Політика

Юрій Костенко: На Вінниччини представники УНП творять українську продукцію та на місцевому рівні захищають інтереси громади

26 жовтня 2010, 19:29

В Україні набирає обертів кампанія з виборів до місцевих рад, до дня волевиявлення залишається 5 днів. Партії, як завжди, обіцяють виборцям багато, і на цьому тлі симптоматичними виглядають дані завіту Global Wells 2010 швейцарського банку «Credit Suisse». Згідно з даними цього звіту Україна за рівнем статків населення опинилась на передостанньому місці серед 40-ка Європейських країн. Гірше нас живуть лише в Молдові, де середньорічні статки складають 2,5 тисячі доларів, а в Україні на 200 доларів більше. Проте, за візит на Вінниччину голови Української народної партії Юрія Костенка засвідчив, що не перевелись політики, які знають як змінити життя простих людей на краще, й вже роблять це.

- Чим ці вибори відрізняються від всіх попередніх? Формально це перші вибори в історії України до місцевих рад, які відбуваються окремо, і тому питання загальної політики не впливають на ці вбори безпосередньо. Це єдина відмінність?

- Я був набагато більш оптимістичним на початку перегонів, я дійсно щиро вірив, що відірваність місцевих виборів від парламентських зверне увагу громадян на тих представників політичних сил, які балотуються до місцевих органів самоврядування. Ми постійно говоримо про погану владу, але з іншого боку ми її обираємо. Сьогодні дуже просто зробити аналіз того, хто ж змагається за владу, які політичні сили. Треба подивитися лише на обличчя тих, кого представляє політична партія і голосувати.

Можу сказати, що ми дуже мало значимо сьогодні на державному рівні, як політична партія – нас лише 6 депутатів в парламенті, але на місцевому рівні у нас в 10 облрадах є свої фракції, 10 тисяч членів партії в місцевому самоврядуванні, дуже багато різних ініціатив, корисних для населення. Наш принцип формування своїх команд це дати нове дихання місцевому самоврядуванню і нову якість роботи місцевої влади. Ми це представили у вигляді нашої політичної стратегії, ми пропагуємо економічний націоналізм. Я говорив про це під час президентських виборів, і зараз цей принцип уособлюється в складі наших команд.

- Україні потрібна об’єднуюча ідеологія, а саме треба прийняти велику конституцію: кожен громадянин України має право на довічне володіння часткою землі і природних копалин, які на нього припадають. Чи може УНП прийняти таку ідеологію, як свою?

- Ваші пропозиції реалізовані в діючій конституції України, тому що є чітка норма в конституції, що власником землі, надр, ресурсів є український народ. Але яким чином користується своїм правом власності цей громадянин? Отут є проблема, тому що законів, які цей механізм втілюють в життя, на превеликий жаль, парламент не прийняв. Хочу нагадати, що з 90 по 96 роки Народна рада, тобто опозиційна частина першого українського парламенту, розробила більше 10 законопроектів щодо земельної реформи, і з великими труднощами в 2000 році був прийнятий тільки Земельний кодекс, а все, що стосується інтересів виробничих, починаючи від Земельного банку, і яким чином український громадянин може стати власником землі, все це було відкинуто оцією більшістю з соціальним менталітетом і з відсутністю взагалі розуміння по те, що таке економічна політика.


- Чи усвідомлюєте ви, що з приходом до влади нового Президента у лютому, будь-які вибори завершилися? Майдану більше не буде, а народний Президент Ющенко зробив нам дуже гарне щеплення від демократії?

- Всі процеси, які відбуваються в будь-якому суспільстві, носять такий змінний характер – день змінює ніч, літо зиму і так далі. Те ж саме і в політиці є так звана теорія маятника. Зараз в нас мінімум 10 років відходу від європейської демократії, від українських національних інтересів багато в чому. Але через 10 років нова якість української державної політики буде набагато сильнішою, і це дасть набагато швидший рух до того, щоб забезпечити Україні гарне життя.

- Зараз дуже активно обговорюється тема наступних парламентських виборів які за конституцією 1996 року мали б відбутися в 2011 році. Але нинішній парламент обирали на п’ять років, і це факт. Так коли ж все-таки мають відбутися вибори?

- Парламентська більшість ухвалила рішення про зміну конституції 2004 року і про те, що вибори відбудуться наприкінці жовтня 2012 року. Я в українській політиці давно, і знаю, що багато чого, якщо не все, буде залежати від того, як відбудуться вибори до місцевих органів самоврядування. Я не виключаю того, що може трапитися така ситуація, що вже в березні наступного року відбудуться і парламентські вибори.

