Цей факт якраз призвів до того, що Вінниця і Вінницький регіон мав величезну смертність від «морового повітря».

«По лікарській статистиці у Вінниці в 1724 році відомо, що працював лише один цирульник. В цьому випадку не йдеться лише про перукаря, але й про примітивний рівень надання медичної допомоги. Саме українське слово «цирульник» походить від спільнокореневого «цілити». У 1940 роках, окрім згаданого цирульника, Вінниця мала ще одного лікаря. Правда, ми не знаємо його імені.

Перше лікарське ім’я у Вінниці зафіксовано в 1766 році. Запис свідчить, що один шляхтич купив у іншого шляхтича будинок із садибою, які належали доктору Скальському. Ніяких деталей про життя чи діяльність доктора Скальського у Вінниці, на жаль, не зафіксовано», - зазначає Олександр Федоришен.

Перша згадка про хвороби у місті, які закінчувалися смертю, датована 1748 роком. Йдеться про події липня, коли «Заступивши сонце, з’явилися хмари сарани. Сарана опустилася на землю, знищила хліб, трави, навіть листя на деревах. Люди домішували в їжу жолуді і листя тополі». Внаслідок цього виникали хвороби, які закінчувалися смертю. У 1756-му прийшла чума, епідемія охопила всю Вінницю. Тоді домініканці та єзуїти виселилися з монастирів Вінниці, залишивши тільки одного священника для здійснення обрядів.

За статистикою монастиря, тоді у Вінниці померло 300 християн і 60 євреїв. Почавшись влітку, ця епідемія припинила лютувати під кінець року.

Потім були згадки за 1762 рік, що від кордонів Молдови наближається епідемія. Згодом також фіксують, що у сусідніх з Вінницею містах лютує чума, але до Вінниці вона не дісталася.

Знахар Заїка, що викопував померлих, і приніс чуму з Браїлова

Страхітливим для міста був 1770 рік. Фактично вінницька епідемія розпочалася із сусіднього Браїлова. На той момент там дислокувалися розквартировані російські війська (території Поділля тоді ще входили до складу Речі Посполитої).

Олександр розповідає, що жителі Браїлова запросили з Вінниці, зі Старого міста, знахаря Заїку – вінничанина, для подолання епідемії. Заїка боровся з епідемією чуми в Браїлові «екстравагантно» – він викопував з могил померлих від зарази і закопував їх поблизу сусідніх сіл, примовляючи: «Нехай зараза відділиться, нехай зараза ослабне, нехай зараза відійде».

«Безумовно, зараза тільки посилилася. Монастирський літопис описує, що в Браїлові епідемія з’явилася в другій половині липня, місцеві жителі називали її моровою пошестю. Вінницький знахар наказав дати в його розпорядження 12 хлопчиків, які за статусом своїм були єдиними синами, і білого коня. Потім наказав викопати з могили труп померлого від зарази, прив’язав його до хвоста білого коня і в супроводі цих 12 хлопчиків тягав по Браїлові.

Зрозуміло, що всі ці дії призводили не тільки до психологічного шоку, але й до посилення самої зарази», - продовжує історик.

Заїка перелякався і зрозумів, що формат лікування в Браїлові завершений. Він втік на тому ж булому коні до Вінниці, захопивши з собою різні речі, які дали йому місцеві жителі. Ці речі він почав дарувати жебракам та своїм родичам. Власне після цього у Вінниці розпочалася епідемія чуми.

Ймовірно, доля знахаря була сумною, точних відомостей немає. Але Олександр розповідає, як карали таких «фахівців» в інших населених пунктах області:

«У Тиврові місцева громада вбила і спалила знахаря, якого оголосили винуватцем епідемії чуми та ще й упирем, тобто вампіром. В Ярмолинцях зарили заживо якогось «прибульця із східних земель». В Мурафі декілька разів топили бабу-знахарку, яку визнали відьмою. Спочатку її зашили у мішок, потім добивали камінням. Таким чином були впевнені, що позбуваються зарази».

До речі, згодом врятував мешканців Браїлова військовий хірург, у джерелах він згадується як «пришелець з Московії».

