Захисник, який дивом вижив після обстрілів на Сході, відкриє у Вінниці пекарню пончиків

Нещодавно Михайло Жилін, переселенець з Донецька, ветеран АТО, в сімейному колі святкував свій другий день народження. Сьогодні він – житель Вінниці. Чоловік знову, як і 4 роки поспіль до цього, передзвонив і подякував хлопцям, які наприкінці лютого 2015-го наперекір усьому врятували його життя. Здивовано почув, що побратим, який тоді витягнув з поля бою, досі воює. Цей день у житті Михайла чи не важливіший за справжню дату народження. Тоді під Дебальцевим йому наскрізь прострелили легеню, частину грудної клітини, почався пневмоторакс… Здавалося, бійця не врятувати, навіть до найближчого польового медпункту мало шансів довезти живим. Та побратими вирішили: «Житиме!».

Розповідає видання Армія.inform.

«Усе відбулося блискавично. Пролунала коротка черга, і враз немов обпекло груди. Пізніше стало відомо, що куля прошила мене наскрізь усього за три сантиметри від серця. Хлопці забрали мене з поля бою, відтягли, — пригадує чоловік. — Швиденько відстрілялись, а потім надали мені першу медичну допомогу. Моїми рятівниками стали бойові побратими Едуард із Краматорська та колишній афганець Володимир з Вінниччини, а наш водій Іван Пілат дуже швидко відвіз мене до Покровська, де зробили першу операцію.

Начальник штабу розповідав про свою розмову з хірургом. Той говорив, що, скоріш за все, я не виживу, надто вже складна ситуація, пульс майже не прослуховується. Але, як бачите, витягнули. Мені дуже пощастило з лікарем, який проводив операцію. Він — кандидат медичних наук з Львівського госпіталю. І це просто диво, що саме тоді він був у шпиталі, куди мене привезли. Потім він сказав мені: «Дякуй друзям. Бо ще б кілька хвилин — і медики вже нічого не змогли б удіяти». У Дніпрі, куди мене потім доставили санітарним літаком, дивувались, що таку непросту операцію успішно провели в польових умовах…», - говорить АТОвець.

Після фронту дорога в рідний Донецьк, де чоловік прожив усе життя, була закрита. Та й повертатися до бойового підрозділу через проблеми зі здоров’ям чоловік не міг. Колеги запропонували працювати на кафедрі української літератури Донецького національного університету імені Василя Стуса, який перебрався до Вінниці.

«Пам’ятаю кумедний випадок, коли фахівець у Прозорому офісі, який займається переселенцями сказав: «Я не розумію, як ви можете бути одночасно доцентом кафедри російської літератури, переселенцем з Донецька та пораненим у бойових діях? Щось, очевидно, наплутали».

Після кількох років викладання в університеті Михайло Жилін вирішив спробувати себе в новій іпостасі — започаткувати власну справу. До того ж чимало колег-побратимів дають гарний приклад і підтримують. Він пройшов тримісячне навчання за програмою з підприємницької діяльності для ветеранів і його проект «Пончики Інтермеццо» було визнано одним з найкращих.

«Чому «Інтермеццо»? Бо це назва відомої новели Михайла Коцюбинського, що народився й жив у Вінниці. Сподіваємось, що заклад буде цікавим для туристів, оформимо у відповідній стилістиці, проводитимемо екскурсії, різні перформанси… Звісно, пекарня пончиків — це не якийсь суперстартап, та ми плануємо наситити заклад цікавими й корисними громаді речами. Завжди мріяв про культурний заклад фаст-фуду. До того ж це соціально орієнтований проект, адже частину прибутку ми віддаватимемо на наступні проекти ветеранів. Та й робочі місця пропонуватимемо переселенцям й ветеранам», - зазначає Михайло.

Читайте таж: Точка фаст-фуду з пончиками та «Медобар»: у Вінниці ветерани АТО представили свої бізнес-проекти.

Вінниця.info, фото видання Армія.inform