- Це якщо ПР впевнено переможе на цих виборах.

- Так.

- Чому Україна, держава з великим потенціалом, за останніми дослідженнями європейських інституцій визнана однією з найбідніших країн Європи?

- Все залежить від якості державної політики. Я приведу одну цифру: рівень доходів до держбюджету України в порівнянні з рівнем доходів такої маленької прибалтійської країни, як Естонія, яка має лише сланці горючі, а все інше в неї відсутнє в порівнянні з Україною. Отже в естонському бюджеті вже майже 20 мільярдів доларів, які влада розподіляє між 1,4 мільйона мешканцями Естонії. В українському бюджеті 37 мільярдів на 45,5 мільйонів мешканців. Виникає логічне запитання: чому колосальний потенціал України – земля, надра, індустрія, транзитний потенціал, сільське господарство – не дає всього того, що може дати?

Я в парламенті з 90-го року, і всі ці роки вважаю роками обіцянок, що ось пройде чергова реформа – земельна чи економічна – і одразу ж якість життя покращиться. Пройде конституційна реформа, і знову ж таки жити будемо набагато краще. Але реформи проходили, а якість життя не змінювалась. Парламент розглядає питання соціальні. Тобто як додати пенсіонеру, вчителю, лікарю, а зараз наш прядок денний переповнений другою темою – боротьбою з корупцією. Як відомо, Україна на одному з перших місць у світі за рівнем корупції. І якщо подивитися на оце політичне дійство – конституційна реформа, порядок денний парламенту – там же немає головного: що має робити державна політика, щоб наповнювати державний і місцеві бюджети, а вже потім вирішувати соціальні питання і боротися з корупцією.

В цьому сенсі за 19 років не було прийнято не тільки базових стратегічних законів, як, наприклад, в Польщі. Їх стратегічна програма ринкових перетворень, яку назвали «шокотерапія Бальцеровича», це була податкова реформа, яка одночасно дала всім полякам ставати господарями, і вони всі стали приватними підприємцями. Пам’ятаєте, як на початку незалежності поляки з України не виходили, обчищали всі наші магазини…

А сьогодні в Польщі потужний середній клас, високі статки в порівнянні з Україною. Рівень пенсійного забезпечення в них наближається до середньоєвропейських показників і таке інше. Та ж сама ситуація, до речі, і в Естонії.

 

- Зараз в українському парламенті домінує сила, яка відтворює інтереси підприємців і великого бізнесу. Чому він не проводить аналогічну політику?

- Парламент сьогодні з точки зору захисту виробництва дає дуже багато пільг лише великому капіталу. Зверніть увагу, от харківські угоди для кого обернулися реальними прибутками? Для великого капіталу, для підприємств металургії, хімії. А пересічний громадян отримав нові платіжки за користування газом, інфляцію та рост цін.

Скажіть, де в податковому кодексі, який внесено урядом, є інтерес малого підприємця? Навпаки, йому набагато гірші умови цим податковим законодавством створюють, навіть ніж ті, що були, а пільги або преференції отримує великий капітал у вигляді зменшення податку на прибуток і на додану вартість. А ви знаєте, скільки в європейському світі велике підприємництво дає доходів до держбюджету? Всього 30%, а 70% дає мале і середнє підприємництво. Отже головний пласт економічного зростання в Україні не використовується, а сьогоднішня економічна політика нового уряду, який представляє інтереси великого капіталу, також не дбає про малий і середній бізнес.

- А що робити, коли в нас така структура, що головними наповнювачами бюджету є великі підприємства?

- Ви правильно сказали, що на великих підприємствах працюють тисячі людей, але мільйони людей по закордонах шукають заробітку, і мале підприємництво це і є та галузь, яка в найбільшій мірі дозволяє людині праці, створивши самому собі робоче місце, працювати, збагачуватися і непогано жити. Так працює ринкова, соціально спрямована економіка всіх демократичних країн світу. Ще раз наголошую на тому, що скільки б не кормили великого українського капіталіста пільгами, дешевим газом, він все рівно більше за 30% робочих місць не створить. А українська проблема… от сьогодні є дані, що за 9 місяців цього року в Україну надійшло 1,5 мільярда доларів від наших робітників з-за кордону у вигляді допомоги їхнім сім’ям, які тут проживають. Отже мій висновок, що потрібна не політична тріскотня, як покращити життя трудящихся, яку ми чуємо в парламенті, а принципово інша економічна політика, яка дозволить людині праці самому собі створити робоче місце, самому вирішувати свої проблеми та ще й допомагати державі у вигляді податків.