Що ж у Вінниці

Капуцини з монастиря розійшлися до домівках місцевих жителів, щоб допомагати їм. Пізніше жалкували про це, бо наражали себе на велику небезпеку, «надаючи допомогу вмираючим і тим, хто блукав полями, лісами і там умирав».

«Часто не було, кому ховати померлих. Собаки розтягували їх органи, гризли ноги і руки…», - згадує літописець монастиря.

В середині вересня капуцини були змушені закрити свій монастир аж до лютого 1771 року. З ними у монастирі було декілька світських осіб. Щодня через дубову трубу вони спускали за огорожу їжу. За нею приходила велика кількість осіб, інколи збиралося до 200 людей.

Ченці дивувалися, яким чином продуктів вистачало для приготування такої великої кількості страв. Літописець зауважував, що «видно Господь помножував припаси і здійснював чудо».

Під час епідемії у Вінниці померло 330 осіб.

У серпні 1772 року зараза знову з’явилася у Вінниці, в усій своїй силі. Так само роздавали їжу – через діру в кам’яній монастирській стіні. На осінь смертність почала поширюватися.

В жовтні в місто привезли лікаря, який мав надавати допомогу хворим та вмираючим. До фахівця почали сходитися звідусіль, але зараза не припинилася, а посилилася. У листопаді випадки смерті стали рідшими.

В грудні пошесть епідемії 1972 року припинилася. Капуцини також фіксували дивовижну річ. Злодії, які під час епідемії залазили у будинки і викрадали все, що могли, залишалися, чомусь, живими. Вони не заражалися чумою.

! У 1799 році у Вінниці проживало 3 756 осіб. Тому смертність була великою.

Чи пам’ятали звичайні вінничани про цю страхітливу епідемію?

«Пам’ятали. Дослідник Іван Шипович пише, що на початку 20-го столітя, жителі П’ятничан пам’ятали про епідемію. Вони привели Шиповича до ями-могили у п’ятничанському лісі, куди скидали трупи померлих. «Син, кажуть вони, боявся доторкнутися до трупа свого померлого батька. Закидав небіжчикові під пахви мотузку і волік його до загальної могили», - говорить Олександр Федоришен.

Епідемія для Поділля 1770 року коштувала близько 260 тисяч населення – це за статистикою «Подольських єпархіальних відомостей».

Висновки і поява лікарів

Вінничани, вочевидь, зробили певні висновки. І дослідники фіксують, що на кінець 70-х років у Вінниці починає активно розвиватися лікарська справа. Зокрема на теренах Брацлавщини з’являється дуже цікава історична персона – равин з Галичини, доктор ботаніки і хімії Марко Шепсель. Він підписувався як «вчений доктор медицини різними академіями випробуваний».

«На початку 80-х років він осідає у нашому місті і відкриває першу у Вінниці аптеку. Аптеку він відкриває без жодного дозволу і вже у 1782 році влада змушує Шепселя примусово закрити аптеку. Згодом він стає у Вінниці доктором.

Окрім Шепселя, у Вінниці тоді працював доктор медицини Фредирік Банк, доктор Йохим Гейманс, аптекар Самоель Готлім-Гурш. З прізвищ видно, що це були іноземці.

Дослідник Отамановський пише про ворожнечу аптекарів і лікарів. І аптекарі, і лікарі виготовляли та відпускали ліки самостійно», - констатує директор «Центру історії Вінниці».

Перший професійний вінницький лікар – Яків Постоловський. Він навчався у Кракові. Місто, зважаючи на те, що лікар був дуже потрібний, винайняло йому помешкання.

Карантин

У Вінниці в 1797 році в деяких місцях почали проявлятися ознаки епідемії. Вінницький городничий звернувся до магістрату з пропозицією запровадити денний і нічний караул із залученням вінничан – розставлений на кожному проїзді та проході у Вінниці.

«Карантин був суворий, дуже прискіпливий. Наприклад, «14 липня купці, які приїжджали до Вінниці, фіксували, що місто, як і весь повіт, оточене карантином і заставами, які не пропускають до міста на ярмарок», - продовжує Олександр.

В грудні загроза минула, режим себе виправдав. Дав позитивний результат, смертей не було. Відомо, що під час карантину також існували штрафи за його порушення.

Вінниця.info, фото - ілюстративні

Теги: коронавірус епідемія хвороба Центр історії Вінниці 
Матеріали по темі