«Жовті квіти любові чи суму». Фоторепортаж з унікальної долини ірисів на Вінниччині

На межі Барського і Мурованокуриловецького районів, біля сіл Долиняни та Снітків, розквітає долина ірисів, що розташована на території біосферного заповідника, площею понад 13 гектарів. Це місцина на тільки історичних подій, а й легенд та загадок. Іриси ростуть лише в долині, в іншій місцині вони не приживаються.

«Ми з дітьми хотіли досадити в долині білі і сині іриси, але вони тут не живуть. Також пробували пересадити іриси з долини біля сільради, але вони теж не приживаються. Вищими силами, очевидно, передбачено, що квітка жалю має рости саме тут», - говорить сільський голова Сніткова Віктор Ольшевський.

Історії та легенди долини ірисів на Вінниччині

Побачити унікальне природне явище до Сніткова приїжджають не тільки з України. Для поляків долина ірисів це диво природи та місце історичних подій.

«На території цієї долини закінчилась польська історія 1768 року. Свого часу син Августа ІІ захотів бути королем, але польський Сейм сказав: ні Станіслав, ти не є політичним діячем, ти гуляка. Станіслав поїхав до Катерини ІІ і попросив в неї вояків, щоб забезпечили собі польську корону. Це закінчилось вторгненням російської армади на територію Речі Посполитої. Але не всі спокійно то сприймали. На нашій території жили великі польські родини та активні ксьондзи. Вони ініціювали підписання Барської конфедерації. Це був збройний спротив російській експансії. Але бажання захистити Батьківщину без військового вишколу потерпіло поразку. Тут, де зараз ростуть ці жовті квіти чи любові чи суму, останні конфедерати склали своє життя.

Багато поляків, які приїжджають до нас, хочуть вшанувати пам'ять тих ксьондзів, які поховані в нас на старокатолицькому кладовищі. Вони з подивом для себе розуміють, що історія Польщі 1768 року припинилася саме тут», - розповідає Віктор Валентинович.

Появу долини ірисів пов’язують з легендою про кохання кріпака і вільної містянки. Мовляв, квіти з’явились як символ суму за втраченим коханням.

«Є легенда, що тут в долині ірисів розірвалася любов двох людей. Він був кріпаком, а вона вільна. Снітків мав Магдебурзьке право, містяни були вільні, а в долині жили кріпаки. Тут поруч випасали стада. Був пастух Ярема. Вільна дівчина прийшла до тата і сказала, що закохалась. Батько вирішив послати сватів, попри те, що її коханий кріпак. Прийшов тато до власника хлопця і каже, віддай мені хлопа, щоб я за зятя мав. А власника взяла чорна заздрість, що кріпак може стати вільним і віддав його в рекрути. Служили тоді 25 років...

Так кохання розбили чорною заздрістю людей. Це приклад, який я розказую всім молодим людям. Найважливіше в житті - почуття. Гроші, посади і навіть здоров’я минає, а почуття залишається назавжди», - переказує легенду Віктор Ольшевський .

«Приїжджайте до нас в долину ірисів, кохайте, спостерігайте і слухайте спів птахів...», - запрошує сільський голова Сніткова.

Вiнниця.info