Друга проблема це те, що за 19 років незалежності в Україні так і залишаються нереалізованими цілі пласти економічних можливостей, які влада не бачить, як кажуть, в упор. Це транспортний потенціал України, яких складає за оцінками експертів 30 мільярдів доларів, який не використовується.

- До речі, Естонія непогано заробила на транзитному потенціалі…

- Так, і мале підприємництво. Інша сфера, туристична галузь мертва в Україні, бо немає доріг, немає готельної інфраструктури, нічого немає. За різними оцінками до 10 мільярдів потенціалу, який не використовується. Словенія, Хорватія, країни, які постали на зломі громадянської війни, але тим не менше сьогодні стали європейськими країнами з високими статками, бо в першу чергу використали туристичний та транзитний потенціал. Я вже не кажу про сільське господарство, бо вже наговорилися. Але ж сільське господарство працює десь на 30%, а дві третини його практично не задіяні. Ми говорили про те, що сьогоднішня влада представлена великим бізнесом, економікою, а я хочу запитати – а земельна реформа? Президент днями заявив, що будуть встановлені нові правила продажу землі, але ж почекайте, земельна реформа має починатися з прийняття, як мінімум, десятків законів, якими створюється система, за якою в першу чергу український громадянин міг би на свої землі працювати і отримувати прибутки. Тобто без земельного банку, без ефективного кредитування села, без ефективної системи дотацій села, без ефективної системи контролю за тим, кому і в якій кількості землю будуть продавати… Ви знаєте, що в Європі більше 50 гектарів землі не можна продавати в одні руки? А якщо сюди зайде так звана латиноамериканська система продажу землі, бо МВФ нав’язує нам так званий вільний ринок землі, то українці будуть повністю позбавлені можливості ставати господарями цієї землі. В Латинській Америці власниками землі сьогодні є міжнародні корпорації, які володіють 200-300 тисячами гектарів землі, а місцеві робітники стали просто найманою робочою силою, яка працює за безцінь.

 

- Нібито невеличке зростання ціни на газ для населення – на 50%, тобто я платив 5,21 гривні, а став платити 7,82 гривні, але воно до певної міри стимулювало інфляційні процеси. То що робити з цією ціною на газ? Вона реальна зараз для споживачів газу?

- Я вже двічі намагався при прийнятті законів, а спершу парламент прийняв закон про ринок газу, і це потрібний закон, але він запізнився років на 15-16, і закон про облік газу, який в першому читанні схвалив парламент, я намагався своїм доповненням до цих законопроектів в першу чергу примусити уряд встановити лічильники на кордоні Україна-Росія. Ви знаєте, дуже мало людей чули про те, що ми купуємо колосальні обсяги дорогого газу. Але ми не знаємо, скільки ж реально попадає газу в українську ГТС. Це такий парадокс, який, поли почули в ЄС… пам’ятаєте, газова криза 2009 року, і нас запросили, в тому числі і мене, щоб ми доповіли, що відбувається в стосунках України і Росії, і коли я сказав, що ми не маємо на кордоні лічильників газу, то вони запитали, а як же ви тоді торгуєте цим газом? Це я кажу до того, що в законі про облік газу, де кожного громадянина змушують встановлювати лічильники, а на вході в державу, де покачуються сотні мільярдів кубометрів, такого лічильнику немає. Це парадоксальна ситуація. Коли ти йдеш на базар і просиш кило картоплі, а тобі десь з-під прилавку витягають пару картоплин і кажуть, що це кілограм, а можна звад жити? Ні. Отака ж ситуація щодо продажу російського газу, причому це ж дуже дорогий газ.

Як би я зараз діяв для того, щоб зменшити вплив газової складової на інфляцію? Я нагадаю, що на нашому ринку існує дві ціни на газ – російський, 270 доларів за тисячу кубів, і газ українського видобутку… Так от український газ коштує 360 гривень, а не доларів за тисячу кубів, а це майже у вісім разів менше.

Я працюю в комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу. Ми звернули увагу на те, що в цьому році суттєво зменшені обсяги виробництва українського дешевого газу, проте збільшили на 7% закупівлю дорогого російського газу. Немає логіки в тому, щоб купувати дорогий російський, а свій дешевий газ скорочувати виробництво, а відтак збільшувати інфляційну складову. Хочу нагадати, що УНП завжди пропонувала прив’язати ціну російського газу до ціни за транзит російського газу в Європу. Вчора Азаров знову звертав увагу на те, що потрібно переглядати угоду, але Росія не погоджується. Але ж подивіться, які різні підходи до однієї європейської формули ми купуємо газ за європейськими цінами, а транзит російського газу за цінами в чотири рази дешевшими. Де є тут єдиний європейський підхід? Це те, що мав би робити уряд в процесі перегляду газових угод. Нам не потрібно купувати стільки російського газу. Україна має величезні поклади ресурсів. В першу чергу необхідно змінити структуру енергозабезпечення і обігріву ЖКГ…

 

- На вугілля перейти?

- Так, треба переходити на вугілля, якого в Україні на 300 років. Треба переходити на уран, бо ядерна енергетика України виробляє 50% електричної енергії. Треба переходити на сучасні системи обігріву.

Я був в Норвегії, яка видобуває газ і продає за кордон, але ви не побачите там, щоб хтось опалював хату газом, тільки електроенергією, бо це набагато ефективніше і дешевше. УНП вже багато років пропонує стратегію енергозбереження і стратегію використання інших видів енергоресурсів, які також вдосталь є в Україні. Це той же самий газ Донецького басейну ячи шельфу, це геотермальні джерела, які взагалі не використовуються, вітряна і сонячна енергія.

Якби стратегія української енергетичної політики була спрямована на використання національних ресурсів, то ми можемо на 90% бути енергонезалежними, але для цього потрібна інша якість державної політики.

- Але ж головна проблема не в ціні саме газу, тому що зростання невелике, а те, що воно тягне за собою. А тягне подальше збільшення цін на всі послуги, в тому числі опалення.

- Все буде поступово збільшуватися. Тут потрібні дуже радикальні кроки в бік зменшення енерговитрат українського виробництва. Як ви знаєте, Україна на одиницю виробленої продукції витрачає в 4-8 разів більше енергоресурсів, ніж економіки інших країн світу, в тому числі це стосується і побуту. Поки ми будемо 40% тепла витрачати на обігрів вулиць, особливо взимку, а при постачанні тепла втрачати ще 60% на шляху від ТЕЦ до будинку, т тут ніяка економіка не витримає.

- А що може запропонувати УНП для покращення рівня життя на місцевому рівні?

- Українська народна партія відрізняється від інших саме тим, що вона пропонує самі кращі економічні рецепти як у короткий термін суттєво змінити економічну політику і покращити якість життя. Тому зараз від УНП до місцевих рад балотуються люди, які своїм прикладом довели, що не зважаючи на погані закони, можна створювати гарні умови праці та отримувати результати господарської діяльності не гірші, ніж у розвинутих країнах. І це при тому, що вони несуть великий тягар соціального навантаження у місцевостях, де працюють.

Якщо на місцевих виборах люди почнуть голосувати за тих, кого вони бачать навколо себе. За ті команди, що на місцях творять українську продукцію, які дають високоякісне українське, які на місцевому рівні захищають інтереси громади, інтереси району, області. От тоді почнуться позитивні зміни в Україні. Бо самі від того, якою є влада на місцях залежить те, що вона буде робити.

 

- А хто представлятиме Українську народну партію у Вінницькій області?

- Її очолює Микола Кучер, директор великого сільськогосподарського підприємства «Зернопродукт», яке працює в 11 районах області й дає високооплачувану роботу понад 4 тисячам вінничанам. Далі у нас йде відомий в Україні вчитель – Олександр Стус. Вчитель у місцевому самоврядуванні дає можливість ради наблизити її діяльність до тих потреб, на основі яких постає розумний і освічений громадянин. Третім номером у нашому списку йде доктор історичних наук Юрій Легун. Ця людина досліджувала витоки українського селянства і те що пов’язано із образом України, як житниці всієї Європи. Нам потрібно повернутися до цих витоків, вивчити їх, щоб ми були конкуренто здатними в сьогоднішніх умовах світової економіки. Погожева Наталя – жінка яка пройшла дуже гарний шлях. Не тільки політичний, а й життєвий. Вона має великий досвід підприємництва, який будувався на основі кращих світових стандартів. Має досвід науковця й вчену ступінь кандидата економічних наук. Вона прийшла у політику, коли зрозуміла, що змінювати життя в країні на краще треба власними руками, ставши владою. Завершує нашу п’ятірку Анатолій Сивак, який також представляє успішно діюче підприємство «Гніванський кар’єр».

 

Розмовляв Юрій Басюк, ВИННИЦА.info

Матеріали по темі